Стратегія президента Росії Володимира Путіна, не зважаючи на кадрові ротації в Кремлі, незмінна – нав’язати російське бачення Мінських домовленостей, читати пункти вибірково і провадити дії, щоб ОРДЛО в майбутній реінтеграції стали троянським конем для України, переконує в тижневику «Країна» аналітик Марія Кучеренко.
Вона вважає, що кожна поступка України в безпековому плані провокує політичні наслідки. Тому не можна за будь-яких умов погоджуватись на прямі переговори з бойовиками. «Не важливо, чи це буде якийсь дорадчий орган, чи майданчик на базі Тристоронньої контактної групи», – наголошує Кучеренко.
Війну можна виграти або програти. Треба мати чітку картину перемоги. Однак зараз аналітик не бачить навіть стратегії. Вона стверджує, що «відведення військ в обхід домовленостей відкинули нас назад». Плани створення «консультативної ради», заяви про можливе постачання води в Крим – це тестування суспільства на готовність до болісних компромісів, переконує експерт. Для українця, який отримує інформацію з телевізора, такі розмови розмивають сенс війни. Докладніше йдеться в статті «Потрібно перемогти, а не завершити війну».
«Газета по-українськи» коментує перебіг судового процесу у справі Сергія Стерненка. Видання нагадує, що 15 червня Шевченківський райсуд Києва відправив громадського активіста під цілодобовий домашній арешт. Його підозрюють у незаконному носінні холодної зброї та умисному вбивстві Івана Кузнєцова.
Йдеться про події 24 травня 2018-го. Сергій із дівчиною поверталися додому. Неподалік будинку на нього напали двоє чоловіків. У сутичці Стерненко смертельно поранив Кузнєцова. Сам отримав струс мозку, травму руки, втратив багато крові.
Сергій каже, вбивати не хотів. То був самозахист. У СБУ заперечують. Говорять, він всадив ножа в серце Кузнєцову, коли той тікав.
«Щоб розуміти, кому вигідно посадити Сергія Стерненка, треба подивитися, хто йому погрожував і обіцяв кинути за ґрати», – зазначає в тижневику політолог Михайло Басараб.
Він стверджує, що це робили представники прокремлівських сил за його патріотичну позицію. Зокрема, Андрій Портнов – заступник керівника адміністрації президента Януковича. Тож усе, чим погрожували проросійські сили, здійснює правоохоронна система України, наголошує політолог.
«Швидка допомога» для системи охорони здоров'я, або Про те, чому за 20 років у нас не ввели в дію обов'язкове медстрахування та про інші таємниці медичної реформи» – у статті під таким заголовком газета «Голос України» розповідає про історію та перебіг реформ у медицині.
«Жорстка дискусія про суть кардинальних змін у системі охорони здоров'я, яку в народі охрестили «реформою Уляни Супрун», триває вже три роки», – констатує автор статті Ярослав Фалько. Новозміни викликають діаметрально протилежні оцінки, які виставляють їй політологи з різних «таборів».
Але об'єктивний критерій для оцінки реформи є, зазначає автор. Це – суто економічний аналіз ходу змін, який дозволяє з'ясувати все зважено, об'єктивно, без непотрібних емоцій. І розпочинає цей аналіз дописувач поясненням тих економічних питань, які мала вирішити медична реформа.
Він нагадує, що медичну реформу розпочала не Уляна Супрун. Первісний «протокол лікування» української системи охорони здоров'я (СОЗ) писала велика група науковців із кількох профільних інститутів і експертів-практиків за участі провідних спеціалістів із країн ЄС. Власне, інакше й бути не могло, зазначає дописувач. Бо медична галузь – сфера настільки складна, що один чи кілька фахівців розробити «маршрути» її реформування не змогли б за визначенням.
Основне для суспільства завдання вчені сформулювали ще у 2002 році, яке у брошурі «Досвід країн Європи» звучало так: метою реформи фінансування СОЗ є забезпечення ефективного розподілу ресурсів у системі, але при забезпеченні рівного, справедливого й безоплатного доступу до медичної допомоги.
Окрім покращення інтегральних показників, реформа мала долати й таке ганебне явище, як подяки лікарям у конвертах. Адже український парадокс у тому, що загальні валові витрати на медицину в державі перевищують рівень навіть деяких країн ЄС, але витрати на одну особу становлять лише 150 доларів на рік – менше лише в Киргизстані.
Але головний ґандж – це незначна частка витрат держави. Коли пацієнти змушені з власної кишені оплачували 54% вартості. Плюс самостійно купувати ліки й розхідні матеріали.
Експерти видання стверджують, що неофіційно люди оплачують дві третини всіх витрат. А «тіньовий» медбюджет, із кишень пацієнтів, становить 250 мільярдів гривень. Докладніше про причини і необхідність медреформи розповідає парламентська газета.