Газета «Україна молода» розповідає про нищення та утиски української мови, яке розпочалось ще за царату і тривало до початку незалежності України. Авторка статті, доктор історичних наук, професор Валентина Борисенко згадує ще указ Петра І 1720 року про встановлення цензури над друкованими церковними книгами в Україні. Йшлося про те, щоб не було жодної різниці між великоросійськими виданнями і ніякого наріччя не вживалося, і щоб ніяких більше книг у монастирях не друкували...
Нагадує дописувачка і про те, як вирішувалося мовне питання за радянської влади. «Після короткотривалої українізації у 1920-х роках прийшла хвиля нечуваних у світі репресій української інтелігенції», – зазначає історик. «До українського селянства як головного носія української мови було застосовано жорстоке вбивство мільйонів українців голодом. В опустілі села завозили росіян, які дотепер не визнають Голодомор 1932–1933 років», – зазначає історик.
Постановою ЦК КП(б)У про реорганізацію національних шкіл в Україні від 10 квітня 1938 року було ліквідовано національні школи як такі, що завдали «величезної шкоди справі правильного навчання і виховання, відгороджували дітей від радянського життя, позбавляли їх можливості долучатись до радянської культури і науки...»
Наступною постановою цього ж місяця 1938 року наполегливо рекомендувалося обов'язкове вивчення російської мови в неросійських школах України.
Дописувачка також нагадує про доплати вчителям російської мови, про заохочення батьків до написання заяв про відмову від вивчення української мови як непотрібної у житті. І про те, як уже від 1975 року захист дисертацій було дозволено лише російською мовою.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Українська культура у протистоянні з російською агресією. Минуле і сьогодення«Асиміляція відбувалася семимильними кроками. І якби не панування «русского міра» в Україні, то сьогодні не було б такої трагічної війни на сході», – переконує авторка статті,
Коли нині говорять про утиски російської мови в Україні – це політичні спекуляції, зазначає Валентина Борисенко. «Утисків зазнає лише одна мова – українська, хоч, за переписом 2001 року, 85,2% українців визнали її рідною і ніякої російськомовної «більшості» у нас немає», наголошує доктор історичних наук у статті «Страх відродження: чому закони про українську мову та освіту викликають істерику у «русского міра».
Газета «День» підбиває підсумки 100 днів уряду Дениса Шмигаля. Спочатку видання цитує прем'єра, який звітує про досягнення. «Вчасно введений карантин – це те, що вдалося зробити нашому уряду, і це те, що зберегло тисячі життів українців. Дало змогу підготувати медичну систему до тих проблем, з якими ми стикнемося і в цьому році», – заявив на брифінгу Денис Шмигаль.
Політолог Руслан Бортник більш докладно зосереджується на недоробках чинного уряду. «Що стосується негативів, то їх надзвичайно багато, – наголошує він. – Відсутність програми до цього часу, уряд працює «без голови» – у нього немає програми, відповідно в нього немає підтримки парламенту, імунітету, він діє безсистемно».
Експерт стверджує, що чинний уряд «за своєю компетентністю досить слабкий, у ньому відчуваються корупційні впливи наших олігархів, лобістські певні речі».
Фінансист Олександр Савченко взагалі не бачить нічого позитивного в діяльності Кабміну Шмигаля, пише видання. Карантин, на думку Савченка, Кабміном використовується як така собі індульгенції. Якою вони користувалися навесні-2020 – і мають намір користуватися далі.
Але, вважає експерт, Офіс президента зараз занадто слабкий, щоб дати можливість розігнати Кабмін восени». Докладніше йдеться в статті «100 днів без Програми і... міністрів».
«На чому сьогодні тримається влада Путіна» – в публікації під таким заголовком дописувач газети «День» Ігор Яковенко нагадує заяву прессекретаря Путіна Дмитра Пєскова про те, що Кремль не запрошував і не збирається запрошувати президента України Володимира Зеленського до Москви на парад Перемоги 24 червня. Він обґрунтував це наступним чином: «Україна не є де-факто і багато в чому де-юре учасницею СНД, не виявляє бажання якимось чином продовжувати роботу в цих структурах і жодного разу не сигналізувала про своє бажання розділити радість від свята перемоги».
Цим висловом Дмитро Пєсков зробив істотний внесок в історію Другої світової війни, наголошує дописувач. Оскільки з’ясувалося, що перемогу в Другій світовій війні, здобули виключно ті країни, які мають де-факто і де-юре членство в СНД. Тобто через 46 років після закінчення війни.
Крім цього, Пєсков зробив істотне уточнення щодо регламенту дня Перемоги, пише далі автор. Виявляється, відзначати цей день можуть тільки ті, хто радіють. А ті, наприклад, в Україні, хто не радіє, а навпаки сумує про те, що Україна в Другій світовій втратила понад 9 мільйонів осіб, спадкоємцями переможців не є.
Автор вважає, що своєю публічною відмовою запрошувати президента України на парад Перемоги, Кремль зробив Зеленському істотну послугу. Оскільки дозволив йому уникнути вибору: їхати чи не їхати, і пов’язаної з цим вибором втрати частини прихильників. «Очевидно, що присутність на військовому параді в країні-агресора стала б політичним самогубством для президента України», – зазначає Яковенко.
«Майбутній парад Перемоги, без доступу людей на Червону площу, в якому з очільників іноземних держав беруть участь тільки залежні від Росії сателіти, це другий етап обнулення Путіна, а разом з ним і всієї Росії», – наголошується в статті.