«У цій президентській кампанії Лукашенко вже не найбільш проросійський політик» – політолог

Політолог Валерій Булгаков в інтерв’ю Білоруській службі Радіо Свобода

• розповідає про те, якого удару по системі влади висуненням своїх кандидатур на вибори президента Білорусі завдали Валерій Цепкало (колишній керівник «Парку високих технологій») та Віктор Бабарико (банкір, голова правління білоруської дочірньої компанії «Газпромбанку» – «Бєлгазпромбанку»);
• зазначає, що серед еліт спостерігається розрив, оскільки вони відчувають неминучий занепад політичної епохи Олександра Лукашенка;
• та прогнозує, яким буде виборче гасло глави держави, оскільки тепер Лукашенко презентує себе як політик, який не дозволить Білорусі бути поглинутою зі Сходу.

Радіо Свобода: Як виглядає архітектура цієї президентської кампанії? Чим вона кардинально відрізняється від попередніх?

Валерій Булгаков: Ця кампанія відбувається в умовах важкої економічної та політичної кризи, а також на тлі коронавірусу, а дії офіційної білоруської влади у боротьбі з пандемією сприймаються дуже неоднозначно.

Політолог Валерій Булгаков

За останні 5 років Білорусь зазнала мікроскопічного дрейфу у бік Заходу, а також зміцнення інститутів національної державності. Ці фактори безумовно впливають на виборчу кампанію. У нас ситуація кризи, ситуація наелектризованого суспільства, яке не впевнене, що політика влади щодо пандемії є правильною, оскільки вона докорінно відрізняється від політики всіх сусідів Білорусі.

І ми маємо ситуацію, коли Лукашенко вже не найбільш проросійський політик. Зрештою, ті нові особи, які стали кандидатами та кинули виклик Лукашенкові, відкрито заявляють, що не бояться кроків, від яких Лукашенко відмовився. Спираючись на різні суперечливі твердження Віктора Бабарика, я не сумніваюся, що він міг підписати «31-у дорожню карту».

У нас ситуація, коли прозахідний табір білоруської політики перебуває в стані дезорганізації, викликаної зближенням офіційного Мінська із Заходом. У той же час активізувалися сили, для яких гра на російському полі є допустимою.

Не варто забувати і того факту, що Лукашенко стає похилим політиком, і не є таємницею, що навіть якщо він виграє ці вибори, – наближається кінець його політичної ери, просто з біологічних причин. Тому розпал боротьби на цих виборах пояснюється цим – боротьбою за контроль над країною після того, як Лукашенко залишить владу.

– Чи свідчить поява представників номенклатури – Бабарика та Цепкала – про розкол чи коливання у стані номенклатури, чи це лише їхні приватні кроки, спричинені рисами характеру?

– Феномен Бабарика тут особливо цікавий. Адже Цепкало поки що не дозволяв собі таких радикальних заяв. А Бабарико після затримання Тихановського звернув увагу громадськості на надзвичайний цинізм влади і навіть подав скаргу до Центральної виборчої комісії про порушення закону на виборах. Це звинувачення, яке, я переконаний, буде дуже болісно сприйняте владою.

– Але Цепкало досить саркастично коментує «кізочок та корівок Лукашенка», його застарілість та відсталість.

– Це лукаві коментарі, однак, на мою думку, на межі допустимого. Але насправді звинуватити владу в провокації – це зовсім інше. Я говорю про те, що Бабарико та Цепкало все ще є представниками різних середовищ.

Цепкало справді є колишнім представником номенклатури, був заступником міністра закордонних справ, керівником «Парку високих технологій» – так що для нього цей опис є досить справедливим. Що ж до Бабарика, то це великий білоруський бізнес. Сам Бабарико – дуже заможний чоловік, можливо, мільйонер. І ось же Лукашенкові кидає виклик людина з серйозними фінансовими ресурсами. Це те, чого ми раніше не бачили. А раніше розплата за це була б доволі серйозною.

– Не виключено, що й цього разу буде серйозна розплата.

– Так. Але насправді з 2001 року, коли висувалися і міністри, і голова профспілок, на інших виборах нічого подібного не було. Тому нинішню реакцію влади на цю небачену подію ми точно не можемо передбачити. Але це, безумовно, серйозний удар по системі консолідованого авторитаризму, яку побудував Лукашенко. Де еліта не має права кидати виклик діючому президентові.

Але мені все ще важко визначити, чи не є Цепкало технічним кандидатом. При тому, не обов’язково для Лукашенка – за деякими політичними технологіями, він може бути технічним кандидатом, наприклад, для Бабарика. З іншого боку, звичайно, спостерігається певний розрив, розлам серед еліт, оскільки вони відчувають неминучий занепад політичної епохи Лукашенка.

– Ще одна особливість цієї кампанії – феномен Тихановського. Чи слід розуміти, що ті люди, які раніше не могли знайти свого кандидата серед класичної опозиції, нарешті побачили соціально близьку до них людину, яка виступає проти влади? Чи це нові люди, які розчарувалися у режимі, і це колишній електорат Лукашенка?

– На перший погляд, люди, які підписуються на Світлану Тихановську – це молоді освічені громадяни. Я б ризикнув припустити, що їхній приїзд на пікети з підписами – це результат цифрових технологій. Сергій Тихановський почав просувати себе як відеоблогер на ютубі, і зараз ми спостерігаємо матеріалізацію цього медійного капіталу. Це один із перших випадків у білоруській політиці, коли ми бачимо трансформацію медійного впливу на вплив політичний.

Світлана Тихановська

Але говорити, що Тихановському вдалося залучити розчарованих прозахідників, чи вдалося переконати бабусь із сіл, я б не брався. На сучасному етапі ми просто бачимо освічене міське населення від 20 до 40 років, яке з великим ентузіазмом сприймає той грубуватий меседж, повідомленням, яке надсилає своїм шанувальникам Сергій Тихановський. Навіть якщо припустити, що ініціативна група його дружини зареєстрована (що малоймовірно) – я не думаю, що в масштабах країни це може створити електоральну революцію. Тут проявилася сила і можливості сучасних медіа, яких політики та аналітики старої школи не помічають.

– Якщо ви настільки скептично ставитесь до можливого електорального успіху Тихановського – чому тоді влада так нервово реагує на його активність?

– Перш за все, причина полягає в грубуватому, на межі вульгарності, посланні Тихановського. Виступ із кросівками, «убий таргана», – це така собі символічна дія. З точки зору Лукашенка, це неприпустимо, це замах на найсвятіше, плювок в обличчя самого президента. Тому я схильний тлумачити ці насильницькі дії як відповідь на суворі та грубі методи політичної боротьби, які демонструє Тихановський.

– Які гасла та ідеї пропонує електорату на цих виборах влада? Природно, що в першу чергу Лукашенко покладається на силовиків та ЦВК, але й електоральну підтримку він завжди хотів отримати.

– Я вважаю, що де-факто гасло кампанії Лукашенка вже сформоване. 10-15 років тому ми цього не спостерігали в такій формі. Лукашенко презентує себе як «захисника суверенітету» білоруської держави та незалежності. Це по-своєму виграшний прийом. Більшість білорусів цінують суверенітет та незалежність держави, у суспільстві існує певний консенсус щодо цього питання. І більшість білорусів розуміють, що, швидше за все, Лукашенко буде утримувати цей суверенітет у своєму наступному президентстві.

У Білорусі протестують проти висунення Лукашенка на шостий президентський термін – фоторепортаж

Лукашенка справедливо звинувачують в антинаціональній освітній та культурній політиці. Але з точки зору формальних інститутів державності ситуація виглядає інакше. Білоруська державність відбувалася як система державних інститутів. В останні роки ми фактично віддаляємось від Росії і повільно дрейфуємо у бік Заходу.

– Але ця ідея захисту суверенітету буде подаватися насамперед як захист державних інститутів від «революції та хаосу», чи як захист від якоїсь зовнішньої загрози? І наразі в ролі такої загрози може виступати лише Росія.

– Коли Лукашенко 29 травня відвідав МТЗ, він зробив не одну, а кілька антиросійських заяв. Тепер Лукашенко становить собою політика, який не дозволить Білорусі бути поглинутою зі Сходу. Тут немає нічого нового, ми чули це раніше, але інтенсивність антиросійської риторики кардинально зросла.

Зрештою, Росія сама ініціює переформатування відносин, пов’язуючи економічні преференції з подальшою політичною інтеграцією, де є такі кордони, які для Лукашенка неприйнятні. Тож у нього немає іншого вибору, як висловити жаль і гнів з цієї причини. І це впливає на його політичну риторику й на презентацію свого образу через пропагандистську машину.

Оригінал публікації на сайті Білоруської служби Радіо Свобода. Переклад і адаптація тексту – Людмила Ваннек