(Рубрика «Точка зору»)
Тетяна Попова
Навіть якщо Україна була б розташована в Латинській Америці, на нас все одно в тій чи іншій мірі намагалися б впливати, якщо це було б вигідно Росії. Венесуела – один із таких прикладів у Латинській Америці. Системні операції впливу СРСР вів давно і по всьому світу. Про це досить докладно розповідали більшість перебіжчиків (почитайте того ж Безменова), та й останнім часом на відкритих заходах НАТО або наших спецслужб часто діляться інформацією про подібні операції вже з боку Росії.
Якщо спробувати систематизувати рівні російського впливу на різні країни, я б розділила їх на 5 категорій. До речі, від ситуації 2004 року Україна, звичайно, значно віддалилася.
Якщо хтось не пам’ятає, до 2004 року в нас не тільки російські канали вільно транслювали в кабельних мережах, але навіть всі фінансові потоки наших основних телеканалів контролювала компанія «Відеоінтернейшнл», яка належала міністру інформації Путіна – Лесіну (рекламу і в групі Пінчука і на «1+1» тоді продавали росіяни). Тому, якщо б я робила градацію, то за рівнем загроз для державності вибудовувала б так:
1. Найвища загроза: перші особи держави і спецслужб контролюються Росією, вільно транслюють російські канали, використовуючи радіочастоти (або через спільне використання частот, або безпосередньо), системоутворюючий бізнес належить / контролюється російськими компаніями. Сильний релігійний вплив через РПЦ (якщо підходить віросповідання). Розміщення російських військових на території незалежної держави. Також використовуються і всі інші інструменти з п.2-5, в залежності від необхідності (приклади: Україна до 2004 року, Білорусь і Вірменія (без впливу РПЦ) зараз).
2. Сильний відкритий вплив: коли перші особи в країні і спецслужбах вже не мають російських паспортів або прямих родинних зв’язків, але тим не менш через корупцію, бізнес, меседжі до медіа, вступ проросійських партій у правлячу коаліцію, Росія на них впливає. Тут вже російські канали не присутні на частотах, але залишаються в кабельних мережах, а російський телепродукт на центральних каналах і їхня частка більша за 5% зі зростанням в окремих регіонах до 30-50% (на лютий 2014 року 30% було на Донбасі і 50% у Криму).
Російський бізнес часто в альянсі з місцевими олігархами, як і раніше, контролює велику кількість системоутворюючих підприємств. Сильний релігійний вплив через РПЦ. (Приблизно така ситуація була у нас при Януковичі і схожа зараз в Молдові, частково в Грузії та Азербайджані (тут звичайно без впливу через РПЦ)). Також використовуються і всі інші інструменти з п.3-5, в залежності від необхідності
3. Сильний гібридний вплив: перші особи держави і спецслужб мають прозахідне або навіть антиросійське спрямування, частка російських каналів у кабелі / супутнику / IPTV не більше від 3%, довіра до російських ЗМІ низька в цілому по країні (до 5%), але може мати більший відсоток в окремих регіонах (де є мовлення з Росії або російських анклавів). Однак через місцевих політиків-бізнесменів-колаборантів є контроль над деякими місцевими ЗМІ, які просувають приховано російські меседжі (приклад: у Латвії газета «Вести», у нас канали Медведчука). Проросійські партії присутні в парламенті, іноді частково/ситуативно у правлячій коаліції.
Російський бізнес активний, через банки/фінгрупи скуповуються цікаві активи. Через бізнес/політичні інтереси/корупцію/злочинність виявляється вплив на вищих чиновників з метою допуску/отримання преференцій для російських або проросійських бізнесменів на певні ринки (протекція Медведчуку від Порошенка). Сильний культурний вплив: пряма участь росіян у культурних проєктах в країні (передача росіянам Меморіалу «Бабин Яр» як приклад). Релігійний вплив через РПЦ. Також використовуються і всі інші інструменти з п.4-5, в залежності від необхідності.
4. Ослаблений гібридний вплив: перші особи держави і спецслужб мають прозахідне або навіть антиросійське спрямування, частка російських каналів у кабелі/супутнику, IPTV не більше від 2%, довіра до російських ЗМІ низька в цілому по країні (до 3%), але може мати більший відсоток у прикордонних із Росією регіонах. За допомогою заходів фінансової звітності та прозорості контроль над місцевими ЗМІ або втрачається (втрата ліцензій радіо «Вести» і «112»), або переводиться на місцевих національних партнерів, які просувають гібридний порядок денний з урахуванням своїх внутрішніх інтересів (як приклад: «Інтер»). Проросійські партії присутні в парламенті, але не в правлячій коаліції).
Російський бізнес частково під санкціями, але через банки/фінгрупи все ще скуповуються цікаві активи. Спроби через бізнес/політичні інтереси/корупцію/злочинність впливати на вищих чиновників з метою допуску/отримання преференцій для російських або проросійських бізнесменів на певні ринки намагаються припиняти незалежні антикорупційні органи (країни Балтії, мені здається, що Україна частково почала переходити в цю категорію). Ослаблений культурно-релігійний вплив: проти прямої участі росіян в культурних проєктах в країні починаються виступи (підпис петиції проти передачі росіянам Меморіалу «Бабин Яр», перевірка правоохоронцями ситуації зі зникненням історичних цінностей з Києво-Печерської лаври, петиції про передачу Лаври ПЦУ). Також використовуються і всі інші інструменти з п.5 залежно від необхідності.
5. «Культурно-політичний» вплив: перші особи держави і спецслужб мають явно прозахідне та антиросійське спрямування, частка російських каналів у кабелі/супутнику, IPTV не більше від 1%, довіра до російських ЗМІ низька в цілому по країні (до 2%), але може мати більший відсоток в місцях російськомовної діаспори. За допомогою обмежувальних заходів фінансової звітності/прозорості, законів проти мови ненависті/дезінформації контроль над місцевими ЗМІ з боку Росії стає складним/неможливим (Франція, Німеччина), але залишаються можливими окремі операції впливу по болючих проблемах у суспільстві через соцмережі, лідерів думки, куплених або «корисних ідіотів» політиків, піар-агентства або ЗМІ («жовті жилети» у Франції, антимігрантські виступи в Німеччині, антиіспанські виступи в Каталонії, антиукраїнський референдум в Нідерландах). Антизахідні (зазвичай ультраліві і/або ультраправі) партії присутні в парламенті. У передвиборний період їх активно просувають через російські ЗМІ для діаспори, ультраліві/ультраправі для місцевих (AfD в Німеччині) або дають російське фінансування (Ле Пен у Франції). Але цих партій немає в правлячій коаліції.
Російський бізнес частково під санкціями, але через банки/фінгрупи все ще скуповуються цікаві активи. Спроби через бізнес/політичні інтереси/корупцію впливати на вищих чиновників з метою допуску/отримання преференцій для російських або проросійських бізнесменів на певні ринки намагаються припиняти незалежні антикорупційні органи (скандали в Австрії). Активно використовуються елементи культурного впливу: виступи російського балету/виставки музейних колекцій, спонсорство музеїв, культурних заходів. Також використовуються можливості злочинних угруповань, хакерів, лідерів думок серед журналістів, «альтернативних» громадських організацій, мережі сайтів «зливних бачків», ботів у соцмережах, окремих каналів у російських соцмережах («Телеграм», «Вайбер», «ВКонтакте»). Подібні операції проводяться по всьому світу. Навіть якщо спонсоровані партії не входять до парламентів, в них можуть бути окремі проросійські політики, а в засобах комунікації може бути використаний весь спектр інструментів російського впливу.
Тетяна Попова – член Ради з питань свободи слова та захисту журналістів, експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода