(Рубрика «Точка зору»)
До 75-річчя завершення Другої світової війни в Європі Український ПЕН і Національний університет «Києво-Могилянська академія» організували міжнародний проєкт «Мир і війна». Його учасники говорили про сучасний європейський погляд на Другу світову війну та сучасні виклики, перед якими постала Європа – зокрема, російської військової агресії проти України.
Радіо Свобода публікує виступ українського та американського історика, професора Гарвардського університету, автора книжок «Україна і Росія: репрезентації минулого», «Ялта: ціна миру» – Сергія Плохія.
Сергій Плохій
Кілька днів тому на вебінарі в Українському інституті в Лондоні обговорювали результати досліджень медіа в Україні, в Європі та Росії відносно Другої світової війни.
І для багатьох, в тому числі і для мене, було великою несподіванкою те, що більшість згадок, коментарів, публікацій прийшлось саме на Україну. На другому місці Росія, і тут більш-менш все зрозуміло, бо міф так званої «Великой отечественной войны» є фактично підставовим, таким державно-утворюючим міфом сучасної Росії після 91-го року, який вживається всередині країни, а також для зовнішньої політики, в тому числі агресивної політики.
Україна була фактично головним полем битви під час Другої світової війни, тепер це є поле битви щодо пам’яті про війну
Але чому Україна? Україна була фактично головним полем битви під час Другої світової війни, тепер це є поле битви щодо пам’яті про війну. І в Україні, на мій погляд, конкурують, конфліктують, воюють кілька наративів Другої світової війни.
Те, що на поверхні, те, що найбільш зрозуміле усім – один наратив пов’язаний з «Великою вітчизняною війною», з «великою перемогою». Інший – націоналістичний, пов’язаний з Організацією українських націоналістів і УПА. Але якщо подивитися на це докладніше, то ми маємо принаймні три різних наративи, які зустрілися і конкурують на території України. Один із них дійсно «Великої вітчизняної війни», другий націоналістичний, але також є третій, який набирає сили, національно-ліберальний, пов’язаний з інтеграцією України в контекст пам’яті про Другу світову війну, який є спільний для цілої Європи. Звичайно, в кожній країні є певні відмінності і відбуваються конфлікти між національним та загальноєвропейським, але є також уявлення про Другу світову війну як спільний європейський, навіть світовий досвід.
І от між цими трьома наративами, мені здається, і відбувається найбільше зіткнень в Україні, які виливаються на шпальти медіа, в кінофільми, в телевізійні програми, в соціальні медіа.
Що відбувається з цими наративами, куди вони рухаються? Днями оприлюднили опитування українців про те, як вони ставляться до подій Другої світової війни, в тому числі йшлося й про пакт Молотова-Ріббентропа, і про те, чи є Радянський союз співавтором і співучасником початку Другої світової війни, а також про те, як люди ставляться до 9 травня, до Дня перемоги.
Секретний додатковий протокол до Договору про ненапад між СРСР і Німеччиною. 23 серпня 1939 року. Радянський оригінал російською мовою
Військовослужбовці нацистської Німеччини і СРСР віддають честь німецькому прапорові зі свастикою під час урочистостей у рамках військового параду з нагоди поділу земель, що належали до того Польщі. Брест-Литовський, 22 вересня 1939 року
І те, що я бачив у своїй стрічці на ФБ – це здивування дуже багатьох: «як це люди можуть одночасно вважати, що пакт Молотова – Ріббентропа говорить пре те, що Радянський Союз є співучасником початку війни і, з іншого боку, більшість населення позитивно ставиться до свята 9 травня».
Наратив «Великої вітчизняної війни», який активно використовується сьогодні в агресії Росії проти України, залишається дуже важливим фактором
З моєї точки зору, тут немає ніяких загадок і ніяких суперечностей. У випадку з пактом Молотова – Ріббентропа, фактично, сьогоднішня Україна не стикається з розвиненим радянським наративом, адже в радянському наративі пакт Молотова-Ріббентропа майже не згадувався. У випадку свята 9 травня є дуже глибока і закорінена певна традиція, яка йде принаймні з 60-х років. А українці, на загал, дуже консервативні.
Як на мене, це соціологічне дослідження свідчить, що наратив «Великої вітчизняної війни», який активно використовується сьогодні в агресії Росії проти України, залишається і буде залишатися дуже важливим фактором в Україні. Єдиний спосіб інтеграції української пам’яті про події 1939–1945 років у світовий наратив – це знайти порозуміння між національним і ліберальним наративами, у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні в Україні. Бо Україна європейська, початок якої був на Майдані, потребує об’єднання всіх патріотичних та проєвропейських сил і ніде це не є більш очевидним, ніж в наших дебатах, наших дискусіях про Другу світову війну.
Сергій Плохій – український та американський історик, професор Гарвардського університету, директор Гарвардського інституту українознавчих досліджень, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Автор книжок «Україна і Росія: репрезентації минулого», «Ялта: ціна миру», «Забуті покидьки східного фронту: Американські пілоти в радянському тилу та розпад Великого альянсу» та інших.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Політична карикатура художника Олексія Кустовського
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Сталін, комунізм, НКВД мають бути засуджені світом як Гітлер, нацизм та гестапо» ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Чи має Росія право привласнювати собі перемогу в Другій світовій війні? ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Друга світова війна і міфи Кремля. Чи була «визвольна місія»?