«Сталін, комунізм, НКВД мають бути засуджені світом як Гітлер, нацизм та гестапо» – В’ятрович

(Рубрика «Точка зору»)

Переосмислення

В 2009 році я був директором архіву СБУ, почав розсекречення документів КГБ про українське минуле. Робота привернула увагу медіа (українських та світових), політиків (українських та російських), гебістів (російських, які вперше тоді оголосили мене «нев’їзним» до РФ).

Я скористався цією популярністю, аби запустити важливу для мене і, на мою думку, для країни, дискусію про Другу світову війну, її роль і місце в минулому українців та їхньому сьогоденні.

Володимир В’ятрович, на той час директор Українського інституту національної пам’яті у Галузевому державному архіві СБУ. Київ, 24 грудня 2009 року

Дві статті «Українська Друга світова (в кольорі)» та «Велика нічия» збурили жваві суперечки, в декого навіть істеричну реакцію.

Мене звинувачували в штучній політизації історії, зокрема за тезу, що «міф про «Велику Перемогу» виконує не просто певну гуманітарну функцію – він розглядається як важливий інструмент відновлення геополітичного впливу Росії».

Через п’ять років, після початку війни в 2014-му, це стало очевидним для кожного, здатного думати.

Болючою для звичних до совєтських штампів стала спроба по іншому дивитися на роль України та українців у цій землі: «Чинником, що визначив місце і роль українців у Другій світовій, стала відсутність у нас власної держави. Україну та українців всі учасники війни розглядали виключно як ресурс (людський, матеріальний, політичний), який можна використати у протистоянні. Як результат – наша земля стала однією з головних арен світового бойовища, наші земляки – вояками практично всіх армій, які пройшли через неї».

Відтак зухвалим багатьом здавалося твердження «Єдиним справді українським суб’єктом у роки Другої світової війни був український визвольний рух». Через шість років держава врешті визнала вояків ОУН і УПА борцями за незалежність, а потім надала їм статус учасників бойових дій.

Я втішений, що через 11 років багато з описаних тут проблем позаду: «Попри існування великої кількості спеціальних наукових відділів в академічних установах та університетах, докторів і кандидатів наук, які вважають себе спеціалістами із цієї проблеми, цілісної концепції історії України в Другій світовій війні не створено. Єдиним узагальнюючим дослідженням досі є давно застаріла «УРСР в роки Великої Вітчизняної війни». Очевидно, ще гіршою є ситуація в науково-популярній площині. Можу назвати багато нових цікавих книг на цю тему, що з’явилися в Росії, Польщі, США... і жодної в Україні. Можу згадати два-три українські документальні фільми і жодного художнього. Виставкові експозиції є практично в кожному музеї, проте вони не мінялися з 1960–1970-х років і досі розповідають про «подвиг радянського народу».

Тодішній голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В’ятрович під час презентації проекту «Маки пам'яті», приуроченого до 70-ї річниці перемоги над нацизмом. Київ, 7 квітня 2015 року

Не бійтеся бути радикалами, якщо за вами правда

Багато з озвучених тоді ідей втілені в життя.

Головний музей країни, присвячений цій темі, змінив назву, попри заяви навіть декого з керівників, що він створювався як Музей Великої вітчизняної війни і таким залишиться назавжди. Змінюється його експозиція, тут проходять періодичні виставки про нинішню війну з Росією.

Однією з найпопулярніших науково-популярних книг з історії за останні роки стало видання «Війна і міф» (продано понад 30 тисяч примірників українською, поширено кілька тисяч англійською), в якому історики доступною мовою деконструювали найважливіші совєтські міфи про Другу світову. Українська історіографія формує власний погляд на ці події, в суспільстві приживаються українські традиції пов’язаних із ними подій.

Підполковник армії нацистської Німеччини Ганс Георг Леммель (праворуч) і радянський офіцер під час передачі Брестської фортеці радянським військам, 22 вересня 1939 року

Німецький і радянський офіцери потискають руки наприкінці Польської операції, 1939 рік. Фото ТАСС, яке було опубліковано у вересні 1940 року в газеті «Красная звезда» до першої річниці поділу території Польщі між Німеччиною і СРСР

Ми поступово дійшли до того, аби зрозуміти: «Людство ніколи не зможе остаточно перегорнути важкі сторінки тоталітарного минулого, засуджуючи нацизм і забуваючи про злочини комунізму чи спокійно спостерігаючи за спробами їх реабілітації. Щойно тоді, коли Сталін, комунізм, НКВД будуть засуджені світом як Гітлер, нацизм та гестапо, можна буде говорити про те, що Велика нічия стала Великою Перемогою, про те, що велике зло не повернеться. Принаймні у вигляді нацизму чи комунізму».

Те, що зовсім нещодавно, в 2009-му, читалося як радикальні ідеї з переосмислення Другої світової – стало нормою. Правий був геніальний Орвелл: «В часи загальної брехні говорити правду – це екстремізм».

Не бійтеся бути радикалами, якщо за вами правда.

Володимир В'ятрович – історик, ексголова Українського інституту національної пам’яті, народний депутат від «Європейської солідарності»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Політична карикатура художника Олексія Кустовського