28 квітня правоохоронний комітет Верховної Ради підтримав законопроєкт, який розширює підстави для звільнення очільника Національного антикорупційного бюро. Усе через нинішнього директора НАБУ Артема Ситника.
Що саме передбачає цей документ? Чи може він справді призвести до звільнення чинного голови Національного антикорупційного бюро України? Чому Артем Ситник як очільник НАБУ влаштовує не всіх? Які у нього стосунки з теперішньою владою? Та як сам він ставиться до намагань його звільнити?
20 «за», 2 «проти», 1 «утримався». Так виглядають результати голосування за проєкт Закону 3133 щодо внесення змін у чинне законодавство про діяльність Національного антикорупційного бюро.
Серед тих, хто підтримав документ, – зокрема, «слуги народу» Максим Бужанський та Олександр Куницький, а також член ОПЗЖ Ілля Кива.
Утрималася «слуга народу» Галина Михайлюк, проти виступили двоє представників «Голосу» – Андрій Осадчук та Олександра Устінова.
Якщо подібним чином за цей документ проголосують і в сесійній залі, то директора НАБУ в подальшому можна буде звільнити за наявність не лише судового вироку в кримінальній справі (як це зараз), але і за встановлену судом адміністративну відповідальність за корупційне правопорушення.
До чого ж тут чинний директор НАБУ Артем Ситник?
Справа в тому, що 6 вересня 2019 року Сарненський районний суд постановив: він порушив декларування, за що має сплатити штраф у майже 3,5 тисячі гривень. Згодом цей вирок підтвердив і апеляційний суд.
Йдеться про відпочинок Ситника у мисливських угіддях на Рівненщині в період 2017–2019 років. За версією слідства, це було за чужі гроші, тож директор НАБУ мав задекларувати все як подарунок.
Натомість Ситник наголошує: за відпочинок платив сам.
У самій справі він бачить, зокрема, помсту міністра МВС Арсена Авакова.
«Ця справа адміністративна – це продовження «історії з рюкзаками». Деякі міністри хочуть помсти і відповідно роблять все для того, щоб якимось чином вплинути на перебування мене на посаді», – наголошував Ситник у лютому 2020-го.
Сам Аваков на такі закиди відреагував доволі різко, назвавши директора НАБУ «ідіотом»:
Саме вищезгаданий вирок щодо Ситника став головним аргументом для тих, хто почав вимагати його звільнення з посади директора НАБУ.
Критикуючи нинішнього очільника Бюро, багато хто наголошував, що після такого «довіри до Ситника немає» і «він має піти, бо дискредитує сьогодні собою всю інституцію».
Окрім адміністративного правопорушення, були й інші аргументи, якими критики обґрунтовували необхідність його звільнення. Один із них – «відсутність помітних результатів роботи НАБУ».
На початку лютого у Раді навіть з’явилася постанова щодо відставки Ситника. Її ініціатор – одеський мажоритарник від «Слуги народу» Артем Дмитрук.
«Я насамперед як свідомий громадянин, а по-друге, як народний депутат, вирішив за необхідне ініціювати цю постанову. І мою позицію підтримало понад 200 депутатів. Це означає, що я зібрав підписи, якщо бути точним, 216 моїх колег», – так Дмитрук пояснював свою ініціативу в коментарі Радіо Свобода.
Тих, хто підтримав його постанову, могло бути і більше, але чотири депутати свої підписи відкликали. Один із них – «слуга народу» Святослав Юраш.
Ось як він пояснив свій крок у коментарі Радіо Свобода: «До мене підійшла людина, якій я довіряв. Підписав тому одразу. Дізнався, що саме відбувається, – закреслив. Після цього інциденту стараюсь завжди все переперевіряти».
Єдина політсила, яка тоді в повному складі не підтримала постанову «слуги народу» Артема Дмитрука щодо звільнення Артема Ситника, була фракція «Голос».
«Потрібно або вносити зміни до закону України і змінювати підстави звільнення директора НАБУ, але, знову ж таки, закон не матиме зворотньої сили, або зараз піднімати питання, що потрібно проводити аудит, який чітко прописаний в законі», – так у коментарі Радіо Свобода пояснила позицію фракції Олександра Устінова, членкиня правоохоронного комітету.
Постанову про звільнення Ситника частина депутатів пропонувала розглянути у сесійній залі 4 березня, аби одночасно з відставкою уряду провести голосування за звільнення директора НАБУ.
Утім, цього не сталося ні того, ні наступного дня, коли депутати вже голосували за висловлення недовіри генпрокурору Русланові Рябошапці.
Спікер Верховної Ради відмовився ставити цей документ на голосування.
«Постанова дійсно не може бути проголосована, тому що вона не відповідає Закону України. Це може бути лише політична заява Верховної Ради. Не більше», – так у коментарі Радіо Свобода пояснив своє рішення Дмитро Разумков.
Утім, охочих звільнити Ситника це не зупинило.
Протягом нинішнього скликання Ради депутати подали цілу низку змін до Закону про діяльність НАБУ. Один із таких законопроєктів 28 квітня зрештою був підтриманий профільним комітетом.
Серед ініціаторів документу: представниця ОПЗЖ Антоніна Славицька, член «Батьківщини» Андрій Ніколаєнко, депутат групи «За майбутнє» Дмитро Лубінець та представник «Європейської солідарності» Олексій Гончаренко.
Якщо їхній законопроєкт підтримають у сесійній залі, то чи зможе вже наявне рішення суду щодо Ситника вплинути на звільнення чинного директора НАБУ?
Ось що говорить про це членкиня Ради громадського контролю за діяльністю НАБУ Тетяна Козаченко: «Чи мають право звільнити? Я би в нашій країні відрізняла би два сполучення: «мають право» і «можуть». Бо дуже часто дії посадовців підходять під «можуть», коли навіть не «мають права». Тому, щодо звільнення Ситника говорити, поки ми не побачимо ту норму права і ту редакцію, в якій вона буде ухвалена, передчасно. З одного боку, формат, в якому це відбувається, як на мене, є надзвичайно сумнівним. З іншого боку, для мене взагалі як для правника є неприпустимим те, що особа, яка очолює найвищий антикорупційний орган досудового розслідування знаходиться в реєстрі корупційних правопорушень. І навіть якщо це не прописано окремо в законі, як підстава для звільнення, це не означає, що особа сумісна із посадою. В будь-якій цивілізованій країні навіть не прописані в законах речі, які неприпустимі з точки зору етики чи державності, достатні для політичної відповідальності».
За словами Козаченко, після рішення суду і потрапляння Ситника до реєстру корупціонерів Рада громадського контролю за діяльністю НАБУ звернулась до нього за поясненнями.
У відповідь Ситник сказав, що, на його думку, рішення незаконне, але чи справді він офіційно користувався послугами під час того відпочинку, так і не пояснив.
«На сьогоднішній момент ми маємо реальне рішення суду і внесення особи в реєстр корупціонерів, про що можна ще говорити? Те що будуть приймати закон чи ні щодо підстав звільнення директора НАБУ – це повноваження виключно парламентарів. Однак факт корупційного правопорушення на сьогоднішній момент закріплений рішенням суду», – додає Козаченко.
Тим часом у громадській організації «Центр протидії корупції» (ЦПК) висловлюють застереження через нинішнє голосування правоохоронного комітету щодо розширення підстав для звільнення очільника НАБУ.
У ЦПК зазначають: «Проєкт підриває засади незалежності НАБУ та його керівника, що свого часу було однією з ключових вимог Міжнародного валютного фонду (МВФ) для надання фінансової допомоги Україні. Відхилення від таких засад може поставити під загрозу майбутню співпрацю України з МВФ».
На момент публікації цього матеріалу коментар від самого Артема Ситника отримати не вдалось.
Раніше у лютому він заявляв, що сподівається на те, що ситуація навколо його можливого звільнення заспокоїться і зупиниться.
А щодо відносин із президентом Зеленським зазначив: «Із президентом – робочі взаємини. Президенти змінюються, а питання лишається те ж саме. Ми – незалежний орган, який працює, згідно з законом, і це завжди було домінуючим у відносинах з іншими гілками влади чи представниками правоохоронних органів, нічого не змінилося».
Згідно з чинним законодавством, президент – єдиний, хто може, звільнити директора Національного антикорупційного бюро.
Сам Зеленський наразі не коментував намагання депутатів домогтися усунення Ситника з посади очільнка НАБУ.
ДОПОВНЕННЯ ВІД 1 ТРАВНЯ 2020:
Після публікації цього матеріалу до Радіо Свобода звернулась прес-служба НАБУ, а саме заступник керівника Управління зовнішніх комунікацій Бюро Оксана Мітніцька, яка попросила долучити до тексту наступну позицію НАБУ: «Тетяна Козаченко, яка є членкинею РГК при НАБУ, є водночас адвокатом у так званій справі «ВіЕйБі Банку», де фігурує бізнесмен Олег Бахматюк, тому має конфлікт інтересів, в тому числі, коментуючи кейс по директору Артему Ситнику. В цілому, в самій РГК навіть піднімали питання щодо цього кейса, але рішення поки не знайшли. Це важливо в тому числі і для читачів, бо в цьому контексті її коментар сприймається в іншому ракурсі».
Водночас членкиня Ради громадського контролю за діяльністю НАБУ Тетяна Козаченко у коментарі Радіо Свобода повідомила наступне: «Дуже дивно що НАБУ називає «кейсом Ситника» факт внесення його до реєстру корупціонерів за вчинення корупційного правопорушення. При цьому Рада громадського контролю при НАБУ – незалежний колегіальний орган, – дійсно зверталась до Ситника щодо пояснень вчинення ним корупційного правопорушення, але не повноважна ухвалювати юридичні рішення з цього питання. І всі склади РГК, багато інших людей активно діяли щодо взагалі становлення, формування та правового забезпечення НАБУ, сприяння надання їм повноважень. Саме тому РГК є публічною платформою і з конституційним правом свободи слова як самої Ради, так і кожного її члена. А НАБУ повинно професійними здобутками демонструвати результати, а не медіа-компаніями негативного спрямування. Посадовці собою уособлюють частинку держави. Але не за уособлення корупційними посадовцями корупційної держави ми боремося. І у адвокатів не може бути конфлікту інтересів із органом або його керівником через фактори професійної діяльності, бо за цієї логікою у всіх адвокатів і правників конфлікт інтересів з прокуратурою , ДБР, поліцією. Україна досі не має правосуддя і правоохоронних органів. І НАБУ, на жаль, не виключення».