Звичайний хлопець з Троєщини, який став легендою українського баскетболу, «синьо-жовті» футболісти, яких підтримували, затамувавши подих, канадський хокеїст українського походження, який увійшов у світову історію, дівчина, яка підкорила Еверест – це не просто історії, а біографії реальних спортсменів. І якщо за кордоном писати книги-автобіографії вже давно стало модно, то в Україні це лише набирає обертів.
У Всесвітній день книги, який святкують 23 квітня, Радіо Свобода рекомендує цікавинки (за 2018-2020 роки) про українських спортсменів, які варто прочитати на карантині.
«Юкі. Людина 400 шрамів», Олександра Яворівська
Навіть якщо ви не знаєте, що таке Кубок Стенлі; якщо ви дуже далекі від хокею; якщо ви вперше чуєте про канадських хокеїстів українського походження, ця книжка буде цікавою для вас. Це історія про голкіпера №1 в історії НХЛ, канадського хокеїста українського походження Террі Савчука, який вразив світ своєю майстерністю, витримкою і бійцівським характером. Всього він провів 1034 матчі, де здобув 447 перемог в регулярних чемпіонатах, серед них рекордні 103 «сухі». Про Савчука казали: був талановитим гравцем, але складною людиною. «Юкі. Людина 400 шрамів» – книга про шалене бажання стати найкращим воротарем у світі в пам'ять про брата; про упертість та жагу до перемоги; а крім того, це знайомство з хокеєм 1940-50-х років, коли не рятувала захисна маска, була відсутня амуніція, а шви накладали в роздягальні під час матчу та одразу змушували йти грати далі.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Фільм «UKE»: українські хокеїсти, які стали легендами НХЛЦитата з книги:
«Дивлячись на цього атлета, що вибухав майже акробатичними рухами, жодна жива душа у світі не повірила б, що це людина, змучена багаторічними болями в суглобах, спині та скаліченій руці. Що він востаннє спав усю ніч, не прокидаючись що кілька годин від болю, ще у глибокому дитинстві. Що його тіло посічене сотнями шрамів, десятками переломів і розірваними зв’язками. Він був довершений і красивий, як може бути тільки людина, котра з усією пристрастю й шаленством любить свою справу. Того сезону по всій Америці й Канаді з кожного вікна знову було чути, як несамовито, захлинаючись від емоцій і зриваючи голос від крику, волав у телевізорах коментатор: «Що він робить?! Що робить цей Юкі?! Це божевілля!!! Він знову у формі! Знову найкращий! Сто «сухих» перемог! Сто клятих шат-аутів! Це абсолютний рекорд НХЛ! Такого ще не було! Савчук – таки найвидатніший воротар усіх часів!!!» Трибуни ревли в шаленому екстазі: «Юкі! Юкі! Юкі!»
«Усе у твоїх руках», Олександр Шовковський
Можна не бути фанатом футболу і не відвідувати матчі, але не чути жодного разу про Олександра Шовковського, не знати, хто такий «СаШо»…, нереально. Він – перший воротар, який на чемпіонатах світу з футболу не пропустив жодного м’яча в серії післяматчевих пенальті, один з тих воротарів, які зіграли понад 100 матчів в Лізі чемпіонів. «СаШо» – футбольний довгожитель, який повісив рукавички на цвях аж в 41 рік. Він – легенда, яку поважають і хочуть бути схожою на нього. Тим цікавіше дізнатися, які проблеми були на шляху до звання «видатного українського воротаря» за понад 20 років футбольної кар'єри, яку боротьбу вів та з ким, як вдосконалювався.
Цитата з книги:
«Працювати з ним було цікаво, але неймовірно важко. Дехто подейкував, що з ним один рік іде за два. Ми жартували, що він – намісник Бога з питань футболу на Землі. Він був для нас більше, ніж просто тренером. Він був нашим футбольним Богом. Складно повірити, але Валерій Васильович щодня підшуковував для нас якісь мотиваційні слова. Кидав для роздумів якусь фразу, аналізував дії інших команд, щоб дійти висновків, які пізніше використовував у нашій системі підготовки. Я би сказав, що це була більше система психологічної підготовки. Хоча фізичні навантаження час від часу виявлялися несумісними із любов'ю до футболу».
«Від дірявих кедів до мільйонів доларів. Неймовірна історія Слави Медведенка», Максим Гайовий
Як можна грати в баскетбол, коли кеди настільки продерті, що шкарпетки виглядають через дірки? Як почувається молодий хлопець, який виїжджає з пострадянської України до балтійської країни і бачить взагалі інший світ? На що юний баскетболіст готовий витрачати свої перші гроші у «лихі 90-ті»? Як хлопець з Троєщини може стати дворазовим чемпіоном НБА та грати з легендарними Кобі Браянтом чи Шакілом О’ Нілом?
«Від дірявих кедів до мільйонів доларів...» – це не лише спогади про одну баскетбольну кар’єру Слави Медведенка. Це залаштунки усього баскетбольного світу: від українських клубів, де стає нормою залишати гравців без грошей, до НБА, де є свої закони та неприємності. Ця книга про принципи та моральні якості, взаєморозуміння з тренером, протистояння між поколіннями гравців, боротьбу за місце під сонцем – як на початку кар'єри, так і після її завершення. А ще це важливі питання – як популяризувати баскетбол, як захищати гравців, як надихати дітей. Занурюйтеся у світ баскетбол від 1990-х до сьогодення, відчуйте різницю…якщо вона є!
Цитата з книги:
«...Саме через такі історії в американців такий сильний баскетбол. Їхні хлопці готові на все заради шансу, і вони не шкодують ні себе, ні конкурентів. У погоні за успіхом готові жертвувати всім навіть заради простої можливості показати себе. Усі у США це розуміють. Інколи це нездорова конкуренція, але вона рухає їх уперед. Те, що всі сприймали мене саме як конкурента, також було для мене поганими новинами і, можливо, становило не меншу проблему, ніж незнання мови... У попередніх командах ми часто проводили час разом, багато спілкувалися поза паркетом, дружили родинами. А тут я приходжу в роздягальню – і розумію, що дружити зі мною ніхто і не збирається, що я для всіх лише конкурент за місце під сонцем. Я був молодий і, як уже сказав, кайфував від процесу. Але більшість інших гравців мало хвилювало щось таке, як насолода баскетболом. Вони мали родини, по двоє-троє дітей, і мали якнайкраще про них подбати. Такі гравці прямо мені казали: «Друже, ти ще нічого не показав, ти тут ніхто, без образ».
«Підкори свій Еверест. Як поразку перетворити на перемогу», Тетяна Яловчак
У вас є мрія? Чи готові ви ризикнути, відмовитися від комфорту, але зробити серйозний крок до неї? А якщо ця мрія здається нереальною – підкорити Еверест? У 2017 році Тетяна Яловчак стала першою українською альпіністкою, яка піднялася на 7 вершин континентів. А за рік до цього зазнала своєї «головної поразки»...
Тетяна Яловчак
Вона мріяла стати першою українкою на Евересті, заради цього продала квартиру в Донецьку, готувалася до експедиції, день за днем переборювала себе, але піднялася на вершину другою. Та чи справді Яловчак програла? У книжці «Підкори свій Еверест. Як поразку перетворити на перемогу» альпіністка згадує детально та емоційно про кожен день експедиції – від ідеї до реалізації, про всі складнощі маршруту та сюрпризи від погоди, про результат, на який не очікувала, про виправдання, які шукала для себе і суспільства – «Чому не вдалося?», про прийняття ситуації, про мотивацію на наступні кроки: як досягати більшого і залишатися переможцем навіть тоді, коли фінішну пряму перетинаєш другим.
Цитата з книги:
«Досягнення потрібні заради руху вперед. І немає значення, у якому напрямку: у висоту, у довжину чи в глибину, головне – як це позначиться на вас і вашому духовному стані. Фокусуйтеся на рухові вперед, на досягненнях, на тому, що ви вже зробили та що хочете зробити після цього. Часто буває так, що людина дивиться назад, аналізує свої «невдачі» й опускає руки, з'являється невпевненість, пригніченість. Кажу вам: невдач не існує. Існує досвід, просто це слово слід уживати замість «невдач».
«№29», Руслан Ротань
Легендарний футбольний клуб «Дніпро», який грав у фіналі Ліги Європи, у 2018 році відзначив 100-річний ювілей. До святкової дати екскапітан Руслан Ротань підготував сюрприз – автобіографічну книгу про рідний клуб, друзів з команди та футбольний шлях. Не обійшлося без спогадів про фінансування і тих, хто винен, що один з найсильніших клубів України збанкрутував і припинив своє існування.
І хоча книга більше нагадує альбом зі спогадами – це приємна ностальгія за неймовірною футбольною командою, ультрас, які «запалювали» на секторах «Дніпро-Арени», та капітаном, який завжди був серцем клубу і зв'язком між футболістами та вболівальниками.
Цитата з книги:
«Чітко пам'ятаю свій дебют за «Дніпро». Ми грали вдома з «Кривбасом» у вищій лізі. Мені щойно виповнилося 18 років, і я вийшов на заміну десь на 80-х хвилинах матчу. У той час «Кривбас» був достатньо хорошою командою, але ми зуміли перемогти 1:0. Я відчув неймовірну гордість тієї миті, бо до цього лише спостерігав за іграми першої команди на легендарному «Метеорі». І ось вийшов на поле цієї арени та грав за улюблений клуб. Це була моя мрія, і вона здійснилася того осіннього дня. Мене, до речі, ніхто з родини тоді не підтримував на трибунах. Вони навіть не знали, що гратиму. Втім, я теж до останнього цього не знав!».