Офіційний Пекін повідомляє, що станом на 17 березня лише одна людина заразилася коронавірусом внутрішнього походження в місті Ухань, столиці провінції Хубей, звідки вірус поширився світом, а решта 12 випадків були привезені з-за кордону. Днем раніше був 21 випадок і тільки один з них походив із самої країни. Кількість нових випадків невпинно скорочується, що дає надію на закінчення епідемії в Китаї, який став джерелом нової хвороби наприкінці минулого року, що призвело до пандемії за лічені тижні. Кількість інфікованих коронавірусом у світі перевищила 200 тисяч​. І поки інші країни лише ухвалюють надзвичайні заходи для боротьби з хворобою, що отримала назву COVID-19, в самому Китаї життя починає повертається до нормального русла, зростає ділова активність після запровадження безпрецедентних заходів для обмеження людських контактів. Чи були ці заходи адекватні загрозі?

Станом на 18 березня, за даними Всесвітню організації охорони здовров’я (ВООЗ), у Китаї було приблизно 81 тисяча хворих на коронавірус. З моменту піку, 12 лютого, коли було зареєстровано понад 12 тисяч нових заражень на день, епідемія іде на спад – останніми днями реєструється по кілька десятків випадків, при чому більшість із них – вже завезені з-за кордону до Пекіна та інших міст країни. В самому ж Ухані, епіцентрі коронавірусу, був зареєстровано лише один новий випадок 17 березня.

Епідеміологи говорять, що можна було б привітати Китай з неймовірним успіхом у боротьбі з хворобою, якби не дві обставини – замовчування появи і небезпеки нової хвороби та запізнє початкове реагування, що призвело до катастрофічних наслідків у світі.

Як повідомляли незалежні китайські ЗМІ, китайські лабораторії дізналися про появу нової атипової пневмонії вірусного походження ще наприкінці грудня минулого року. 31 грудня про нього повідомили ВООЗ, але Пекін ще протягом трьох тижнів не визнавав, що новий вірус передається від людини до людини. Лікаря Лі Веньляна, який перший наприкінці грудня забив на сполох про новий вірус та попередив колег про його високу заразність, уряд звинуватив у «поширенні чуток в інтернеті» і «порушенні громадського порядку».

Вже після виявлення ДНК вірусу всередині січня влада Китаю все ще не інформувала своє населення про його небезпеку. Пекін довзолив вільне пересування та вечірки на кілька сотень людей на Китайський новий рік, 25 січня. А також допустив, щоб 5 мільйонів людей покинули Ухань після новорічних канікул на початку лютого, рознісши смертельну хворобу по інших містах і провінціях Китаю.

Критики говорять, що Пекін був набагато успішніший у перешкоджанні поширенню інформації про коронавірус, ніж самої епідемії. «Затримка з реакцією Китаю є причиною того, що світ опинився в нинішній ситуації», – говорить в одному зі своїх інтерв’ю дослідник з Університету штату Мічіган Говард Меркель.

Згідно з дослідженням групи американських та британських вчених, якщо б Китай, який запровадив карантинні заходи, зробив це на тиждень раніше, він би міг попередити 67% заражень – якби відреагував відразу, на початку січня, захворіло б лише 5% від нинішніх хворих. Дані з інших міст також показують, що діяти треба якомога швидше і якомога рішучіше. Міста, в яких зупинили роботу громадського транспорту, закрили розважальні заклади та заборонили громадські зібрання ще до появи першого випадку захворювання на території міста, мали на 37% менше випадків хвороби.

Припинення авіасполучення могло зупинити поширення хвороби за межі Китаю – чотири з п’яти випадків могли зупинити таким чином, але це було вже запізно, бо міжнародні мандрівники вже встигли рознести вірус по цілому світу, І без подальших заходів з обмеження людських контактів саме лише припинення авіаційного сполучення не давало великих результатів.

А ці заходи у вільному світі вже залежать більше від свідомості людей та від їхньої довіри до влади, говорить епідеміолог з Університету Джонса Гопкінса Джастін Лессер в інтерв’ю американському виданню.

«Якщо ви спонукаєте людей брехати, чи намагатися обійти заборони та обмеження, нічого у вас не вийде», – каже вчений.

Система обліку та контролю в Китаї безпрецедентна

У самому Китаї могли покладатися на систему контролю над населенням, адже там діють внутрішні паспорти з прописками, система соціальних кредитів, найщільніша у світі система відеоспостереження. Все це допомогло закрити на суворий карантин майже 60 мільйонів людей у провінції Хубей та накласти суворі обмеження на пересування на майже половину китайського населення – 760 мільйонів людей.

Про те, яким є життя в карантині Радіо Свобода попросило розповісти українця із Шанхая, старшого менеджера проєктів консалтингової компанії Intralink Group Олександра Никитюка. Із рідного Дніпра він переїхав до Китаю 13 років тому і мав можливість і спостерігати за карантинними заходами, і відчути їх на собі.

«Про те, що в Ухані з’явилися перші 20 випадків нетипової пневмонії, я дізнався ще 4 січня – одна знайома переслала мені статтю з місцевої газети. Йшлося про те, що в Ухані місцева епідемія, але решта країни жила своїм життям», – розповідає Олександр Никитюк.

На середину січня в Ухані налічувалися вже сотні нових випадків, але медична система провінції все ще могла з ними впоратися. На початку лютого приріст нових випадків обчислювався вже тисячами на день і влада почала діяти рішуче – закрила на карантин Ухань, наказала жителям міста не виходити з дому та запровадила карантинні заходи по інших частинах країни.

«Радник китайського уряду Чжун Нан Шань запропонував правило 14 днів – двотижневу обсервацію, після якої, якщо людина не мала ознак хвороби, її вважали здоровою. Але, щоб закрити країну на 14 днів, потрібно мати відповідні служби, вся інфраструктура країни має бути до цього готова – соціальні служби, наприклад, які будуть привозити продукти харчування, допомагати літнім людям. І навіть в Ухані спочатку на таке не наважувалися. Здається, повну заборону на вихід з квартири там запровадили тільки в середині лютого. До того намагалися тільки вимагати носіння масок, вимірювали температуру на вході до транспорту та публічних місць», – розповідає Никитюк.

Після новорічних канікул, які тривають в Китаї з 24 січня по 3 лютого, влада в інших провінціях повідомила, що канікули будуть продовжені.

«Так вони досягли зменшення кількості людей на вулицях. Але не обмежували пересування», – розповідає Никитюк, який разом з родиною вирішив перечекакти кілька тижнів у сусідньому Тайланді, сподіваючись, що ситуація проясниться. За цей час родині Никитюка стало зрозуміло, що якщо десь і доведеться пережити епідемію коронавірусу, то найбезпечніше це робити саме в Китаї.

«Ми побачили, що Китай має необхідну інфраструктуру та організаційно спроможний боротися з епідемією і ми вирішили повернутися. Ситуацію в Китаї вдалося поставити під контроль досить швидко – протягом кількох тижнів вдалося зупинити поширення хвороби поза провінцією Хубей. Карантинні заходи, наприклад, в Шанхаї, не були дуже суворими. Людей до міста впускали, але реєстрували і призначали обов’язковий двотижневий карантин», – розповідає Никитюк, який з кінця лютого міг повернувся до роботи в офісі, користуватися громадським транспортом.

Заняття у школах, скасовані після канікул на початку лютого, проводяться дистанційно – по телевізору та через онлайн-застосунки, але діти після кількох тижнів вже звикають до такого навчання, говорить Никитюк.

«Спочатку доньці, якій 7 років, було важко звикнути спілкуватися з вчителем через айпед, дружині доводилося проводити поруч з нею багато часу. Але зараз, здається, це вже не проблема і дружина має трохи більше вільного часу», – розповідає Олександр про свою родину.

Єдине, до чого потрібно було звикати, каже Никитюк, це – до вимірювання температури «по 10 разів на день», – у транспорті, в офісі, магазинах. Система тотального спостереження, відома як система соціального рейтингу, за яку Китай постійно критикують правозахисники, у випадку з коронавірусом виявилася помічною.

«Сьогодні немає місць, де б тобі не виміряли температуру на вході – в «Макдональдсі», в метро, на роботі. Я порахував, що мені за день вимірюють температуру не менш ніж 10 разів.

Моніторинг та облік людей тут спрацювали якнайкраще. Епідеміологічні служби ретельно аналізували кожен випадок, виявляли всі контакти зараженого – на мобільний телефон приходило повідомлення, що розшукуються люди, які перебували в такому-то місці та в такий-то час. Якщо виявляли хворобу в людини, яка мешкала в якомусь мікрорайоні, весь район, а це десятки 30-поверхових будинків – тисячі людей, зачинявся на карантин. Якщо хтось не повідомив, що був у контакті з зараженим, свідомо порушував карантин, приїжджаючи до іншого регіону, не казав, що вони побували до цього в провінції Хубей, йому загрожувала кримінальна відповідальність», – пояснює Никитюк.

Стежить за здоров’ям громадян влада централізовано, через мобільні застосунки.

«Кожен з нас повідомляє про стан здоров’я через QR-код, що є на платіжному застосунку мобільного телефону. Це працює як перепустка до публічних місць. Якщо ти повернувся з місць, де є епідемія, ти маєш червоний код, з яким ти не можеш потрапити у публічні місця, тебе перевірять у метро, в офісах. Додаток знає, скільки часу пройшло з моменту вашого повернення з небезпечних місць, чи з-за кордону. Є ще жовтий код. Із зеленим кодом ти можеш пересуватися містом», – пояснює Никитюк.

Поки економічні наслідки епідемії лише приблизно оцінюються, Китай розгорнув програму підтримки малого бізнесу.

«Згідно з одним з досліджень місцевого університету, близько третини малих підприємств не змогли б витримати місяця повного простою, близько двох третин збанкрутувало б після двох місяців, і після трьох місяців – майже всі, понад 90%. І для багатьох з них цей місць уже пройшов. Тому влада багато допомагає, по-різному. Наприклад, місцева влада робить податкові канікули, відтерміновує сплати певних податків, залежно від стану самого регіону, які є дуже різні щодо економічного розвитку. У деяких регіонах навіть компенсують витрати на повернення робітників на місце роботи, якщо вони перебувають на час карантину поза тим містом, у якому працюють», – пояснює Никитюк.

Скрута змусила багатьох малих підприємців вдаватися до винахідливості – різні навчальні курси, наприклад спортивні чи малювання, перейшли на роботу в режимі онлайн. Деякі заробляють прямо на пандемії, яка поширюється світом. Поки інші країни тільки розгортають програму боротьби з вірусом, Китай вже готовий виробляти засоби захисту і тестування – сотні тисяч медичних масок та тест-систем, які виробляють китайські виробники, нині експортуються по світу.

Навчилися на власному досвіді і державні служби – система інформування та оповіщення стала працювати ефективніше. Китайські вчені консультують своїх колег у світі, публікують багато роз'яснювальної інформації, рекомендацій, повідомлення про процес розробки нових ліків.

Щодо України, то, на думку Олександра Никитюка, критично важливо мати точну інформацію про кількість випадків та те, як і де людина могла заразитися. Так Китай зміг ізолювати людей в епіцентрі та швидко, за два-три тижні впоратися з рештою випадків по всій країні. І на це, за всіх описаних можливостей Китаю, пішло понад два місяці, тож українцям, навіть за найкращого сценарію, не варто розраховувати на швидке закінчення карантинних заходів.