Тема номеру «Українського тижня» – «Мирний план Зеленського». Дописувачі тижневика аналізують політичні уподобання, сподівання, здобутки і прорахунки чинного президента України.
Автор статті «Обмежений маневр» Дмитро Крапивенко згадує, що 2014-го Володимир Зеленський був поза політикою й невтомно жартував над тими, хто при владі. Як спостерігач він устиг добре вивчити звички й риторику можновладців. А в декого, здається, навіть дечому і повчитись. Наприклад, в Юлії Тимошенко, яка на початку російської агресії заявила, що жоден український танк «не повинен виїхати з казарми», а Україна має стати світовим взірцем миролюбності.
Зеленський став президентом у часи, коли бронетехніка вже була на позиціях, нехай і частково відведена з передової в межах мінських домовленостей. Закликати кидати фронт він, звісно ж, не ризикнув, але прагнення стати взірцем миролюбності українського президента не полишає й донині.
Миролюбна позиція президента надихає всіх його соратників йти далі й випробовувати межі дозволеного. Можна відмахуватися і зауважити, що це лише погляди Арахамії, Сивоха чи Василевської-Смаглюк. Але середовище для висловлювань про вибачення перед мешканцями Донбасу, воду в Крим і Портнова як борця за істину створив саме глава держави своєю миролюбною риторикою, наголошує автор.
У щирому прагненні Зеленського звільнити полонених і вирішити проблеми на сході країни в дипломатичний спосіб немає нічого поганого. Але за всім цим ховається послаблення країни в буквальному сенсі: держава, де верховний головнокомандувач зранку до вечора повторює мантри про мир, ніколи не матиме сильного війська, проактивних спецслужб і готового до боротьби суспільства, переконує дописувач. Президент сам присипляє імунітет своїх громадян, і ворожа зараза в таких антисанітарних умовах починає плодитися з космічною швидкістю. Не дивно, що на тлі цього «п'ята колона» стає все нахабнішою й відряджає до Москви своє «посольство» домовлятися про мир. У цьому сенсі в них є фора перед Зеленським і його папугами миру: ОПЗЖ готова здавати Україну без жодних умов, навіть декоративних, і їм для цього навіть немає потреби зазирати, що там в очах у Путіна.
Ще донедавна Володимир Зеленський був успішною людиною. Він знайшов своє покликання, став відомим, заробив мільйони та навіть обраний президентом. Але на цьому його злет і успіхи закінчилися, переконує дописувач «Українського тижня» Роман Малко. Він стверджує, що Зеленський виявився не готовим до такої важкої ноші. Попередня професія наклала на нього надто сильний відбиток, який допоміг здобути безпрецедентну владу, однак нині перетворився на неймовірну проблему.
І брак політичного досвіду тут ні до чого, наголошує автор. Це можна виправити. Головне – навчитися сприймати реальність такою, якою вона є, без ілюзій. А це Зеленському поки не до снаги.
Він переконаний, що все буде добре, варто лиш зателефонувати Путіну, просто подивитися йому в очі. Треба просто перестати стріляти. Адже війни немає. Там просто пострілюють. Просто вибачитися перед жителями Донбасу. Просто подати воду в Крим, бо там наші люди. Усе дуже просто. Ось лейтмотив президента та його «слуг народу», які впевнені, що про все можна домовитись і все можна вирішити, якщо захотіти, коли бути на позитиві й трохи покреативити. Їм так вдалося прийти до влади, і вони вважають, що так і далі має бути.
Автор зазначає, що Зеленський та його компанія нині є заручниками й жертвами власних ілюзій. Адже повівшись на російську пропаганду, яка твердила, що Кремль готовий домовлятися з будь-ким, окрім Порошенка, свято увірували, що зможуть сісти й знайти спільну мову хоч із самим чортом. Десь посередині...
Звісно, домовитися можна, визнає автор статті. Але суто на умовах чорта. Бо на будь-які спроби хитрувати й вимагати собі чи то контроль над кордоном, чи то виведення військ відповіддю стане посилення ескалації на фронті й інші провокації. Те, що Кремль нині успішно демонструє й надалі демонструватиме. І біда не в тому що в 42 роки можна лоханутися. Так буває. Біда в нездатності після цього зробити правильні висновки й зайняти адекватну позицію. На цьому наголошується в статті «Як президенту зустрітися з реальністю».
Про роль Сергія Сивохо в політичній грі «слуг народу» розповідає дописувач «Українського тижня» журналіст Денис Казанський. Він згадує, що попередніми роками Сивохо практично не робив політичних заяв, займався шоу-бізнесом і тому не встиг заробити собі токсичного іміджу. Правда, років десять тому він працював ведучим на політичних акціях Партії регіонів, але політичною діяльністю таку роботу назвати складно.
Уже після того, як Сивохо став головним спікером з питань реінтеграції Донбасу та роботи з окупованими територіями, його діяльність та деякі заяви почали викликати суперечливу реакцію суспільства. Риторика радника секретаря РНБО багато в чому співзвучна з риторикою проросійських політиків і навіть бойовиків угруповань «ЛДНР», що не може не насторожувати й не викликати відторгнення. Наприклад, в ефірі одного з телеканалів на запитання телеведучого про те, які перспективи має вступ України в НАТО, Сивохо відповів, що на сьогодні таких перспектив практично немає, і пояснив це тим, що в Україні йде «внутрішній конфлікт».
Цю заяву про внутрішній конфлікт одразу ж радісно поширили російські ЗМІ. Хоча позиція радника секретаря РНБО кардинально відрізняється від позиції українського керівництва, яке наголошує, що курс України на вступ до НАТО незмінний, а також називає бойові дії на Донбасі російською агресією.
Утім, немає нічого дивного в тому, що Сивохо дозволяє собі такі вольності. У Зе-команді таке різноголосся панує із самого початку, і до цього звикли. Достатньо згадати хоча б нового прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, який за одну добу встиг двічі «дати воду до Криму» і двічі заявити, що постачати кримчанам воду неможливо.
Для кожної категорії виборців у Зеленського є свій спікер, який готовий сказати в потрібний момент потрібні слова. Тож скандальні висловлювання Сивохо навряд чи можна пояснити тим, що радник секретаря РНБО є ворожим агентом. Така риторика радше спроба сподобатися електорату колишньої Партії регіонів. Чинний президент явно врахував помилки Петра Порошенка й тепер намагається запропонувати східному виборцю той товар, до якого він звик. Сергій Сивохо в Зе-команді для Донбасу хтось на кшталт «доброго поліцейського». Про це йдеться в матеріалі, що так і називається «Добрий поліцейський для Донбасу».
Ще ніколи кремлівські діячі не знаходились так близько до лави підсудних, – Окружний суд Гааги почав слухання у справі збитого російською ракетою в небі над Донбасом «Боїнгу» рейсу МН17, констатує тижневик «Новое время». Розслідування, що тривало понад п'ять років, лише зараз підібралося до свого апогею – старту судового процесу. Держпрокуратура Нідерландів, численні незалежні розслідування, родичі загиблих, – всі ці люди і організації впевнені, що літак збили «проросійські бойовики» на чолі з Ігорем Гіркіним.
Ім'я Володимира Путіна неодноразово звучало в стінах Судового комплексу Схіпгола, де для зручності засідає Окружний суд Гааги, але не в ролі обвинуваченого. Втім, судді і прокурори визнають: у справі можуть з'явитися нові імена. Але поки що мова йде лише про чотирьох людей. Докладніше йдеться в статті «Чи відповість Путін за МН17?»
Стартував найбільший в новітній історії України проєкт з ремонту і будівництва доріг державного і локального значення. За те, щоб в 2020-му закатати 100 мільярдів гривень в асфальт, на відкритих торгах борються сотні українських і зарубіжних компаній. Ще більше компаній залишаються за бортом змагань, інформує тижневик «Новое время».
Видання пише, що основна новація – «Укравтодор» йде від практики минулих років, коли між компаніями дробилися ділянки доріг по 1-2 кілометри. Цього року розігруватиметься тендер не на дрібні ділянки, а на 80-100 кілометрів. А для цього потрібна велика компанія. В «Укравтодорі» посилення і уніфікацію вимог до компаній пояснюють тим, що хочуть уникнути порочної практики, коли в кожному регіоні місцева влада прописувала тендерні вимоги під одного учасника, з ким найчастіше і ділили кишеню. Про те, чи справдяться сподівання на якісне оновлення автошляхів, йдеться в статті «Дорожня карта».