На останній візит депутатів ОПЗЖ до Москви відреагував Георгій Тука (огляд преси)

Один із лідерів проросійської партії ОПЗЖ Віктор Медведчук (праворуч) і президент Росії Володимир Путін. Москва, 10 березня 2020 року

«Курс для ОПЗЖ: кум Путіна Медведчук веде Україну до капітуляції» – у статті під таким заголовком газета «Україна молода» пише, що після останнього візиту Віктора Медведчука та депутатів ОПЗЖ до Москви, зокрема, відвідин Державної думи країни-агресора, все очевиднішим стає ще потужніший турборежим, з яким українська влада здає свою країну, як склотару, в лапи окупанту.

Колишній заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука закликає заборонити в Україні діяльність проросійської партії «Опозиційна платформа – За життя!»

І в цій ситуації це єдино правильний вихід, переконує видання. Далі – розпуск парламенту й нові дочасні вибори до Верховної Ради, котрі змогли б дещо змінити розстановку політичних сил у бік українськості. Інакше країною на законних підставах може керувати Віктор Медведчук.

Газета пише, що зараз ніщо не заважає зробити рокіровку спікерів: поміняти Разумкова на Медведчука, а самому президенту Зеленському повернутись у більш природне для нього середовище шоу-бізнесу. Усе очевиднішим стає і те, що влада веде Медведчука до президентства.

«Запобіжник чи маніпуляція: наскільки виправдане запровадження в Україні карантину через коронавірус» – такий заголовок має стаття в «України молодій». В ній стверджується, що на паніці навколо поширення коронавiрусу в Україні вже заробило мільйони підприємство депутата від «Слуги народу». За інформацією Поліграф.нет, на Харківському заводі медпрепаратів, «людина, схожа на радника президента», викупила весь запас марлевих масок – 20 мільйонів штук.

Ще одна аналогічна закупівля проведена в іншого виробника, в результаті чого куплено захисних засобів на суму 36 мільйонів гривень, які потім були перепродані в Китай набагато дорожче –за 224 мільйони гривень. Тим часом в Україні масок не вистачає і їх уже продають з-під поли втридорога.

«Цікаво, що з цього приводу думає РНБО, яке відповідає за питання нацбезпеки?» – запитує політолог Чаплига, звинувачуючи голову комітету Верховної Ради, який контролює МОЗ, у свідомій спекуляції стратегічним державним запасом засобів індивідуального захисту.

Сьогодні, коли українське військо більш-менш забезпечене найнеобхіднішим, у тому числі й лікарськими препаратами, кількість волонтерів-благодійників, які опікуються пораненими учасниками ООС, суттєво зменшилася. Проте, як попереджає газета «День», під їхнім виглядом деінде продовжують «працювати» так звані заробітчани – люди, що наживаються, прикриваючись найкращими намірами.

Розпізнати псевдоволонтерів дуже складно, оскільки вони вдаються до різних хитрощів. Наприклад, майстерно підробляють документи, які засвідчують їхню приналежність до відомих благодійно-волонтерських організацій, звернення головних лікарів медзакладів, які просять посприяти у лікуванні захисників України.

Псевдоволонтерство – один із різновидів шахрайства, причому шахрайства, за яке, як правило, не притягують до реальної кримінальної відповідальності, констатує газета. Оскільки воно не належить до тяжких, особливо небезпечних для держави і суспільства злочинів, то українці зазвичай рідко звертають увагу на людей, які представляються волонтерами. І, врешті-решт, ці справи закінчуються тим, що після проведення з ними профілактичної бесіди їх відпускають. Щодо притягнення пройдисвітів до відповідальності, то такі випадки можна на пальцях перелічити. Більше про те, як боротися з псевдоволонтерами, йдеться в статті «Пожертвуйте хто скільки може».

В Україні ті, хто приходить до влади упродовж років незалежності, традиційно роблять вигляд, що взяли на себе важке ярмо і тепер потребують співчуття та терпеливості. В сучасній українській політиці люди є, а лідерів не помітно. Менеджери, продюсери, прораби є, а лідерів – немає. Про те, чим це загрожує і де шукати «ліки» від суспільного «авітамінозу», на шпальтах газети «День» розповідає військовий капелан Андрій Зелінський. Заголовок статті – «Люди, як равлики, згортаються у власні світи…»