(Рубрика «Точка зору»)
18 лютого 2020 року сталася подія, що наочно засвідчила людям, здатним ворушити мізками, як Москва насправді ставиться до «миротворчих танців» президента Зеленського. Там, де Зеленський відвів українські війська, Москва здійснила потужну розвідку боєм, наслідком чого стали втрати серед українських військових. Потім практично щодня відбувалися вогневі нальоти на позиції ЗСУ. А 1 березня протитанковою ракетою було підбите авто, внаслідок чого один український боєць загинув, і четверо отримали поранення. Тобто Москва вкотре публічно підтерлася папірцями, підписаними з паном Зеленським. Колишній актор розмовного жанру глибокодумно заявив, що це якісь (які?) провокатори, які хочуть зірвати мирний процес.
Росія вже втомилася показувати Зе, що вона на його мирні ініціативи плювала, плює і буде плювати
Президент України чомусь вірить в те, що мирний процес можливий навіть за участі лише однієї сторони (України). Росія вже втомилася показувати Зе, що вона на його мирні ініціативи плювала, плює і буде плювати. В Москві чекають, коли він нарешті без усяких викрутасів разом зі своєю країною стане на коліна. До речі, під час виборчої кампанії він саме це «в ім’я миру» обіцяв зробити (інтерв’ю Дмитру Гордону). Не хоче розуміти Зе-президент те, про що недавно сказав ексгенпрокурор Юрій Луценко: «Зупинити війну в односторонньому порядку – це капітулювати».
І хто може в угрупованнях «ДНР/ЛНР» за власною ініціативою розпочати наступ на українські позиції без узгодження зі своїм командуванням? А командування 1-го і 2-го армійських корпусів угруповань «ДНР/ЛНР» – це штаб Південного округу збройних сил Росії в Ростові-на-Дону, де немає ідіотів щось серйозне робити без команди згори. Часи анархічні в ОРДЛО давно закінчилися, коли групи ліквідаторів ФСБ і ГРУ знищили польових командирів Мозгового, Дрьомова та інших, які погано дотримувалися дисципліни і не завжди слухалися Кремля. То хто ж зриває той «мирний процес», з яким пан Зеленський носиться як відомий персонаж із писаною торбою? І що більше він носиться, то більших утрат Україна зазнає на фронті.
Капітулянтські кроки
Європа пройшла великий шлях від Мюнхенської змови 1938 (там згодували Гітлеру демократичну Чехословаччину) до Мюнхенської конференції з питань безпеки-2020, де непристойні пропозиції вже висловлювалися щодо України, якій вкотре намагалися (без помітного спротиву з боку Зеленського) нав’язати план Путіна з демонтажу Української держави. На щастя, на відміну від Мюнхена-1938, Мюнхен-2020 це поки що таке собі базікання, але доволі неприємне для України.
Чи не діє Зеленський у тому геополітичному «коридорі», який йому окреслив московський диктатор?
Зеленський у Мюнхені наговорив багато вельми небезпечних і контпродуктивних для України речей, наприклад, про спільне патрулювання українсько-російського кордону з представниками ОБСЄ і ОРДЛО на період підготовки місцевих виборів на Донбасі. Правда, потім оточення Зеленського роз’яснило, що він, мовляв, мав на увазі не терористів, а неозброєних представників місцевих громад, але ж чи існують на Донбасі в умовах окупації громади як такі? За реалізації ідеї Зеленського українські війська фактично стануть заручниками російських збройних формувань. І чи не стане це визнанням «неучасті» Росії у війні проти України, чого вже шість років домагається Путін? І чи не діє Зеленський у тому геополітичному «коридорі», який йому окреслив московський диктатор?
Вибори в ОРДЛО Зеленський і Єрмак просувають із фанатичною впертістю
Голова комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе сказала про мюнхенську конференцію та участь в ній президента Зеленського так: «Мені боляче, що президент Зеленський, може, й несвідомо, діє в інтересах Путіна».
А вибори в ОРДЛО, які Зеленський і Єрмак просувають із фанатичною впертістю, без деокупації відбудуться під кулеметами російських військ і бойовиків «ДНР/ЛНР» і закінчаться гарантованою і неминучою перемогою ФСБ і ҐРУ РФ з великими бонусами для Москви:
1) фактичне визнання Києвом «ДНР/ЛНР»;
2) зняття санкцій і будь-яких претензій щодо Росії;
3) остаточне знищення антипутінської міжнародної коаліції;
4) розповзання по всій території України озброєних банд угруповань «ДНР/ЛНР»;
5) тотальна і безперешкодна пропаганда «русского мира» від Луганська до Львова;
6) включення верхівки «ДНР/ЛНР» до керівного складу України – і це ще не все…
Зокрема, «спільне патрулювання кордону» українськими військовими разом із тими, хто їх убивав протягом кількох років (а кого ж іще висунуть від імені неіснуючих громад?), означатиме величезне приниження ЗСУ та Нацгвардії…
Під час акції у День святого Валентина біля Офісу президента України. На плакатах зображення керівника Офісу президента Андрія Єрмака та президентів України і Росії, Володимира Зеленського і Володимира Путіна. Київ, 14 лютого 2020 року
Коли треба відповісти, чим насправді є політика Зе-команди, варто згадати сумнівне слідство проти добровольців і волонтерів у справі Павла Шеремета, відступи української армії на українській території, передачу Кремлю воєнних злочинців, кількамісячне блокування кримськотатарського телеканалу «ATR», розмови Зе-оточення про постачання води до окупованого Криму, фактична ізоляція України від міжнародних партнерів і крах антипутінської коаліції, що будувалася кілька років, нав’язування нації в умовах війни самогубної ідеології «какая разніца», готовність задовольняти навіть принизливі для України вимоги Кремля, відмова в багатьох державних адміністраціях областей реєструвати парафії Православної церкви України (а де ж їхнє «какая разніца») і так далі.
«Мир за будь-яку ціну» означатиме шлях у пекло
Чи є справжній шлях? Звичайно. І тут не треба нічого вигадувати. Це очевидно. Не можна випросити життя і свободу, коли ворог має намір тебе знищити, може, одразу, а може, поступово. Суть від цього не змінюється.
Спроби домовитися і «порєшать вопроси» в кулуарах з агресором тільки ще глибше занурять країну в болото залежності й рабства
Політика постійних односторонніх поступок, запобігання і плазування веде лише до поразки, а не перемоги. Врятує тільки політика сили, незламності й національної гідності. Спроби домовитися і «порєшать вопроси» в кулуарах з агресором тільки ще глибше занурять країну в болото залежності й рабства, з якого вже не буде порятунку. Не треба грати в карти з дияволом, там переможець завжди буде один, заздалегідь визначений. А «мир за будь-яку ціну» означатиме для України шлях у пекло. І нічого більше…
Але Зе-команда функціонує в якомусь паралельному світі, який має небагато спільного з реальністю, що є зовсім іншою, проте від часу жорстоко про себе нагадує. «Зелені» обіцяють мир «за будь-яку ціну». А це означає, що ціна справді може бути надзвичайно дорогою.
Якщо за припинення Росією вбивств військових і цивільних українців доведеться заплатити відмовою від незалежності та територіальної цілісності Української держави, від свободи самим визначати свою долю і свій шлях, то такий мир називається поразкою, і національною катастрофою.
Пан Зеленський чомусь із впертістю, гідною кращого застосування, публічно заявляє, що зможе домовитися з Путіним про мир на «українських умовах». Це найвищий прояв наївності, якщо не більше. Із Путіним, як засвідчує 20-річний досвід його правління, можна домовитися лише на умовах Путіна. А зараз мета Кремля добитися від Зеленського максимальних поступок і капітуляцій за рахунок України, спокушаючи його примарою миру, щось йому обіцяючи (обдурити кадрового працівника естради кадровому чекісту, ветерану КҐБ не дуже важко), а потім президента України спокійно «кинуть» як непотріб, як відпрацьований матеріал. А разом з ним Україну…
Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА
(Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода)
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Політична карикатура художника Олексія Кустовського
«Сергій Сивохо ‒ не наївний юнак» – Віталій Портников про «фактичне сприяння Путіну»
Війна і миротворчість від УПЦ (МП): чого не врахував радник секретаря РНБО Сергій Сивохо?