(Рубрика «Точка зору»)
Російський президент Володимир Путін в інтерв’ю агентству «ТАСС» вже вкотре говорив про «один народ», про штучне розділення росіян і українців, про «вигадку австрійського Генерального штабу». Тобто повторив ту конспірологічну і псевдоісторичну муть, яка давно вже стала євангелієм будь-якого «добропорядного» російського шовініста і з обґрунтуванням якої легко ознайомитися в кожній книгарні Москви або Санкт-Петербургу. Полиці буквально вгинаються від такої літератури, телевізійні пропагандисти і журналісти не відстають від літераторів.
Однак в даному випадку в ролі транслятора псевдоісторичних міфів – сам президент Росії.
Четвертий том (1903 року) оригінального видання десятитомної монографії «Істория України-Руси» в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського. Львів
Ми отримали чудову нагоду переконатися в тому, що слова про «один народ» – це не просто пропагандистська фраза Путіна, якою він намагається виправдати анексію Криму або війну на Донбасі. Ні, це – переконання Путіна, які ґрунтуються на його історичних «знаннях». І ці «знання» з’явилися зовсім не після обрання Путіна президентом Росії.
У 1980–90-х роках таке уявлення про історію панувало в партійних і чекістських кабінетах російської столиці. Комуністи і чекісти стали ще більшими шовіністами, ніж чиновники Російської імперії. Саме тому можна сказати, що після обрання президентом Путін вирішив, що тепер може втілити в життя переконання своїх вчителів і колег і повернутися в минуле, відновити імперію. А найголовніше – знову об’єднати в єдине ціле «один народ».
Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
Мета очевидна – «один народ», одна держава
Тому не варто думати, що Путін діє спорадично, реагує на політичні події в Україні чи Білорусі, намагається просто допомогти проросійським політикам або перешкодити «націоналістам». Ні, його головна мета очевидна навіть з цього інтерв’ю: «один народ», одна держава.
І те, що Путін вчить, як «правильно» робити наголос у слові «укрАїнець» самого інтерв’юера – російського журналіста українського походження, – має тільки ще раз підкреслити, що «ніяких українців не існує» і не їм вирішувати, як вони називаються.
Ми могли б не звертати уваги на уявлення Путіна про історію, якби жертвами цих уявлень не стали тисячі українських громадян, які загинули, були поранені, опинилися просто неба на окупованих територіях, стали біженцями.
Тіла пасажирів рейсового автобуса, які були вбиті внаслідок ракетного удару російських гібридних сил. Загинуло 12 (за іншими даними, 13) людей, ще 18 були поранені. Донеччина, околиця міста Волновахи, 13 січня 2015 року
І це – ще не кінець історії, а тільки початок путінських домагань. Домагань, які пояснюються не поточною політикою, не інтересами російських олігархів або «Газпрому», а самою історією.
Коли Путін говорить, що надія на його домовленості із Володимиром Зеленським вмирає останньою, він має на увазі не надію Зеленського та співвітчизників українського президента на мир, а свою надію на поглинання українських земель Росією.
Йому навряд чи спадає на думку, що хтось може вважати інакше.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Путіну потрібна брехня про війну» ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Війна ідентичностей. Україна опинилася перед новими викликами