Перехід від тоталітарної системи до демократичної неможливий без перехідного етапу, так званого авторитаризму, стверджує дописувач газети «День» історик-міжнародник Руслан Гарбар. Завдання авторитаризму досить «просте» – змусити людей, суспільство жити і діяти за законами, від президента до безхатька. Саме змусити, тому що народ традиційно вважав владу та її закони такими, які спрямовані проти народу. А він, народ, жив і розвивався не завдяки законам і владі, а всупереч їм. Влада незалежної України мало що змінила у взаємному протистоянні. Кланово-олігархічна система послідовно поглиблювала його.
Тому зараз Україні потрібна жорстка дисципліна в усій системі державного управління, наголошує автор. А при якій владі в Україні можлива жорстка дисципліна? Навряд чи за нинішньої влади, яка «продукує анархію» і «з’являються ознаки чергової Руїни». Авторові все більше здається, що нова влада доводить усі недоліки попередніх влад до логічного завершення – повернення України в геополітичний простір Росії, під високу руку царя-батюшки.
Президент має відповідати надскладним викликам, які стоять перед країною, особливо в умовах війни. Він повинен відчувати себе, поводитись як очільник нації, за якою стоїть тисячолітня історія, яка пройшла через століття спроб знищити її, але зберегла себе, свою мову, культуру, традиції. І, звичайно, бути насамперед державником: кожним своїм словом, кожним кроком зміцнювати авторитет держави, яку він представляє де б то не було.
Але, як зазначає дописувач, наразі особистість президента не відповідає цим вимогам. Політичне середовище, яке називають політичною елітою, не в змозі запропонувати суспільству адекватну особистість. Потрібні «сильні особистості... які створювали б правила та інституції». І шукати їх варто у середовищі ветеранів АТО-ОСС. Серед людей з окопів. Ця ідея має опановувати маси. Тоді і з’явиться Наполеон, наголошує автор.
«Український Вашингтон народиться з військового середовища» – у статті під такою назвою дописувач тижневика «Країна» правник-міжнародник Геннадій Друзенко стверджує, що ветерани, волонтери, Збройні сили – єдині, хто конкурує з президентом за рівнем народної довіри. Тому влада намагається дискредитувати цю спільноту.
У справі Шеремета вдарили по больових точках. Спочатку автор, як він зазначає, думав, що в Авакова лишилися самі силовики – інтелект із системи вимило. А потім зрозумів, що затримані підібрані дуже вдало. Усі троє – знакові особи для своїх спільнот. Андрій Антоненко був обличчям сил спеціальних операцій. Рекламував їх, служив сержантом ССО. Юлія Кузьменко – один із символів волонтерства, представник лікарської еліти. Яна Дугарь – медсестра з Десантно-штурмових військ.
Це продумана провокація, зазначає Друзенко. Хочуть змусити ветеранську спільноту до радикальних дій. І демонстративно придушити «заколот». Але від реалізації такого сценарію програє Україна, наголошує автор. Збройний громадянський конфлікт – це фактично запрошення для Путіна прийти й допомогти «відновити конституційний порядок». Ми завжди втрачали незалежність після внутрішніх суперечок, за якими наставала руїна. Можливо, Аваков не розуміє цього через амбіції. А може готовий співпрацювати з Росією і отримати посаду генерал-губернатора у провінції Україна.
Протягом кількох десятиліть майже кожен міністр оборони України обіцяв, що ось-ось «Україна матиме професійну армію». Але далі слів справа не пішла, констатує газета «День» у статті «Яка армія потрібна Україні?» Понад 90 відсотків особового складу ЗСУ до 2014-го складали солдати-строковики. Відтак «Русскую весну» Збройні сили України зустріли навесні 2014-го не лише неукомплектованими, але і роздягненими, голодними та вкрай погано озброєними. Довелося провести шість так званих мобілізаційних хвиль. І хоча професійний рівень новоспечених вояків бажав кращого, саме вони – за великим рахунком – врятували країну, наголошує видання.
Відмовитися від строковиків можуть лише заможні країни. Такі, наприклад, як США, Німеччина, Франція, які до того ж не мають безпосередніх військових загроз від своїх сусідів, вважають експерти газети. Україна, на жаль, не входить в їхнє число, бо не може похвалитися ні економічною могутністю, ні толерантними сусідами. Фінляндія, країни Балтії, які, як і Україна, відчувають загрозу з боку Росії, зберегли обов’язкову строкову службу. У Фінляндії її проходять понад 70 відсотків населення.