Новопризначена міністр культури Росії 39-річна Ольга Любимова культурною людиною себе не вважає, балет і музеї терпіти не може, дозволяє собі гомофобні висловлювання, носить футболки з лайливими написами, два десятиліття тому мала схильність до наркотиків, називає себе «ліберально налаштованою православною». Через усе це багато її співвітчизників шоковані від думки про її призначення новим міністром культури.
І все ж, поки скриншоти старих текстів її блогу та світлин у вульгарній футболці циркулюють у соціальних мережах, інший образ Любимової також обговорюють у соцмережах – як чиновниці, яка принесла фінансову прозорість та деяку відкритість у керований нею з січня 2018 року департамент кіно Міністерства культури Росії.
«У відключці»
Більшість суперечок щодо імені Любимової випливає з публікацій, приписаних їй у 2006–2010 роках у блозі в LiveJournal (ЖЖ). Любимова не коментувала цих публікацій, для яких немає незалежного підтвердження того, що вони дійсно належать їй.
Блог під профілем Kropalik був очищений невдовзі після призначення Любимової 21 січня, але багато публікацій залишилось на сайті archive.org.
Скриншот із ЖЖ
В одній із публікацій вона розповідала, як знайшла свій старий особистий щоденник, який вела в 16 років. У ньому вона описує, як в юності спробувала наркотики. Ще в одному видаленому пості автор намагалася розібратися, що таке громадянське суспільство.
«Мені хотілося запитати, абсолютно серйозно і без жодних ***: чого ви намагаєтесь досягти? Ви справді вірите, що вони вас вислухають? Що над вами не регочуть на Старій площі? – написала вона, маючи на увазі штабквартиру адміністрації президента. – Я давно отримую поради психологів. Я живу в місті Москві, країні Росії, за принципом, який заповіли жертвам зґвалтування: я лягла на спину, розвела ноги, глибоко дихаю і навіть намагаюся отримати задоволення».
В одному з постів 2008 року вона визнає свою зневагу до деяких видів мистецтва, особливо опери, балету, класичної музики, театру та музеїв.
«Подруга запросила мене на концерт класичної музики зі своєю дитиною. І я зрозуміла, що просто не можу змусити себе це зробити, – написала вона. – Я почала серйозно думати на цю тему. Вияснила несподівано для себе, що я ніякого хр*ну не культурна людина».
В іншому дописі вона скаржиться на появу Бориса Тадича в 2010 році на московському параді до Дня перемоги, описуючи тодішнього сербського президента вульгарним словом, яке означає гомосексуал.
Змішані повідомлення
Критики швидко відреагували на призначення Любимової.
Ілля Шуманов, заступник директора російської філії Transparency International, опублікував у твітері скриншот однієї з її публікацій і написав: «Прочитавши блог, ви можете зрозуміти, що таку людину можна було призначити куди завгодно, але не керувати культурною політикою Росії».
Опозиційний політик та антикорупційний активіст Олексій Навальний, коментуючи пости Любимової в ЖЖ, написав у твітері, що ніколи ще знаменитий анекдот про «пральню» не був такий близький до життя. А в іншому пості – у фейсбуці – зазначив: «Є дуже простий критерій. Якщо в 2020 році людина погодилася стати одним із путінських міністрів – це погана людина».
У своєму блозі від 2008 року Ольга Любимова зізналася, що ненавидить балет
Однак у Любимової – першої жінки, яка очолила Міністерство культури з моменту, коли Катерина Фурцева керувала радянським міністерством із 1960 по 1974 рік, і однієї з трьох жінок у нещодавно оновленому кабінеті міністрів Путіна – є й прихильники.
На новий рівень дискусія вийшла, коли в мережі замиготіла одна стара фотографія Любимової.
У той час, як із появи старої фотографії одні глузували в соціальних мережах, інші кинулися захищати новоспеченого міністра.
Актор і режисер Микола Бурляєв, посилаючись на свій досвід роботи з Любимовою, коли та очолювала департамент кінематографії Міністерства культури Росії, заявив, що вона «змогла зробити корисні справи за короткий час», – повідомляє російське видання «Сноб».
«Я завжди критично ставився до багатьох посадових осіб Міністерства культури, – сказав він «Снобу». – Але зараз є надія, що наша культура зможе досягти нових духовних висот, які були неможливі в умовах ринкової політики колишніх чиновників».
Він додав, що аби досягти успіху, державну культуру слід відокремити від вільного ринку, заявивши, що «культура та ринок – це несумісні поняття».
Культурний менеджмент
Любимова, дочка актриси та керівника драматичної школи, до закінчення факультету журналістики в Московському державному університеті вчилася у православній гімназії.
Свою телевізійну кар’єру вона розпочала в 2001 році, переважно працюючи над документальними фільмами, зосередженими на темах, що стосуються Російської православної церкви (РПЦ), а також над аналітичними та культурними програмами для державного телебачення.
Володимир Мединський, попередник Любімової на посаді міністра культури
У 2015 році, коли Міністерством культури керував Володимир Мединський, вона стала радницею відділу кінематографії, а в 2016-му її призначили заступником директора зі соціальних та новинних програм на «Першому каналі» державного російського телебачення.
Там вона підготувала понад 80 документальних фільмів, часто з патріотичною чи релігійною тематикою, включно зі «Шляхом патріарха» та одним, присвяченим оскароносному режисерові Микиті Михалкову, який є твердим прихильником Путіна.
Після призначення директором відділу кінематографії у 2018 році, вона зробила собі ім’я фільмами, які були затверджені під її наглядом, та тим, що оприлюднила дані про суми грошей, які режисери отримували від держави з 2015 року, виявляючи величезні втрати в прокаті для державних інвестицій.
В інтерв’ю порталу «Медуза» у листопаді минулого року вона зайняла тверду позицію щодо інвестиційного прибутку для Міністерства культури.
«Ми всі знаємо, що є компанії, які замість того, щоб організовувати продаж, надсилають фільми на фестивалі своїх друзів (які також фінансуються Міністерством культури), – сказала вона. – Тоді ти сидиш на фестивалі тиждень, п’єш із друзями, повертаєшся на конкурс міністерства – і знову отримуєш гроші. Це жахливо. Це дуже поганий цикл».
Перебуваючи на чолі відділу кінематографії, вона також ухвалювала деякі дивні рішення.
Незважаючи на запевнення шефа Міністерства культури Мединського в тому, що «ми маємо свободу слова» і що британській комедії «Смерть Сталіна» не загрожує заборона в Росії, фільм був фактично заборонений у січні 2018 року, того ж місяця, коли Любимова заступила на нову посаду.
Your browser doesn’t support HTML5
Фільм «Смерть Сталіна» позбавили прокатного посвідчення в Росії (відео)
У 2019 році вона також відмовилася фінансувати фільм до 50-річчя популярного радянського неофіціозного культового рок-гурту «Машина часу», заявивши: «Ми не підтримуємо своїх ворогів».
Однак вона також відіграла роль у тому, щоб дозволити російській еротичній драмі «Вірність» потрапити на екрани кінотеатрів у Росії, де численні фільми – в тому числі «Рокетмен» – були цензуровані або заборонені, оскільки у них виявили «порнографічний» контент.
Православна журналістка
Впливовий російський блогер Андрій Мальгін різко розкритикував призначення Любимової, назвавши її «православнутою на всю голову»:
Любимова, говорячи про себе в інтерв’ю релігійному виданню «Правмір» або «Православие и мир» у 2011 році, казала, що вона «вільно орієнтована православна» віруюча людина, яка ставила під сумнів свою релігію.
«Стрес від трьох років навчання в православній гімназії свідчив про те, що я ніколи більше не буду в лоні Російської православної церкви», – сказала вона.
«До сьомого класу православна гімназія стала для мене табором «Аль-Каїди», – розповідала вона, додавши, що міркує про протестантизм і вирішила назавжди залишити церкву. – Я мріяла займатися культурою, театром. Я взагалі не хотіла ходити до церкви і, крім того, в основному ховала хрестик від однокласників».
Її погляди змінилися, пояснила вона, коли влаштувалася на роботу в Інформаційне агентство Російської православної церкви.
«І це мене врятувало, бо інакше я б ніколи не перетнулася з тими людьми, з якими я перетнулася, – каже Любимова. – А мене вразили ті люди, які мені зустрілися. Правда. Господь управив».
Оригінал публікації на англомовному сайті Радіо Свобода