Жінки у світі та в Україні. Навіщо Фінляндії жіночий уряд?

Гліб Яровий,

Людмила Ваннек

У Фінляндії наймолодша у світі прем’єр-міністр. Санні Марін, яка склала присягу наприкінці минулого року, всього 34. Серед її молодих колег є й одноліток Марін – канцлер (прем’єр-міністр) Австрії Себастьян Курц; 35-річний керівник уряду України Олексій Гончарук; а також прем’єр-міністр Нової Зеландії Джасінда Ардерн – їй 39 років. Чим же особлива ситуація у Фінляндії, де на вершині політики опинилися 4 молоді жінки, чому ці призначення досі обговорюють у цілому світі? І чи можливо таке в Україні?

Ілюстративне зображення

Хто ці жінки – послідовниці Тар’ї Галонен?

Марії Ройвас – 23 роки. У 2017 році вона стала наймолодшою жінкою-депутатом свого рідного міста Йоенсуу і однією з наймолодших у Фінляндії.

Марія Ройвас

У Марії міжнаціональна сім’я: батько – фін, мати – росіянка. Дівчина знає досконало обидві мови батьків, часто буває у родичів у сусідній із Фінляндією Карелії. Для Марії, як для депутата, це важливо, оскільки в прикордонному Йоенсуу багато російськомовних мешканців, із якими вона може спілкуватися без перекладачів, безпосередньо.

Марія зізнається, що перемога на виборах стала для неї несподіванкою, але не приховує, що це, ймовірно, частина загальної тенденції у фінській політиці:

«Це, як мені здається, не тільки моя заслуга, а й явний запит на омолодження і «ожіночення» міської ради Йоенсуу», – каже Марія.

Після двох із половиною років роботи в міському парламенті вона стверджує, що в міськраді існує поділ обговорюваних питань на «чоловічі» і «жіночі».

«У міській політиці ролі досі розподіляються відповідно до гендерної позиції: чоловіки більше і частіше говорять про економіку і питання міського розвитку, жінки – про освіту і соціальну сферу», – розповідає депутат.

Марія не вважає себе феміністкою в публічному сенсі, але вона добре тямить у питаннях гендерної рівності. Гендерний поділ у Фінляндії, за її словами, один із найвищих у Північній Європі: є «чоловічі» і «жіночі» професії, і сфери наукових досліджень, є значна різниця і в повсякденному житті.

«Я це питання вивчала і з’ясувала, що вибір спеціальності для отримання освіти стає все більш сегрегованим. Та й відпустку для догляду за дитиною все одно набагато частіше беруть жінки. Це впливає на кар’єру жінок, і хоча й так не повинно бути, роботодавець все одно має це на увазі при прийомі жінок на роботу, при виборі між чоловіком і жінкою. Крім того, Фінляндія – друга країна в Європі за показником домашнього насильства щодо до жінок, не кажучи вже про масштаби «прихованого» домашнього насильства», – зазначає Ройвас.

Марія з першої спроби виграла депутатські вибори в Йоенсуу

«Звичайно, Фінляндія – хороша країна для дівчаток і дівчат. З дитинства я пам’ятаю, що коли президентом була Тар’я Галонен, я дивилася на неї і думала, що для мене немає нічого неможливого», – каже Марія.

«Тар’я Галонен постійно повторювала з цього приводу: «Немає сенсу ламати скляні решітки, якщо ніхто не піде твоїми стопами», – нагадує науковець з Університету Тампере Саара Сярмя.

Майже дослівно ідею Ройвас і Сярмя повторює і професор соціальної політики Університету Йоенсуу в області гендерних досліджень Еева Йокінен.

«Нинішнє покоління молодих політиків дорослішали в ті часи, коли президентом країни була Тар’я Галонен. Так що вони не сприймають жінку на чолі держави як щось неприродне», – каже Йокінен.

Такий стан жінок у фінському суспільстві дослідники називають результатом тривалого процесу боротьби за рівноправність у Фінляндії.

Від «гендерного пакту» в економіці до політичного лідерства

У 1906 році фінські жінки отримали право голосу, першими в Європі і одними з перших у світі, а вже в 1907 році на перших для країни парламентських виборах жінки отримали 10% депутатських мандатів. Після Другої світової війни фінські жінки стали боротися за загальне рівноправ’я з чоловіками, а з 1970-х – за своє право ставити питання на порядок денний.

На той час довготривала боротьба за рівність прав між чоловіками і жінками в Фінляндії привела до того, що рівноправність стала однією з важливих цінностей як для звичайного громадянина країни, так і для депутатів і міністрів.

Сірке Мякінен

На думку викладача Університету Гельсінкі, екс-голови Ради фінської політологічної асоціації Сірке Мякінен, головну роль у цьому зіграли прості речі: наприклад, поява системи муніципальних дитячих садків, в результаті чого жінки стали масово змінювати роль домогосподарок на роль працевлаштованих (зараз держава зобов’язана надавати дитячий садок чи ясла усім дітям у віці від 9 місяців, якими й обмежені виплати декретних посібників для матерів або батьків).

Іншим фактором стала універсалізація вищої освіти: на зламі 1960–1970-х років у Фінляндії створили мережу регіональних університетів. Вища освіта, за якою раніше треба було їхати у великі міста країни, за сотні кілометрів від дому, стала доступною для більшості охочих. Як і в школі, і училищах, навчання в університеті Фінляндії безкоштовне, а стипендія, яку виплачують разом з іншими належними пільгами, дозволяє студентам не залежати від батьків або подружжя (партнерів). В результаті цього дедалі більше жінок стали здобувати освіту. Сьогодні у фінських університетах можна зустріти молодих мам, які ходять на заняття з немовлятами у візочках. Деякі беруть їх просто на заняття і можуть годувати грудьми під час лекції, і це не дивує і не обурює оточуючих.

У 1995 році в Фінляндії був ухвалений закон про рівноправність, який закріпив квоти для жінок у муніципальних урядах: вони досі залишаються стартовим майданчиком для багатьох жінок у велику політику.

Фінський політолог Яана Куусіпало зазначає, що в 1970–1980-і роки в фінської політиці сформувалося «гендерно обумовлене політичне представництво»: жінки в уряді не могли обіймати жодних посад, окрім міністра освіти, охорони здоров’я чи соціальної сфери. Але в 1990 році жінка вперше обійняла посаду міністра оборони, в 1995-му – міністра закордонних справ, і, нарешті, у 2000 році президентом країни стала Тар’я Галонен. До Санни Марін у Фінляндії жінки двічі ставали прем’єр-міністром, але вони були помітно старшими від Марін.

«Дівчата в Фінляндії не бояться брати на себе відповідальність. Я б сказала, що нинішній уряд все ж скоріше особливий, ніж звичайний, в очах пересічних громадян. Втім, це не через гендерну приналежність, а через вік міністрів. Звичайно, молоді міністри-чоловіки швидше сприймаються як норма, ніж молоді міністри-жінки», – каже доктор наук Саара Сярмя.

Цей уряд міг виглядати зовсім інакше, якби керівні позиції в парламенті зайняли інші партії, додає Сірке Мякінен.

«Якщо подивитися на склад нинішнього парламенту, то очевидно, що у партій «Справжні фіни» і «Партія центру» чоловіків у фракціях явно більше, ніж жінок, так само як і в Коаліційній партії жінок менше, ніж чоловіків-депутатів. У той час як у «Зелених», у Лівому альянсі і в Соціал-демократичній партії домінують жінки», – каже Мякінен.

Оскільки останні три партії є основою урядової коаліції, то саме вони призначають міністрів і прем’єр-міністра. Але вже після наступних виборів, які пройдуть у 2023 році, картина може кардинально змінитися.

Санна Марін – прем’єр-міністр Фінляндії

Приклад Санни Марін – це результат змін, що відбулися в фінському суспільстві і фінській політиці за останні півстоліття. Молода мама з вищою освітою (магістр державного управління) Марін піднялася на вершину політичної ієрархії з глибин муніципальної політики (свою кар’єру Марін будувала в Тампере, другому за величиною місті країни). Життєві обставини Санни Марін – неблагополучна сім’я, раннє розлучення батьків, виховання в одностатевій прийомній сім’ї, що складається з двох жінок, – на думку фінських експертів, доводять, що рівноправність і толерантність, найважливіші для фінів цінності, здатні вивести на вищі позиції в суспільстві всіх без винятку.

Сірке Мякінен наголошує, що в вищих ешелонах фінської політики немає випадкових людей, чи то молоді жінки, чи чоловіки, які потрапили до складу парламенту або уряду завдяки виключно своїй зовнішності або в результаті протеже.

Ні Марін, ані інші молоді жінки-міністри зовсім не є новачками в політиці. Нинішні міністри отримали свої посади не при Марін, а при прем’єрі Антті Рінне, який пішов у відставку на початку грудня 2019 року. Кадрові зміни, за винятком зміни самого прем’єра, виявилися мінімальними, і увагу на склад уряду стали звертати лише через молодість (але аж ніяк не політичну) прем’єр-міністра.

«Фінське суспільство, на відміну від багатьох інших європейських країн, дає можливість молодим жінкам поєднувати успішну кар’єру і сімейне життя, дозволяє їм брати на себе відповідальність поряд із людьми протилежної статі і віку», – резюмує Сірке Мякінен.

У політиці – рівність, в економіці – ні

Втім, і в фінському суспільстві залишається чимало важливих сфер, де жінки не представлені нарівні з чоловіками на керівних позиціях. Це стосується також бізнесу і системи вищої освіти і науки, наводить приклад Мякінен. На відміну від політичної системи, на вищих постах у великих компаніях співвідношення жінок і чоловіків досі складає менше від 1:10 – керівниками лише 11 компаній із 204, поданих на фінляндській фондовій біржі, є жінки (це, втім, чимало, якщо порівняти з 2011 роком, коли в фінських топ-компаніях не було жодної жінки-керівника).

Саара Сярмя, яка вважає себе публічною феміністкою, навіть запустила в соцмережах кампанію, своєрідний флешмоб, зі слоганом: «Вітаю, ви примудрилися організувати чисто чоловіче обговорення». Кампанія покликана показати домінування чоловіків в академічному середовищі, коли на конференціях у складі промовців на якійсь секції або круглому столі нерідко можна побачити тільки чоловічі обличчя.

Досі залишаються й класичні «жіночі» і «чоловічі» професії. Експорто-орієнтовані сфери, такі як IT, лісова промисловість або кораблебудування, залишаються чоловічими. Соціальні працівники – працівники дитячих садків і шкіл, сфери обслуговування – досі переважно жінки.

Зовсім не вирішені і питання домашнього насильства і сексуального домагання.

«Тож, навіть незважаючи на те, що багато що у Фінляндії добре, нам є до чого прагнути в плані забезпечення рівноправності між чоловіками і жінками», – говорить Сірке Мякінен.

А як в Україні?

Жінки в Україні заробляють у середньому на 28% менше, ніж чоловіки. Такими є дані Державної статистики. За інформацією рекрутингових агенцій, ця різниця ще вища.

Українки досі зазнають дискримінації за ознакою статі. «Існує дуже чіткий тренд: чим вищий орган влади, тим менше там жінок. За результатами останніх виборів, 46% жінок потрапило у селищні і сільські ради. В обласні – вже 28%. В ради великих міст, обласних центрів –15%. І в парламент ще менше – 12%. Тільки 6% жінок в Україні посідають посади міністрів та заступників міністрів», – наводить статистику аналітичного звіту Ради Європи координатор проєктів «Українського жіночого фонду» Мілена Горячковська.

Попри запроваджене квотування у партіях – тенденції спостерігаються невтішні, додає експерт. Жінки у списках партій – часто «для галочки», а відтак не отримують достатньої організаційної та фінансової підтримки, щоб перемогти у виборчих перегонах.

Жіноча сила. 10 історій українських підпільниць у фотографіях