Газ із Росії: розкол між США і ЄС та «путінізація» Німеччини

Гості програми «Ваша Свобода»: директор енергетичних програм Центру імені Разумкова Володимир Омельченко; німецький журналіст Борис Райтшустер

Москва обіцяє відповідь на американські санкції проти будівництва газогону «Північний потік-2». Про таку відповідь підготовки напередодні заявив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров. Прокладання труби ускладнилося, бо швейцарська компанія Allseas припинила участь у проекті саме через американські санкції. Але чимало експертів прогнозують, що Росія все-таки добудує цей газогін, який прокладається дном Балтійського моря, в обхід України.

Ваша Свобода | Чи зупинять США «Північний потік-2»?

Олександр Лащенко: Пане Омельченко, будь-що може завадити сьогодні будівництву цього газогону в обхід України «Північний потік-2»?

Володимир Омельченко: Санкції США різко підвищили ризики добудови цьго газопроводу. До введення цих санкції шанси добудови газопроводу були більші за 99%, то вони на сьогодні складають не більше від 60%. Хоча виключати, що він буде добудований, теж неможливо, бо є два механізми, за рахунок яких Росія це може зробити. Перший механізм – це вона підключить своїх європейських партнерів, буде займатися певними юридичними спорами зі США. Це довгий процес. Другий механізм – це те, що в Росії є така компанія «Міжрегіонтрубопровід», якій належать три трубоукладники. Це «Академік Черський», «Фортуна», «Дефендер». Серед цих трьох кораблів лише «Академік Черський» відповідає європейським стандартам.

Вони зараз працюють в інших регіонах. Наприклад, «Академік Черський» на Далекому Сході. Щоб йому дійти до Балтики, потрібно 4-5 місяців і півроку на те, щоб добудувати цей газопровід. Швидкість будівництва «Академіка Черського» порівняно з компанією Allseas, яка пішла, у 3-4 рази повільніша. Швейцарці будували 5 кілометрів і більше на добу, то «Академік Черський» – це більше кілометра на добу.

Володимир Омельченко

Треба рахувати не тільки вартість прокладання труб Балтикою, а також вартість інфраструктури, яка під’єднана до ямальських родовищ газу. Якщо взяти сумарно, то це разом із «Турецьким потоком» близько 100 мільярдів доларів. Україна у будь-якому разі буде потрібна, навіть якщо збудують «Турецький потік» і «Північний потік-2». Попит на газ в Європі зростає. Україна має величезні переваги з точки зору як тарифів, сховищ, так і маневреності нашої ГТС. Тільки українська ГТС може забезпечити пікові потреби в газі в ЄС. Будемо в меншому обсязі, 30-40 мільярдів на рік, а не 90, як зараз, але забезпечити повноцінний попит нормально європейських країн неможливо.

– Переклад. Пане Райтшустер, як підписані Дональдом Трампом санкції оцінили в Німеччині?

Борис Райтшустер (переклад): По-перше, ця тема зараз на перших шпальтах газет. Сильне обурення у ЗМІ, що поганий Трамп, що він такий «злодій», що він нам заважає робити гарний бізнес із Росією. Те, що це Україна, Східна Європа, то цим мало хто цікавиться. Все-таки у наших ЗМІ досить чорно-білого, мало сірого.

Корабель, який працює неподалік берега Балтійського моря на побудові газогону «Північний потік-2» із Росії до Німеччини

Ангела Меркель зараз поводить себе просто, як «права рука Путіна» у цих питаннях. Дійшло до того, що зараз самі німці погрожують, тобто наш уряд, що вони ухвалять санкції... Це просто такий розрив із союзником, зі Східною Європою, це така зрада України. Ще так войовниче!

Мені як громадянину соромно за свій уряд, за всіх перед Україною, перед Східною Європою. Йти на такий розрив стосунків із Америкою заради хороших відносин із Путіним та грошей, які дає Путін – це божевілля! Американці нас захищають. Якщо що, американські військові будуть вмирати, захищаючи Німеччину... Німці мільярдами торгують і мільярди платять потенційному противнику, який ці гроші також може витрачати на те, щоб фінансувати війну з Україною.

(Гендиректор компанії «Північний потік-2» Матіас Варніг – ред.) він – не тільки агент «Штазі», він був штатним офіцером «Штазі». Варніг зараз дуже близький з Ґергардом Шредером. Там цілий..., який дуже впливовий, який лобіює, який у ЗМІ і скрізь. Якби я назвав це «агентурою Путіна в Німеччині», то на мене за це до суду позивалися б. Тому я не буду так називати. Дуже дивно, що німецьке суспільство це так спокійно сприймає. Але це багато в чому наслідки правління Меркель. І в нас вже йде ностальгія щодо НДР, щодо комунізму. Як і Путін, Меркель раніше працювала в комуністичних організаціях, була секретарем східнонімецького комсомолу. І в чомусь її стиль правління, методи мені трішки нагадують це все.

– Пане Райтшустер, не зможуть американські санкції перешкодити завершенню будівництва газогону «Північний потік-2», з політичної точки зору?

Борис Райтшустер: З політичної точки зору, на жаль, ні. Але це потужний розкол між Німеччиною і Америкою. За опитуваннями, вже майже 70% німців вважають Америку небезпечною, нашого стратегічного союзника, а тільки трошки більше від 30% – Росію. Зараз при Ангелі Меркель ми на шляху, щоб стати спільниками путінського режиму. І цим, схоже, жертвуємо інтересами України.

Борис Райтшустер

Це (якщо «Північний потік-2» буде добудований і функціонуватиме – ред.) величезна можливість шантажувати Україну. Це ще більша корумпованість. Путіну будуть величезні гроші «текти». Він якби Європу саджає на «газову голку». Путінізація Німеччини ще сильніше відбуватиметься. Це його величезний успіх. Путін в одній із своїх робіт писав, що в новому часі вже не ядерна зброя – головне, щоб бути світовою державою, а саме енергетика, ресурси. І він саме зараз це робить – він ресурсами захоплює Європу. І німці навіть не помічають, як стають його співучасниками.

– Пане Омельченко, насправді такі перемоги здобуває Путін не лише в Європі, а й щодо України? Чи не треба перебільшувати «досягнення» господаря Кремля?

Володимир Омельченко: Не треба перебільшувати. Відомо, що Варніг був агентом «Штазі». І дійсно йде розкол між Європою і США. Відбувається зараз «НДРізація» Німеччини. Німеччина перетворюється в модернізовану НДР, з точки зору свого політичного місця в Європі.

Я розцінюю можливість (припинення добудови «Північного потоку-2» – ред.) у 40%. Але Україні треба мати і «варіант Б», що він буде збудований. Не потрібно сидіти і чекати та повністю залежати від Росії. Треба збільшувати свій газовидобуток, підвищувати рівень енергоефективності, робити різні заходи щодо оптимізації режимів роботи ГТС.

– Пане Омельченко, а як ви оцінюєте підписану угоду між Україною і Росією (про транзит газу – ред.)?

Володимир Омельченко: Головний плюс – що транзит буде. Це дуже добре. Оскільки наша ГТС запроектована, що поставки пов’язані з транзитом. Тоді вона працює в оптимальному режимі. Але дуже багато і мінусів. Україна, на жаль, не скористалася унікальним повною мірою потенціалом, який закладений саме в залежності Росії від транзиту українського газу. І цими санкціями США. Ми могли пов’язати транзит газу з безпековими питаннями, у першу чергу з припиненням вогню і бойових дій на Донбасі і з поверненням нашого кордону. Росії не було би куди діватися – вона зірвала б експортні контракти, і ми могли б тут ці «розіграти козирі».

(Повна версія програми)

І серед мінусів – ця угода жодних зобов’язань не ставить перед «Газпромом». Обсяги і терміни угоди. Усі ризики і зобов’язання несе компанія-організатор, тобто «Нафтогаз України» перед оператором ГТС України. Не «Газпром» зобов’язується 65 мільярдів кубометрів у 2020 році і 40 мільярдів до 2024 року постачати, а «Нафтогаз» перед оператором. «Газпрому» тут немає!

Вони будуть змушені виплатити і по Стокгольмському арбітражу. Протокол тут нічого не добавляє. Мало того, повинен бути підписаний ще один документ, щоб ці гроші були виплачені. А Путін сказав, що питання виплати цього боргу буде пов’язане з питанням врегулювання «боргу Януковича». Тут не все так ясно і прозоро, як здається. Крім того, Україна відмовилася від 12 мільярдів доларів свого позову, які мала шанси виграти.