«Путін торгує Донбасом, Крим намагається відсунути у сторону» – Давидюк

Гості програми «Ваша Свобода»: Микола Давидюк, політолог; Ірина Геращенко, народний депутат України («Європейська солідарність»); Роман Цимбалюк, кореспондент агенції УНІАН У Москві

Ваша Свобода | Що Путін сказав про Україну?

Віталій Портников: Відбулася так звана велика щорічна пресконференція російського президента Володимира Путіна. Самі росіяни, як це показують результати соціологічних опитувань, нічого особливого від зустрічей Путіна з пресою, що стали вже традиційними за ці роки, не очікують. Але для українців і спостерігачів у всьому світі дуже важливо завжди те, що Путін говорить про зовнішню політику. До речі, ця пресконференція обійшлася практично без кримської теми. Це досить важливий сигнал для тих, хто усвідомлює, як будується російська політика. Зараз Путін ситуацію навколо Криму не бажає робити частиною своєї політики, своєї пропаганди. А от Донбас, паризька зустріч були досить вагомою частиною розмови Путіна із журналістами.

Пане Давидюк, виявилося, що танки, які знаходяться на території, підконтрольній так званим «ЛНР» і «ДНР», як тільки там опиняються, перестають бути російськими і стають, я так розумію, «народнореспубліканськими». Але сама тональність зустрічі Путіна вас переконує в тому, що Путін бажає миру на Донбасі?

Микола Давидюк: Мене один момент дуже підбадьорив. Учора вийшов The Bell з таким заголовком, що десятиліття нарешті завершується, яке дуже яскраво починалося, але так сумно завершується. І сьогодні Путін виступає в золотих тонах і цей бекстейдж весь пафосно-імперсько-царський. І, знову ж таки, тут розмова не зовсім у тому стилі, як десятиліття починалося.

Росія. Москва. Президент Росії Володимир Путін під час великої щорічної пресконференції

Для Путіна зараз політика будується таким чином, що зараз торгує Донбасом, Крим він намагається відсунути у сторону, навіть не робити з цього позитив, просто вже намагається його в минуле імплементувати.

А з Донбасом він шукає інструменти, але робить це дуже хитро. Наприклад, на «нормандській зустрічі» говорить, що давайте шукати мир, а сьогодні його маріонетки говорять, що обміну полоненими не буде. А це вибиває ту єдину маленьку перемогу, яка у нас в «Нормандії» була.

Не буде легкого повернення Донбасу. Людяності у нього взагалі немає. Вона завершилася ще до початку роботи в Петербурзькій міській раді. А зараз це виключно «машина війни», яка шукає свій інколи не державний, а персональний інтерес.

Микола Давидюк, політолог

Насправді Путіну це як з гуся вода. Він завтра може повторити зовсім інше і сказати, що такого не говорив, і російські медіа йому це пробачать. В Україні з цього вже почалися б певні перипетії, падіння рейтингів, розслідування. Росія до цього ставиться набагато «лайтовіше».

Якщо бути під гнітом ухвалення Кремлем рішень, вже вийти з цього не зможемо. Представники «ЗеКоманди» кажуть, що ми хочемо звільнити заручників. Кожного року (це з дитячої казки) годувати змія однією дитиною – це продовжувати далі годувати змія. Змія потрібно вбивати! І шукати інструменти завершення війни, а не казати, що ось ми по три людини звільняємо. Зрозуміло, що для нас кожна людина на вагу золота, для нас людина – цінність. Зовсім інша річ для Росії її солдати – це «патрони», яких «баби ще народять». Але все-таки не підторговувати з ним газом, заручниками, потім щось ще на офшори отримувати з цього газу, тому що, ми знаємо, Кремль докладає ще таємну частину домовленостей для тих, хто приїжджає підписувати.

Ми «формулу» (Штайнмаєра – ред.) підписали, взяли зобов’язання. Тоді говорили, що це задля того, щоб поїхати на «нормандський саміт», де Зеленський під силою своєї харизми, «чакрів» і лідерського потенціалу зможе переконати Путіна. Виглядав він на пресконференції явно не переможним воїном, який роздавив Путіна. Виглядало дещо навпаки. Трактування Мінських домовленостей може бути різним в силу того, що перший пункт не виконаний. Росія не дала безпеку, вона постійно обстрілювала. Тому в України є шанс якщо не переписувати, то хоча б переставляти місцями порядок виконання.

Президент Росії Володимир Путін та президент України Володимир Зеленський (ліворуч) прибули на робочу зустріч під час «нормандського саміту». Париж, Франція, 9 грудня 2019 року

– Пані Геращенко, наскільки тези Путіна для вас є неочікуваними? І якщо в Москві вже ухвалили рішення нікого не обмінювати, то наскільки допоможуть ці розмови? Як взагалі діяти в таких умовах?

Ірина Геращенко: Я до останнього залишаюся оптимістом. Вважаю, що сьогодні правильно зробила крок українська переговорна група, коли Кучма ще раз звернувся до Гризлова з пропозицією провести скайп-конференцію, обговорити ключову тему – звільнення заручників, узгодження списків. Але до цієї теми мають більш активно долучитися Німеччина і Франція, які є певними гарантами того, щоб домовленості паризької зустрічі реалізувалися – до нового року звільнення заручників з обох сторін і повномасштабне припинення вогню.

Ірина Геращенко, народний депутат України («Європейська солідарність»)

Якщо в Москві ухвалили рішення, то навряд чи українська сторона і наші партнери тут зможуть впливати. Але ми не до кінця розуміємо всі деталі. Можливо, це якісь торги, пов’язані з сьогоднішніми газовими перемовинами, які відбуваються у Берліні. Я взагалі переконана, що Путін погодився на паризьку зустріч – хотів вирішення питання газу.

Путіну не вистачило кілька місяців для добудови «Північного потоку-2», йому потрібен короткотерміновий контракт з Україною для транзиту. А заручники для Путіна – це для нього елементи шантажу і торгу.

Ця людина дуже жорстка. Сентиментів у тому КДБшному серці немає ніяких, для нього люди – ніщо. Сомалійські пірати продають заручників, і Путін ними так само торгує на міжнародних переговорах.

Роман Цимбалюк, кореспондент агенції УНІАН У Москві

– Пане Цимбалюк, вас задовольнила відповідь російського президента, що «ДНР» та «ЛНР» – це не «окупаційна адміністрація», а «справжня влада»? Очікували ви такого визнання?

Роман Цимбалюк: Найголовніше, що він сказав, що танки і артилерію туди постачають країни, які симпатизують тим окупаційним адміністраціям. Як на мене, це фактично зізнання і це важливо для того, щоб ми колись почали одними і тими ж словами називати події на Донбасі...

(Повна версія програми)