(Рубрика «Точка зору»)
Упродовж 2019 року Москва видала десятки тисяч російських паспортів мешканцям окупованого Донбасу, здійснюючи таким чином гібридну анексію регіону. Київ пообіцяв вдатися до дзеркальних кроків і видавати українські паспорти російським опозиціонерам. Натомість тут краще не копіювати російські кроки, а звернути увагу на досвід Балтійських країн, які в різний спосіб взаємодіють із опонентами російської влади, не надаючи їм свого громадянства.
Напередодні «нормандського саміту» в Парижі МВС Росії повідомило, що російські паспорти отримали близько 125 тисяч осіб, які проживають на території ОРДЛО. Підставою для цього став указ, виданий президентом Володимиром Путіним у квітні цього року. Розрахунок очевидний: не бажаючи відкрито анексувати цю територію, Росія водночас посилює тут свій вплив, створюючи додаткові підстави для втручання в українські справи.
Президент Росії Володимир Путін та російські паспорти (колаж)
Реагуючи на дії Кремля, президент Володимир Зеленський у серпні видав указ, яким спростив процедуру набуття українського громадянства для захисників України і політично переслідуваних росіян.
Чи личить опозиціонеру чуже громадянство?
Зеленський вчинив симетрично щодо дій Путіна. Утім, Москва діє в імперській парадигмі. Натомість Україна намагається вирватися з пазурів імперії. Тому це якраз той випадок, коли доцільніше діяти асиметрично.
В одному указі президент поєднав дві категорії осіб: тих, хто зі зброєю в руках боронив Україну (громадян Росії зокрема) і тих, хто є опонентом чинної російської влади. Між тим, перші мають особливі заслуги перед Україною і, безперечно, на цій підставі можуть розраховувати на українське громадянство. Натомість другі залишаються в суто російській парадигмі і, чесно кажучи, незрозуміло, для чого їм український паспорт? Адже, отримавши українське громадянство, ці люди перестають бути російськими опозиціонерами і мають переходити на український порядок денний. Якщо ж вони залишаються опонентами Кремля, то українське громадянство для них просто зайве. Вони мають міркувати над сакраментальним питанням: як їм облаштувати Росію? І краще це робити, залишаючись громадянином тієї держави.
Це зовсім не означає, що Україна має ігнорувати російських опозиціонерів. Але навіщо їх одразу робити співвітчизниками?
Демонстративне спалення своїх паспортів. У такій спосіб Михайло і Міра Кузнєцови, які мешкали у Санкт-Петербурзі, висловили свій протест проти агресії Росії щодо України. Львів, 6 травня 2014 року
Литовський майданчик для «Вільної Росії»
У питаннях взаємодії із російським політичними втікачами українській владі варто звернути увагу на відповідний досвід Балтійських країн, які в різний спосіб активно взаємодіють із російськими політичними втікачами.
Найприхильнішою до російських опозиціонерів є Литва, яка стала головним майданчиком російської опозиції. За останні роки саме тут найбільше російських втікачів отримали політичний притулок і допомогу. Саме у Вільнюсі відбувається щорічний «Форум вільної Росії». До речі, як показує досвід цього «Форуму», чимало російських опозиціонерів мислять у тій самій імперській парадигмі, що й чинний господар Кремля.
Естонія надає політичний притулок насамперед активістам фіно-угорських організацій, які зазнають переслідувань з боку російської влади. Щодо інших росіян, то їм також допомагають, але в інший спосіб. Скажімо, російський опозиціонер радше отримає тут дозвіл на проживання чи багаторічну трудову візу, але не статус політичного біженця. Так роблять, аби не йти на конфронтацію з Москвою.
Нарешті, Латвія, як правило, взагалі уникає мати справу із російськими втікачами. Показовий випадок із всесвітньовідомим шахістом і російським опозиціонером Гаррі Каспаровим, який хотів отримати латвійське громадянство «за особливі заслуги», але, в підсумку, так і не отримав. Із трьох держав регіону саме Латвія має найбільшу чисельність російськомовних громадян і осіб без громадянства (їх тут називають «сіропаспортниками»), а тому не хоче зайвий раз ускладнювати відносини ні з ними, ні з Москвою. Утім, саме в Ризі опинилися деякі російські опозиціонери після того, як отримали політичний притулок у сусідніх державах чи в інший спосіб легалізувавшись в ЄС.
Причому, росіян, які на тих чи інших підставах претендують на постійне проживання в одній із Балтійській держав, заохочують скласти іспит на знання місцевої мови. У державах Балтії російським опозиціонерам надають притулок і допомогу, але їх жодним чином не заохочують до того, аби вони ставали литовцями, естонцями чи латишами.
***
Загалом, із наданням громадянства треба бути обачним. У ситуації із Міхеїлом Саакашвілі попередній президент показав доволі недбале ставлення до питання громадянства: спочатку надав, потім забрав… Чинному главі держави варто обережніше ставитися до цього питання, аби уникнути подібних ситуацій.
Дмитро Шурхало – журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Не всякий ворог Путіна є другом України