Новий голова «Укроборонпрому» про свою зарплату в 200 доларів і військові закупівлі в Росії

Ірина Ромалійська

Новий гендиректор українського державного оборонного концерну «Укроборонпром» Айварас Абромавичус розповів у телевізійній програмі «Настоящее время» (проєкт Радіо Свобода за участю Голосу Америки) про роботу в новій команді, про свою зарплатню, а також про те, чи припинена схема поставок запчастин із Росії.

У 2014 році Абромавичус був призначений міністром економіки. Тоді він отримав українське громадянство і відмовився від литовського, відповідно до законодавства України. На початку 2016 року він подав у відставку, заявивши, що заступник голови фракції «Блоку Петра Порошенка» Ігор Кононенко намагається розставити своїх людей у міністерстві і на підконтрольних йому підприємствах, щоб контролювати грошові потоки. На останніх президентських виборах Айварас Абромавичус став радником кандидата в президенти Володимира Зеленського. У серпні був призначений генеральним директором «Укроборонпрому».

«Укроборонпром» – державний концерн, який об’єднує 137 підприємств. До нього входить «Завод імені Антонова», який випускає літаки «Ан», у тому числі найбільший у світі літак – «Мрія». До «Укроборонпрому» також входить «Завод імені Малишева», який у минулому столітті випускав танки Т-34, зараз основна продукція – танки «Оплот» і БТРи. Але є в структурі концерну і підприємства, які не працюють ще з 90-х.

Відео з програми «Настоящее время» мовою оригіналу:

Про приватизацію

Ірина Ромалійська: «Укроборонпром» – це концерн, в який входить 137 підприємств. Яка частина з них – прибуткові?

Айварас Абромавичус: 21 підприємство розташоване на тимчасово окупованих територіях. Решта – 46 підприємств – збиткові. 43 підприємства мають заборгованість із зарплатні в розмірі 1,1 мільярда гривень.

Наша першочергова мета, про яку я практично щоранку говорю з колегами, – це щоб кожного дня ми думали про співробітників: як зменшити заборгованість із зарплати, як поліпшити умови праці, як зменшити бюрократію, як утеплити кабінет або заводи. Тобто прискорити, поліпшити, спростити, удосконалити. І така робота починається з маленьких речей. Я пройшовся поверхами і кабінетами в цій будівлі (будівля концерну «Укроборонпром» у Києві – ред.) – цього, як мені сказали колеги, давно не робив жоден керівник. Виявилося, що людям потрібні найпростіші речі: потрібно поміняти склопакети, адже в вікнах щілини, дме, і люди хворіють по кілька разів на рік. Потрібні маленькі речі, наприклад, спецодяг, можливо, безкоштовні обіди.

– Але ж усе це не змінює збитковості підприємств.

– Це змінює глобальний підхід до людей, перш за все.

– Я була на підприємствах вашого концерну. Найчастіше держава не дає собі раду з утриманням цих підприємств, не забезпечує їх замовленнями. Чому б ці підприємства не продати бізнесу?

– Є дуже добрий приклад успішних приватних компаній в цьому секторі. Я залишаюся досі прихильником того, що держава не є найефективнішим власником. І після того, як ми побачимо, що нові керівники Фонду держмайна успішно справляються з приватизацією інших активів, ми будемо їм всіляко допомагати, підказувати, які підприємства «Укроборонпрому» будуть більш перспективними в приватних руках.

– Тобто Фонд держмайна повинен продати якісь інші об’єкти, щоб ви повірили йому?

– У Фонду держмайна є вже 500 підприємств на продаж. Подивимося, чи буде політична воля на їхню приватизацію. Бігти попереду паровоза не варто. Але ми провели серйозні переговори з цієї інституцією, дізналися про їхні можливості, хлопці працюють зовсім по-іншому. Тому протягом найближчих місяців ми передамо добру кількість підприємств у Фонд держмайна. Але це не будуть стратегічні підприємства, це будуть підприємства «Укроборонпрому», які не виробляють нічого, що пов’язане з оборонною промисловістю, або нічого вже взагалі не виробляють.

– А коли будуть приватизовані такі великі гравці, як завод імені Антонова чи завод імені Малишева?

– Ми бачимо їхній розвиток через призму створення спільних підприємств.

– Спільних із ким?

– Держави з бізнесом. На мою думку, маленькі і середні компанії можуть працювати з місцевим бізнесом. А ось для флагманів потрібні колосальні фінансові ресурси, вони обчислюються мільярдами доларів, яких у наших підприємців немає. І досвіду немає, і капіталу немає, і репутації часто немає. Якщо ведемо розмову про «ЗареМашпроєкт», про «Антонова», то хотілося б дуже залучити світових гігантів до спільного виробництва.

– Але світові гіганти повинні повірити державі Україна.

– Так. І тут потрібні зміни в правилах гри. Три речі потрібні: верховенство права, верховенство права і верховенство права. Тільки після цього інвестиції можуть прийти.

– А чому ви все-таки бачите майбутнє у створенні спільних підприємств із державою і бізнесом, а не в приватизації? Адже ці заводи могли б якраз купити ті світові гіганти, про які ви говорите.

– Це добре запитання. Я вважаю, що все-таки є набір стратегічних підприємств, які повинні залишитися у власності держави.

– А ви завжди дотримувалися такої думки? Я думала, що ви економічний ліберал, виступаєте за відкриті ринки і за те, щоб у власності держави залишалося зовсім небагато підприємств. А зараз ви говорите про зарплати, вікна, спецодяг, а не про приватизацію. Ніби я спілкуюся з «червоним директором» десь так років 15 тому.

– (сміється) Ні, це неправда. Якщо подивитися на світові тенденції, то на першому місці стоять якраз не клієнти, не акціонери, а співробітники. І я дотримуюся цієї думки: співробітники на першому місці.

– Погоджуся з цим.

– Про що зараз говорять у світі? Про чотириденний робочий тиждень, про шестигодинний робочий день, про flexible work hours (гнучкий графік роботи – ред.). Що стосується державних підприємств, то я бачу, наскільки важливі для країни такі підприємства, як «ЗоряМашпроєкт», «Антонов». Вони зараз просто в надскладній ситуації, вони в тому числі не реформовані. У такій ситуації їх дуже важко продати.

– Так, можливо, вони якраз тому в дуже складній ситуації і не реформовані, бо всі ці роки вони належать державі?

– Це теж. Це, швидше за все, вірна теза. Держава залишається не дуже добрим господарником. І тому Міністерство економіки, Фонд держмайна скорочує кількість підприємств, які повинні залишитися у нас. Але для всього свій час.

– У вашій ідеальній моделі яка частина підприємств «Укроборонпрому» має бути приватизована?

– У нас ще немає готової моделі, про це ще рано говорити. Ми працюємо два з половиною місяці, знайомимося з підприємствами. Я вважаю, що наприкінці року ми зможемо конкретно сказати, які підприємства можуть бути віддані до Фонду держмайна на приватизацію. Але повторюся, на початковій стадії ми не говоримо про приватизацію стратегічних підприємств військово-промислового комплексу.

Про поставки складових із Росії

У лютому концерн «Укроборонпром» опинився у центрі скандалу після того, як журналісти антикорупційного проекту «Bihus.info» опублікували розслідування про суми «відкатів» і схеми розкрадання мільйонів в оборонній сфері. Незабаром після оприлюднення розслідування були затримані кілька чинних і колишніх посадовців ДП «Спецтехноекспорт», що входить до складу «Укроборонпрому». Їх вважають причетними до розтрати коштів держпідприємства оборонної галузі на суму 55,5 мільйонів гривень. Тоді ж з’ясувалося, що українська оборонна промисловість закуповує комплектуючі для військової техніки в Росії.

– Схема поставок складових із Росії припинена?

– Імпортозаміщення – дуже складна тема, дуже довгогральна. Найскладніше імпортозаміщення провести в авіаційному секторі. Саме тому багато наших проєктів поки не рухаються вперед, у тому числі, проєкти з виробництва військово-транспортних літаків. Є напрямки, де імпортозаміщення повністю закінчилося, іноді дешевше купувати складові у нас чи в Західній Європі, ніж їх раніше купували в Росії. Але деталей я не даю і не даватиму, бо це досить чутлива тема.

– Все-таки якісь закупівлі в Росії здійснюються?

– Ні, я цього не підтверджував вам.

– Але і не спростовуєте? Є така формула: «не підтверджує і не спростовує».

– Безпосередньо «Укроборонпром» не купує.

– А підприємства, які входять до «Укроборонпрому»?

– Це настільки чутлива тема, що в деталі не хотілося б іти. До нас найбільша проблема була не в тому, що закуповували критично важливі деталі для нашої техніки і наших військових на фронті, а в тому, що була націнка в рази. Крім того, запчастини крали з наших складів і подавали під соусом імпорту. І у всьому цьому були замішані діти, родичі політиків, які ухвалювали безпосередні рішення в оборонно-промисловому комплексі.

– А ці корупційні схеми залишилися?

– Працюємо над превенцією. За останні роки відкрито більш ніж 600 кримінальних справ щодо «Укроборонпрому» і щодо учасників«Укроборонпрому» про розкрадання, перевищення службових повноважень тощо. Наша взаємодія з правоохоронними органами на безпрецедентному рівні щодо прозорості. Як наслідок наших дій, вже зроблено кілька досить гучних затримань чиновників військово-промислового комплексу за останні два місяці.

Одна з творців системи ProZorro Надя Бігун працює у нашій команді керівником закупівель. Тепер у самому концерні всі закупівлі у понад 25 тисяч гривень повинні робитися через систему ProZorro (майданчик для проведення прозорих тендерних закупівель – ред.). До кінця року таке зобов’язання будуть мати всі підприємства, які входять до концерну. І до кінця року близько 118 підприємств, які здають спорожнілі будинки в оренду, теж повинні будуть робити це за системою ProZorro.

– Про команду. Чи правда, що ви лобіювали призначення колишнього депутата Верховної Ради Мустафи Найєма на посаду свого заступника, а вам це призначення не підтверджували?

– Мустафа Найєм працював у мене тривалий термін радником, і він уже близько двох тижнів тому призначений моїм заступником. Мустафа Найєм є одним із найбільш продуктивних і ефективних співробітників концерну, і просто невід’ємною частиною команди.

Про кар’єру і зарплату

– Мої джерела стверджують, що вам пропонували посаду прем’єр-міністра, але ви накреслили якісь червоні лінії, за які не готові заходити, і ця пропозиція була відкликана. Справді?

– Я б не хотів це коментувати. Я вважаю, що президент обрав гідного кандидата, молодого, енергійного (мова йде про Олексія Гончарука – ред.). І ми бачимо, що кабінет міністрів створений із людей, здатних робити реформи, прем’єр-міністр налаштований дуже серйозно, і в підсумку весь розклад вийшов досить позитивним.

– Повернуся до запитання про те, чи пропонували вам крісло прем'єра. Ми зараз з вами знову зійдемося на формулі «не підтверджує, але і не спростовує»?

– Дивіться, я підтримував президента з досить раннього часу. Мені запропонували зустрітися в перший тиждень лютого. Після першої зустрічі у мене сформувалося досить позитивна думка особисто про нього і цілковита впевненість, що в країні обов’язково виграє зовсім новий кандидат, і що цей кандидат – Володимир Зеленський. Тому ми пройшли певний шлях разом.

Я не брав мега активної участі [у виборчій кампанії Зеленського], у мене були свої проєкти, від яких я не міг відмовитися, але де зміг, там допоміг. Тому коли зайшла мова про якісь подальші спільні дії, то я відразу сказав, що мене не цікавить Верховна Рада і мене не цікавить робота в адміністрації президента. Потім були інші пропозиції. У підсумку ми зійшлися, що потрібно зайнятися одним із найбільш нереформованих напрямків – оборонно-промисловим комплексом.

– Мене цікавить не підтвердження того, чи пропонували вам стати прем’єром чи ні, а мене більше цікавить зміст тих ваших червоних ліній, на які не погодилась команда президента.

– Я не є людиною, яка прямо ось такі ультиматуми пропонує президентові. Тому це не зовсім правильна постановка питання. Я більше викладаю своє бачення, і у мене була можливість таке бачення викласти. Я вважаю, що успішне президентство Зеленського пов’язане насамперед зі здоровим економічним зростанням, прямо-таки економічним проривом. І коли у мене була можливість, я викладав своє бачення того, що має статися, щоб такий прорив відбувся.

– А без чого такий прорив неможливий?

– Без верховенства права. Без дуже серйозного фокусування на залученні інвестицій. Без поліпшення інвестиційного клімату для існуючих інвесторів і для нових. Це комплексні заходи. Але все починається з питання «хто?», а потім тільки можна почути запитання «що?». Тому в будь-якій зміні будь-якої інституції потрібна дуже велика команда агентів змін.

– Яка у вас тут зарплата?

– Через те, що я заходжу на конкретні завдання, через те, що я заходжу на складний період трансформації компанії, я ухвалив для себе рішення, що не буду отримувати високу заробітну платню.

– Ви ухвалили рішення?

– Так.

– А мені розповідали, що на недавньому засіданні наглядової ради концерну «Укроборонпром» ви порушили питання зарплати і сказали, що хочете отримувати 75 тисяч доларів на місяць. Це неправда?

– Наглядова рада, виходячи з існуючого законодавства, виходячи з існуючої постанови Кабінету міністрів про винагороду керівникам найбільших державних компаній, зробила пропозицію мені. Від якої я відмовився.

– І ця пропозиція була в 75 тисяч доларів?

– Я не пам’ятаю точно цифр.

– Але це велика сума! Якби мені пропонували платити зарплату в 75 тисяч доларів, я б цю цифру пам’ятала.

– Пропозиція, по-перше, не була остаточною. Була суперечка – чи багато це, чи мало. Я дотримуюся думки, що ми занадто бідні, щоб платити низькі зарплати. Я вважаю, що низькі зарплати «запрошують до корупції». Я вважаю, що всі реформаторські команди заходять на коротку дистанцію, щоб кардинально все змінити і створити ґрунт для наступних команд, тому люди працюють тут практично цілодобово. Без перебільшення. Наприклад, наша команда працює без вихідних. Тому, я вважаю, що вони всі повинні зосередитися тільки на роботі, не думати про якісь побутові речі, тому що вони створюють дуже сильну додану вартість, вирішують дуже серйозні фінансові проблеми окремо взятих підприємств.

Але я, в свою чергу, є більше політичним призначенцем. У мене 23 роки успішної кар’єри в приватному секторі, я не потребую такого фінансового заохочення. Тому ми з моєю дружиною посиділи, подумали і вирішили, що поки будуть серйозні проблеми із заборгованістю зі зарплатні на підприємствах «Укроборонпрому», я особисто призначати собі велику зарплату шляхом ухвалення рішень наглядовою радою не буду.

– А на якій сумі ви в підсумку зійшлися?

– Близько 5 тисяч гривень.

– 5 тисяч гривень?!

– Так.

– Ви ж щойно мені фактично прочитали абсолютно логічну лекцію про те, як успішні реформатори повинні отримувати великі зарплати. «Укроборонпром» – це мільярди в обігу. Це танки, АН-и і «Мрія». Якщо у вас зарплата в 5 тисяч гривень, як я повинна повірити в те, що ви не будете брати хабарі і будете реформувати цю галузь?

– У нас довго не створювалася наглядова рада. А саме наглядова рада призначає зарплату генеральному директорові. До тих пір, поки ми не домовилися з наглядовою радою, я просто отримую мінімально можливу зарплату. А вона – близько п’яти тисяч гривень. Тому на наступній наглядовій раді ми вирішили цьому питанню приділити більше часу. Щоб вони розповіли своє бачення, щоб я розповів своє бачення компанії, презентував стратегію розвитку підприємства, і вже тоді ми ухвалимо остаточне рішення.

– А у заступників ваших яка зарплата?

– У заступників зарплати на порядок менші, ніж у заступників керівників порівняльних великих державних підприємств.

– Ви, наприклад, порівнюєте з «Нафтогазом»?

– Так, на порядок нижче. Цифри я зараз не хочу публікувати, але це не п’ять тисяч гривень. Але і не 60 тисяч доларів, як у деяких заступників генеральних директорів найбільших державних компаній.

Оригінал публікації на сайті телевізійної програми «Настоящее время»