Ультиматум Путіна: тристоронні газові переговори Україна-Росія-ЄС не дали результату

Гості програми «Ваша Свобода»: директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко; президент Київського інституту енергетичних досліджень Олександр Нарбут; політичний експерт Андреас Умланд.

Хочете продовження транзиту російського газу територією України – будь ласка, відмовтесь від судових претензій. Таку умову фактично свого боса Путіна, такий ультиматум висунув речник президента Росії Дмитро Пєсков. А напередодні у Брюсселі чергові тристоронні газові переговори Україна-Росія-ЄС не дали результату, фактично закінчилися нічим.

Ваша Свобода | утін висунув Україні ультиматум для угоди про газ

Олександр Лащенко: Пане Омельченко, що буде з 1 січня 2020 року з приводу російського газу, який поки що ще транзитує Україна?

Володимир Омельченко: Є декілька базових сценаріїв. Головний сценарій – це те, що сторони не зможуть домовитися, оскільки вони мають діаметрально різні позиції.

Якщо Україна спирається на європейське законодавство і на правову базу газового ринку, то «Газпром» ставить ультиматум, у тому числі по боргах. «Газпрому» потрібен короткостроковий контракт, поки не буде збудований «Північний потік-2», коли «Газпром» зможе диктувати свої умови, як він вважає.

Україні ж, навпаки, потрібен довгостроковий контракт, поки Україна має певні козирі у зв’язку з тим, що не добудований «Північний потік-2» і «Турецький потік». Я не бачу жодних точок дотику, як можна домовитися. Росія не піде ні на які поступки, оскільки «Газпром» діє чисто по кремлівських директивах. Ці директиви не передбачають жодних поступок.

Володимир Омельченко

У нас можливих два варіанти. Перший варіант. Якщо Україна не йде ні на які поступки, а це потрібно з цими боргами... Чому ми повинні дарувати майже 3 мільярди доларів за якісь обіцянки? Чому Україна має допускати на свій ринок «газпромівський газ»? Це теж проблема.

Якщо сторони не домовляться, піде тиск з боку Росії, з боку європейських партнерів «Газпрому». Європейські партнери зацікавлені, щоб був транзит. Якщо Україна не витримає тиск, то ймовірно, що буде підписаний короткостроковий контракт на не дуже вигідних умовах для України. Цей варіант найбільш ймовірний на сьогодні.

– Пане Нарбут, яка ваша оцінка і цієї заяви речника Путіна, і такого чергового завершення тристоронніх переговорів по газу у Брюсселі?

Олександр Нарбут: Ймовірність того, що не буде домовленостей, дуже висока. Я навіть казав би, що ця вірогідність наближається до 100%. Ніякі короткострокові угоди як технічні домовленості, на яких Росія може транспортувати газ у зимовий період і навіть подавати газ в українську ГТС, не вирішують питання експлуатації та завантаження української ГТС.

На жаль, багато людей в Україні мислять категоріями короткостроковими, тактичними. Те, що зараз роблять уряд та «Нафтогаз», то це таке намагання «кота спіймати свій хвіст», коли «вже потяг пішов», я маю на увазі, не роблячи заздалегідь анбандлінг і не пропонуючи довгострокову угоду для європейських партнерів.

Олександр Нарбут

Чомусь в Україні ніхто не каже, що пропозиції російського партнера можуть бути не єдиним сценарієм. Можемо пропонувати довгострокову угоду і європейським партнерам. Але ж європейці скажуть нам те ж, що сказали росіяни: а де ж оператор? Де ж незалежний оператор, який ви нам обіцяли, коли вступали в Енергетичне співтовариство і брали на себе такі ж обов’язки, коли ви підписували Угоду про асоціацію з ЄС? Тут вже питання будуть на нашому боці.

Україна повинна схаменутися і почати робити не короткострокові кроки. Взимку ми, мабуть, газ будемо мати. А от чи будемо мати заповнену ГТС у наступні роки? Повинні очолювати цей процес ті, хто розуміється.

– Пане Омельченко, справді у Києві чимало «козирів» є і перед європейськими партнерами на цих переговорах?

Володимир Омельченко: Були «козирі». Зараз їх майже немає. Якби Україна вчасно зробила анбандлінг, тобто відокремлення оператора, себто компанії, яка займатиметься виключно транспортуванням природного газу від НАК «Нафтогазу», а це вимога ЄС, тому що це призводить до демонополізації енергетичного сектору, втрачений час, в першу чергу, урядами України і компанією «Нафтогаз» завів Україну в такий глухий кут, тоді Україна спокійно могла б оголосити конкурс на бронювання потужностей, щоб 3 чи 4 роки назад створити таку річ, як перенесення точки купівлі природного газу на російсько-український кордон. Тоді могли би приймати участь європейські компанії.

(Повна версія програми)

Наші попередні уряди, не тільки чинний, насамперед уряд Гройсмана підіграв «Газпрому», тому що не зміг домогтися проведення анбандлінгу. Головна причина, я думаю, що це небажання компанії «Нафтогаз» втрачати своє монопольне положення. І навіть більше, якби Україна вчасно зробила анбандлінг і вчасно демонополізувала свій сектор, тоді не було би ніякого «Північного потоку-2».

Ми імпортуємо біля 10 мільярдів (кубометрів газу – ред.). Щоб відмовитися від імпорту газу, у нас для цього є відповідні запаси газу і можливості, ринкова ціна на природний газ встановлена ще в 2016 році. Куди ці гроші пішли? Тут важко сказати. Це можливо не раніше, ніж 2024-2025 роки.

– Ангела Меркель невтомно продовжує заявляти про те, що транзит російського газу українською територією має зберегтися. І водночас «Північний потік-2» – це завдання не обговорюється, що його треба виконувати. Пане Умланд, яка ситуація в Німеччині? Налаштовані будь-якою ціною зберегти співпрацю з Росією?

Андреас Умланд (переклад): Ми зараз у такій стадії, що вже буде важко, принаймні всередині Німеччини, всередині ЄС зупинити цей процес – він занадто далеко пішов.

Це не одноосібне рішення Ангели Меркель, а це політичний процес, також бюрократичний процес. В Німеччині є політичні, економічні групи, які хотіли б, щоб «Північний потік-2» запрацював так, як вже працює «Північний потік-1». І, на жаль, українські інтереси у всьому цьому, я сказав би, занадто пізно помітили.

Андреас Умланд

У Німеччині Росія не сприймається, як такий фундаментальний ворог. Там, навпаки, багато хто вважає, що до цього конфлікту навколо України в Німеччини були гарні стосунки з Росією, тому для покращення цих відносин потрібні і «Північний потік-1», і «Північний потік-2» і ще більша співпраця. Ось ця взаємна залежність знижує російську агресивність, яка все-таки багатьма визнається.

На відміну від України, багато хто в Німеччині вважає, що подібного роду проекти стримують Росію. Така філософія навколо усього цього, що це робить Росію залежною від Заходу.