Холодна громадянська війна
Коли сторони демонізують і не хочуть слухати одна одну, коли в кожному опоненті бачать ворога, коли кожна поступка сприймається як зрада, а тактичні питання набувають апокаліптичної ваги, – годі сподіватись на демократичні процедури, предметну розмову та пошук компромісу. Таке суспільство може втримати від катастрофи самознищення тільки стратегічний баланс сил. Коли обидві сторони усвідомлюють, що переможців у їхній війні не буде. Чи радше переможець у їхній війні буде один, але ім’я йому Путін.
В Україні складається патова ситуація
Холодна громадянська війна – це рецепт виживання моєї країни, що божеволіє на очах. Бо альтернатива одна – громадянська війна, але справжня. Яка повторить історію 100-річної давнини, коли Петлюра, скинувши Скоропадського, тріумфально в’їхав до Києва на білому коні. Але, як виявилось, лише для того, аби за кілька місяців віддати українську столицю (а згодом і всю Україну) на поталу більшовикам.
В Україні складається патова ситуація. Президент безумовно користується підтримкою абсолютної більшості населення. Ба більше, вперше в історії України він має свою монобільшість в парламенті і повністю контролює уряд. Але ця патерналістська більшість точно не вийде його захищати, бо вона сама чекає від нього на захист та вирішення своїх проблем. Пасіонарна меншість, навпаки, емоційно, не сприймає президента. Він для неї чужий. Заплативши велику ціну у війні за незалежність, добровольчо-ветерансько-волонтерська меншість відчуває моральне право диктувати більшості щонайменше червоні лінії, які – попри повноту формальної влади – Зеленський не має переступати. Бо серед цієї меншості чимало людей, готових вмирати і вбивати за свою віру. А серед силовиків у них чимало бойових побратимів.
Український воїн грає на бандурі під час прощання із побратимами, які загинули у війні України з Росією. Місто Старобільськ Луганської області, 29 липня 2014 року
Водночас у добровольчо-ветерансько-волонтерської спільноти немає ані спільної організації, ані єдиного лідера, ані позитивного порядку денного. Її може єднати тільки зовнішній ворог або внутрішній протест.
Легка здобич Путіна під оплески Заходу
В Україні ще тільки зароджується військова аристократія. Тут ще не виріс Ататюрк, Чан Кайші, Пак Чон Хі, Піночет, Франко чи де Голль. Та й часи на дворі трохи інші. І тому Маруся Звіробій мала б розуміти, що атентат на Зеленського, до якого вона фактично публічно закликає, призведе не до встановлення «патріотичної диктатури», а до перетворення України на «конфедерацію вільних хуторів» на чолі з польовими командирами, яка стане легкою здобиччю Путіна під оплески Заходу.
З іншого боку, навіть позірно успішна спроба Зеленського продемонструвати, хто в країні президент, та жорстко «поставити добровольців на місце» вірогідно завершиться виникненням в Україні збройного підпілля з безліччю симпатиків у силових органах, які Зеленський наразі не контролює і навряд чи колись повністю візьме під контроль. Навіть такі розвинуті, потужні та заможні держави, як Великобританія, Іспанія, ПАР та Ізраїль сідали за стіл перемовин з тими, кого ще вчора називали терористами: представниками ІРА, ЕТА, АНК та Організацією визволення Палестини. Якщо на боці «терористів» моральна правда і їх підтримує народ, жодна армія чи спецслужба проти них безсила. А українські – й поготів...
Тому я сподіваюсь, що сторонам конфлікту вистачить розуму не розчохляти зброю. Бо переможцем з війни українців проти українців може вийти тільки Путін. Я знаю, що ви не любите і не полюбите один одного. Вірогідно, кожна зі сторін ще не скоро буде готова не те що чути – слухати іншу. Надто вже різний життєвий досвід, особливо впродовж останніх шести років. Ті, хто ховав побратимів на Майдані, пізнав гіркий смак війни і віддавав останнє задля перемоги, навряд чи коли-небудь визнає Зеленського «своїм» президентом. Але є своя правда і в тих, хто хоче просто жити нормальним міщанським (від слова «місто») життям: не воювати, боротися та вмирати, а «президента Голобородька», який не краде, піклується про людей і шугає чиновників-корупціонерів. Для них ніколи не стане «своїм» Ярош, Білецький чи Забродський. Вони поважатимуть ветеранів, але ніколи не проголосують за них на виборах. Бо вони бояться їхнього «надміру любові» до України. І таких громадян більшість в будь-якій нормальній країні. Хто читав «Великого інквізитора» – зрозуміє.
Під час Маршу ветеранів до Дня Незалежності України. Київ, 24 серпня 2019 року
Мудрості нам потрібно, аби не знищити Україну
В нас невеликі шанси порозумітись. Але в нас є чудовий шанс зберегти Україну у форматі «холодної громадянської війни». Якщо ми усвідомимо той простий факт, що лобовий конфлікт Зеленського та ветеранів її просто знищить.
Якщо ви маєте американських друзів, яким за сорок п’ять, прикольно пригадувати з ними за келихом вина, як і ми і вони у шкільному віці тренувались швидко похоплюватись по сигналу тривоги і швидко бігти до бомбосховища на випадок ядерної війни. Попри те, що совєти та «вільний світ» сповідували діаметрально протилежні ідеології, по-справжньому воювали на світовій периферії та шкодили одне одному де і чим тільки могли, їм вистачило розуму не знищити світ у ядерному апокаліпсисі. Саме такої мудрості нам потрібно зараз, аби не знищити Україну.
Геннадій Друзенко – волонтер, експерт-міжнародник
Оригінал тексту – фейсбучна сторінка
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода