Українські військові готуються до розведення сил уздовж всієї лінії розмежування на Донбасі. Точної карти з територіями, які можуть опинитися в так званій «сірій зоні» поки немає, але те, що відходити доведеться – командування не приховує. У той же час, вже кілька років, ЗСУ навпаки – послідовно рухалися вперед на передовій. Ця тактика отримала назву «повзучий наступ». Де були основні успіхи? Якою ціною вони давалися і для чого українські військові займали нові квадратні метри на Донбасі? Про це – у матеріалі журналістів проєкту Радіо Свобода «Донбас.Реалії».
Просування підрозділів ЗСУ в районі Авдіївки в Донецькій області почалося взимку 2016 року. Саме тоді українські військові вперше закріпилися в промзоні на східній околиці населеного пункту. Раніше ця територія була в так званій «сірій зоні», що дозволяло бойовикам безперешкодно наближатися до міста і відкривати вогонь по позиціях військових.
Це все відбувалося вночі. На чотирьох повзли, вночі копали, вночі залишалися там. Спочатку це було важкоАнтон Невкипілий
«Це все відбувалося вночі. На чотирьох повзли, вночі копали, вночі залишалися там. Спочатку це було важко. Але потім звикаєш до цього всього. Це як у звичайний день потім відбувається. Ну, стріляють і стріляють. Коли «лупашив» «Град» по нас, тоді – так, трохи страшно ставало. А таке, 82-х міліметрова міна – грюкає і грюкає», – пригадує колишній військовослужбовець 39-го батальйону ЗСУ Антон Невкипілий.
Поступове просування вперед тривало більше ніж рік. На початку 2017-го, після чергового загострення, українським військовим вдалося зайняти нові позиції і впритул наблизиться до Ясинуватської розв’язки. Це унеможливило використання дороги Горлівка-Донецьк – важливої транспортної артерії, по якій раніше бойовики могли перевозити особовий склад, військову техніку та вантажі.
Просунувшись вперед, ЗСУ заблокували транспортну артерію, якою бойовики перевозили необхідне для них
З танка потрапив снаряд: один отримав інвалідність – відірвало руку, інший – згорів заживо. Були такі дні – що пекло. Я думав, що ми не повернемосяАнтон Невкипілий
«З танка потрапив снаряд: один отримав інвалідність – відірвало руку, інший – згорів заживо. Втрати були. Снайпер – як на «ура» працював по нас. Були такі дні – що пекло. Якщо чесно, коли ми на промку зайшли, у мене таке було на 10-й день, я думав, що ми не повернемося. Взагалі ніхто не повернеться. Ми стволи міняли – вони плавилися просто. Він відразу починає малиновим ставати, потім червоним, а потім перестає взагалі стріляти, бо він сплавився, він тече вже», – розповідає Антон Невкипілий.
Із 2017-го по 2019-й ЗСУ більше ніж десять разів повідомляли про те, що повернули контроль над невеликими населеними пунктами в «сірій зоні». За даними штабу ООС, тільки за рік проведення операції українські військові зайняли 24 квадратних кілометра території на передовій. Під час «повзучого наступу» просування ЗСУ відбувалося і поза населеними пунктами.
За рік проведення операції «повзучий наступ» ЗСУ зайняли 24 квадратних кілометри території на передовій – штаб ООС
Спочатку виставлявся спостережний пункт, потім до нього підводилися комунікації, і потім цей спостережний пункт переносився даліМихайло Жирохов
«Просування було поступовим. Тобто спочатку виставлявся спостережний пункт, потім до нього підводилися комунікації, і потім цей спостережний пункт переносився далі. Як правило, з огляду на донбаські реалії, це було те, що називається посадки. Тобто від однієї посадки до іншої. Ось ця тактика дозволяла просуватися, дозволяла контролювати нові території без великих боїв. Без великих втрат. Втрати звісно були: від снайперського вогню, втрати були від дій малих груп, але величезних втрат, як влітку 2014 року – не було», – пояснює військовий експерт Михайло Жирохов.
За словами експерта, найбільше територій військовим вдалося відвоювати на приазовському напрямку. Тут під повний контроль взяли Широкине і змістили лінію фронту далі на схід від Водяного, Пищевика і Павлополя.
Друга ділянка – район Докучаєвська. ЗСУ впритул наблизилися до підконтрольного бойовикам міста.
Ще один вкрай важливий район – Світлодарська дуга. Тут бійці на кілька кілометрів підійшли до окупованих Горлівки і Дебальцева. Ось, наприклад, як військові згадують протистояння в селищі Південне, куди також ввійшли українські підрозділи.
Розуміючи, що вони нас не можуть вибити з цих позицій, вони били тупо по населеному пункту. Це від агоніїОлег Слободян
«Розуміючи, що вони нас не можуть вибити з цих позицій, вони били тупо по населеному пункту. Тупо – в село. Можна було отримати кілька вистрілів з АГС в дім, в якому ніколи не було військових. Я так розумію, це від агонії. Стріляли просто в нікуди. Цілеспрямовано калібром 12,7 спалювали хати», – пригадує військовослужбовець 24-ї бригади ЗСУ Олег Слободян.
Не завжди просування на фронті було пов’язано з населеними пунктами. Серед цілей військових могли бути і зовсім невеликі клаптики землі посеред поля. Саме так сталося з висотою, що отримала назву «Дєрзкая», розташованої неподалік від Водяного в районі Маріуполя. Цей опорний пункт, який через свою вигідну позицію дозволяв контролювати значні території навколо, українські військові намагалися відбити протягом декількох років. І тільки на початку літа 2019-го бойовики залишили висоту.
Це невеличкий такий бугорчик, з якого ворог контролював наші позиції: під’їзд, пересування особового складу – і постійно на цій ділянці ми несли втратиАндрій Римарук
«Це невеличкий такий бугорчик, з якого ворог контролював наші позиції: під’їзд, пересування особового складу – і постійно на цій ділянці ми несли втрати. Евакуація з наших позицій була дуже ускладнена. Ми не могли транспортом евакуйовувати поранених. Ми не могли підвозити провізію, ми не могли собі підвозити боєприпаси для укріплення позицій. Вона була ідеально облаштована. Навіть якщо ми не будемо брати до уваги прості бліндажі, то в деяких траншеях терористи робили собі такі «лисячі нори». Під час обстрілів, коли вони не встигали добігати до бліндажа, щоб сховатися від обстрілу, вони просто ховалися в цих норах», – розповідає співробітник фонду «Повернись живим» Андрій Римарук.
У штабі ООС заявили, вже готуються до розведення уздовж всієї лінії розмежування. Хоча остаточного плану, нібито до цього часу немає. Радіо Свобода від власного джерела отримало один з варіантів розведення сил на Донбасі. Згідно з картою, в так звану «сіру зону» можуть повністю потрапити: Широкине, Павлопіль, Піски, Опитне, Світлодарськ, Кримське, Луганське, Катеринівка та Гранітне. У штабі ООС «Донбас.Реалії» повідомили – всього в буферну зону може потрапити 30 населених пунктів.
Радіо Свобода від власного джерела отримало один з варіантів розведення сил на Донбасі – карта
Командуванням ООС опрацьовано питання щодо розведення вздовж усієї лінії зіткнення, але при умові остаточного припинення вогнюВолодимир Кравченко
«Командуванням ООС опрацьовано питання щодо розведення вздовж усієї лінії зіткнення, але при умові остаточного припинення вогню. Розведення розпочнеться на ділянках в районі Богданівки і Золотого, далі – ще на чотирьох ділянках, і після того – вздовж усієї лінії зіткнення», – зазначив командувач ООС Володимир Кравченко.
Згідно досягнутих домовленостей, для того щоб почати розведення сил уздовж всієї лінії розмежування, треба закінчити цей процес у пробних точках – в районі населених пунктів Золоте і Петрівське. Тут режим тиші повинен зберігатися не менше тижня. Поки ця умова не виконана.
ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»: