(Рубрика «Точка зору»)
Три жовтневі дні тривав на Чернігівщині третій міжнародний літературний фестиваль «Литаври», який зібрав кілька десятків літераторів із різних куточків України. Як не дивно, але навіть гості з Києва рідко з’їжджають у цей північно-східний край. Що вже казати за письменника з найзахіднішої околиці держави – за 1200 кілометрів! Тому так придивлявся і вслухався у цей непізнаний простір.
Чернігівщина здивувала. Вона зовсім інакша, ніж Закарпаття. Здалася мовчазною і безлюдною. Хоча Чернігівська область удвічі більша за площею, але населення на двадцять відсотків менше – лише мільйон мешканців. У Чернігові в будній полудень у центрі міста траплялися лише поодинокі перехожі. Ми ледве допиталися, як дістатися до готелю «Придеснянський». Такого малолюддя я не спостерігав в жодному обласному центрі.
І водночас край дуже мальовничий – своєю суворістю, безмовністю, замисленістю. У Карпатах все яскравіше, жвавіше, швидше. А тут – сповільнено і величаво. Все пронизано історією, адже Чернігівське князівство весь час суперничало з Києвом. Ця земля випромінює енергетику колишньої величі.
Спасо-Преображенський (Спаський) собор у Чернігові – одна із найстаріших збережених монументальних кам'яних будов України-Русі, головна споруда Чернігівського князівства. Початок будівництва – до 1036 року
П'ятницька церква в Чернігові (Храм Св. вмч. Параскеви П'ятниці на Торгу) часів України-Русі. Побудована в кінці XII – на початку XIII століття. Нині храм Православної церкви України (ПЦУ)
Собор Бориса й Гліба (Борисоглібський собор) в Чернігові часів України-Русі. Пам'ятка архітектури початку XII століття
Троїцько-Іллінський монастир у Чернігові, заснований близько 1069 року Антонієм Печерським. Після занепаду в 14-му столітті був відбудований у 17-му столітті за допомогою, зокрема, гетьмана Івана Мазепи
Катерининська церква (козацький кафедральний собор святої великомучениці Катерини ПЦУ) в місті Чернігові. Пам'ятка архітектури національного значення. Яскравий зразок кам'яної української архітектури Лівобережжя XVII–XVIII століть. Зведена на кошти козаків, братів Лизогубів (Якова та Семена), за заповітом їхнього батька Чернігівського полковника Юхима Лизогуба
Пам’ятник князю Ігорю Ольговичу в Чернігові. Ігор Ольгович – князь із династії Рюриковичів, роду Ольговичів. Великий князь Київський (2 серпня–12 серпня 1146). Князь путивльський (1127–1142), берестейсько-дорогичинський (1142–1146). Син чернігівського князя Олега Святославича. Володів уділами з центрами у Юр’єві, Городці-Остерському та Рогачеві
Пам’ятник гетьману України Івану Мазепі в Чернігові
Вранці перед від’їздом за п’ять хвилин через парк пройшов з готелю до Десни. Такої спокійної річки я ще не бачив. Здавалося, вона спить і лише туман чаклує над нею. Вода настільки прозора, що видно кожну піщинку на дні. Берег абсолютно чистий, наче первозданний – і це в центрі 300-тисячного міста! Згадалися слова Павла Вольвача, якими засміченими він побачив цього літа гори на Закарпатті. Тут стає очевидним пафос «Зачарованої Десни» Олександра Довженка. Бо ця магічна ріка справді зачаровує. Це щось зовсім відмінне від гірських гомінливих потічків – і водночас привабливе та рідне.
Зачарована Десна в Чернігові
Я з нетерпінням очікував на зустріч із Ніжином. Адже першими директорами тутешньої гімназії вищих наук, де вчилися Микола Гоголь і Євген Гребінка, були саме закарпатці – Василь Кукольник та Іван Орлай. Причому обидва, подейкують, закінчили життя самогубством.
Ніжин нашпигований історією, як і вся Чернігівщина. 70-тисячне місто має чудові архітектурні пам’ятки, ландшафтні куточки, пам’ятники, цілу громаду видатних людей.
Свято-Миколаївський собор у Ніжині – споруда часів раннього українського бароко. Будівництво: 1653 рік
Всіхсвятська церква або Храм Всіх святих у Ніжині – побудований у 1782 році, на місці дерев’яного грецького храму що існував на цьому місці з 1696 року. Замовник і організатор будівництва «Ніжинське грецьке братство» за сприяння Івана Мазепи
Коли ми гуляли осіннім Ніжином, на Гоголівський вулиці розпочався традиційний ніжинський ярмарок, відомий ще з гімназійних часів Миколи Яновського-Гоголя. Цікаво, що було і кілька яток з написами – закарпатські сири чи вино.
Чудовий у місті й пам’ятник Гоголю, споруджений ще півтори століття тому. Кажуть, перший літературний монумент в Російській імперії. Нині зводять значно гірші пам’ятники, ніж колись. Мабуть, через те, що потребують їх безміру, а, отже, чимало посередностей пробивають свої роботи. На жаль, на Закарпатті з пам’ятниками – справжнє горе. Майже нема досконалих робіт, до яких би не було претензій. А скільки поставлено відвертих халтур! Натомість у Ніжині сподобався і пам’ятник князю Олександру Безбородьку, який заснував гімназію вищих наук. І мореплавцю Юрія Лисянському, що перший з російського флоту здійснив навколосвітню подорож.
Царство застиглої краси
Неймовірно мальовниче селище Седнів ще більше причепурився у погожі дні золотої осені. Не дивно, що саме тут розташовується відомий будинок творчості спілки художників. Седнів малювали найзнаменитіші митці, а закарпатець Дмитро Кремінь написав про нього чудового вірша.
Тут найвища в Україні дерев’яна козацька церква, де знімали політ мертвої панночки у фільмі «Вій».
Георгіївська церква в селищі Седневі Чернігівського району (Чернігівська область). Збудована не пізніше 1747 року, за переказами – ще у XVII столітті. Цінна історико-архітектурна пам'ятка; рідкісний зразок монументальних дерев'яних споруд на Лівобережжі України періоду бароко
Середня школа для півтори сотні учнів, нещодавно збудована у формі велетенського палацу з колонами, запущена садиба Лизогубів, приятелів Тараса Шевченка, в якій нарешті кілька років тому відкрили музей, їхній розкішний парк з чудовими скульптурами – братів-власників Іллі та Андрія, байкаря Леоніда Глібова, Андрія Казки, місцевого літератора, замученого більшовиками в 1929 році.
Пам'ятник братам Андрію та Іллі Лизогубам з українського козацько-старшинського роду. Седнівський парк
Саме тут народився шедевр «Стоїть гора високая, попід горою гай», що з легкого пера Леоніда Глібова, який гостював у Лизогубів, згодом став народною піснею. Справді краєвид з цього урвища, де внизу «під гаєм в’ється річечка», «як скло, вона блищить», неймовірний. І жодне фото чи відео не передасть цієї краси, побаченої людськими очима.
Тут написаний шедевр «Стоїть гора високая, попід горою гай»
Седнів – дуже крихітний. Щось із тисячу мешканців. На жаль, ще чимало тут запустіння. Садиба Лизогубів, яка мала би стати загальнонаціональною пам’яткою, виглядає нині як спорожніла конюшня. Середня школа її виексплуатувала до краю. Все це рудименти бездержавності та нерозуміння значення культури як основи національної ідентичності.
Маєток Лизогубів у селищі Седневі на Чернігівщині
Але є й позитивні зміни. Сім років тому відкрили показну нову школу, хоча тинькування фасаду вже й тут осипається. До речі, натхненником цього грандіозного спорудження був сумновідомий «регіонал» Михайло Чечетов, який після Революції гідності здійснив самогубство. Нині це найбільша і наймодерніша споруда у Седневі.
Седнівська загальноосвітня школа
Завдяки пленерам скульпторів з’явилися у містечку чудові пам’ятники. Триває ремонт творчої бази художників. Так що рух уперед є, але дуже повільний як на тридцять років власної держави. У Польщі, Росії чи навіть Білорусі тут вже би все блищало, як нова копійка.
Хоча загалом Чернігівщина виглядає значно доглянутішою, ніж Закарпаття. Рівненькі дороги, чистенько, відсутність товкотнечі робить цей край привабливим для поціновувача розміреного плину життя.
Ясна річ, що Київ відіграє для сусідніх регіонів роль «пилососа», який потужно висмоктує людський та творчий ресурс. Дві години за 130 гривень – і ви в столиці. Для чернігівців поїхати до Києва, як для ужгородців – до Хуста, від якого ще стільки ж до межі області з Івано-Франківщиною.
Тому й десятки, а то й сотні тисяч чернігівців стали киянами. Відповідно в самій області значно менше залишилося креативних людей, які швидко знаходять себе в столиці, де сконцентровані основні фінансові та культурні потоки. Чернігів на тлі постійної еміграції складає враження сонної провінції. На Закарпатті через значну віддаленість від Києва – 16 годин потягом! – краща ситуація, хоча творча молодь і тут потрохи втікає у світи.
Три жовтневі дні дали уяву про Північно-Східну Україну. Регіон цікавий, самобутній і, попри все, український, бо тут національний струмінь тягнеться з правіків минувшини…
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Тест на державність: Музей рідкісної книги у Ніжині подає приклад іншим