«Прадавній орнітолог» і «модний скіф» – головні знахідки археологічного сезону-2019

Восени підсумки своєї діяльності підбивають не лише аграрії, але й археологи. У них улітку так само жнива – збирають врожай із артефактів, а восени розбираються зі знайденим.

Про археологічні здобутки цього року Радіо Свобода спілкувалося з головою Польового комітету Інституту археології Національної академії наук Юрієм Болтриком.

Історична Свобода

– Наскільки цей рік був «врожайним» для археологів?

– Він врожайний насамперед для ранньоскіфської археології. В усякому разі, з тієї інформації, яку я знаю. Але ми можемо почати трохи раніше – від доби бронзи. Бо київські і кропивницькі археологи розкопали два кургани доби бронзи, йдеться про 4–2 тисячоліття до нашої ери. Кургани доби бронзи мають складну структуру, бо їх створювало багато поколінь і багато народів, які проходили повз них степом.

Голова Польового комітету Інституту археології Національної академії наук Юрій Болтрик

Перш за все хотів би сказати про розкопки киян. Я очолював експедицію на Арабатській Стрілці. Ми працювали завдяки тому, що з’явилася така нова чудова тенденція – територіальні громади. На місцях з’явилися гроші, може й невеликі, але це дозволяє громадам, які хочуть заохотити до себе туристів, фінансувати подібні речі. Ми копали за гроші Щасливцівської громади. Там дуже активний молодий голова сільради.

Курган, який ми розкопали на Арабаті, цікавий перш за все тим, що там були дещо незвичні й несподівані знахідки. Родзинкою цього кургану було те, що ми знайшли несподіване для ямної культури, а це початок доби бронзи, дивне чоловіче поховання, вкрите качками – мінімум 12 штук.

Спочатку у нас був подив. Ми дзвонили до колег, питали. Вони казали, що у ямників взагалі не буває ніякої напутньої їжі. Це дикі качки пеганки – вони більші за звичайних диких качок, дуже яскраві й красиві. Можливо, прикрасили – замість квітів. Ми можемо тільки здогадуватися. Там був практично килим із птахів, яким вкрили небіжчика.

А інший досить цікавий курган доби бронзи був розкопаний під час реконструкції автомобільної траси з Кропивницького на Миколаїв. Кропивницькі археологи на чолі з Миколою Тупчієнком і Віктором Собчуком копали його в темпі, оскільки будівельники їх підганяли, але все вправно зробили.

– Мабуть, одна з найгучніших археологічних новинок цього року – знахідки на Мамай-горі в Запорізькій області.

– Звичайно. Вони тримали інтригу, завершили роботи літом, але лише 26 вересня винесли все на люди. Тут була своя логіка, аби не приваблювати мародерів.

Це експедиція Запорізького університету, переважно, студентська практика. Усім керує Геннадій Тощев. Він збирає знахідки доби бронзи в обробку, а його дружина Світлана Андрух займається скіфами. Вони всім подарували цю цікаву й чудову знахідку. За ці роки, що вони копають, відкрили, мабуть, вже близько 700 поховань.

Археологічні експедиції на Мамай-горі проводять уже понад 30 років поспіль, 2019 рік

– Це такий давній цвинтар?

– Так. Мамай-гора знаходиться в центрі Скіфії, навпроти її столиці – Капулівського городища. Тільки вона в давнину була на протилежному березі Дніпра, а зараз Каховського моря. Цей могильник почав наростати ще з часів ранньої Бронзи, а останні – поховання ногайців XVII століття. Це кочівники, які потім з нашого степу пішли до Туреччини.

Повернімося до скіфського поховання. Там був розкопаний юнак, його визначають як юнака, хоча там виникають цікаві питання. У юнака був чудовий меч з золотим руків’ям і золотими піхвами. Меч або може довгий кинджал. Його вік оцінюється у 18 років. Цей юнак мав при собі намисто, різні підвісочки. Тобто виникає питання: це юнак чи, може, молода амазонка? Хоча фахівці, які займаються амазонками, стверджують, що дуже рідко у дівчат у скіфському середовищі [є] поховання зі зброєю.

Підвіски, знайдені в скіфському похованні. Вони лежали поруч із померлим

– Але ж антропологи навчилися вже розрізняти чоловічі та жіночі скелети…

– У тому й справа. Його визначають як чоловіче поховання. Водночас мене дивує, чому у цього чоловіка багато суто жіночих прикрас?

Цей сезон подарував багато поховань VI століття до нашої ери. І цей меч перегукується не лише з суто скіфськими артефактами, а й знаходить аналогії й у гальштатських знахідках.

– Що таке гальштатські знахідки?

– Це велике коло культур Європи – від доби бронзи й до середнього скіфського часу. Цікаво, що ці золоті піхви на мечі мають аналогії саме в гальштатській культурі.

Акінак, короткий меч скіфів, знайдений у похованні юнака на Мамай-горі, 2019 рік

– Тобто був якийсь міжкультурний зв’язок?

– Можливо. Адже це була головна переправа нашого степу.

Повертаючись до приємних сюрпризів цього сезону, слід сказати й про знахідки експедиції Харківського університету на чолі з Іриною Шрумко. Вони також виявили поховання з золотими прикрасами, теж VI століття до нашої ери, і там теж проблема: чи воно чоловіче, чи воно жіноче? Є така невпевненість.

– Якщо підсумувати розкопки скіфських артефактів, то уявлення про скіфів збагатилися принципово чи залишилися на тому ж рівні?

– Певний поступ є. Збагатилися наші уявлення про те, як далеко на Південь заходять архаїчні скіфські поховання. Скіфський золотий пояс – це V-IV століття до нашої ери, а тут уже з’явилося VI століття до нашої ери.

Окрім цього, є гарні розкопки українсько-польської експедиції на Вінниччині. Там спочатку думали, що знайшли скіфський курган, але він передує скіфам. І там так само купа кераміки, яка дозволяє поєднати з Європою. Виходить, що у нас час появи скіфів, думаю, матиме певне коригування. Схоже, що до появи скіфів на цих теренах, особливо на правому березі Дніпра, була якась потужна цивілізація. Вона має виразне європейське забарвлення. Чи то були протокельти, чи протофракійці. До слов’ян ще було далеко. На цю складову доведеться зважати.

– Тобто досліджували скіфів, а вийшли на інші артефакти?

– Там інша інтрига. Поляки дуже хотіли копати ранні поховання доби бронзи, на те вони мали грант. Але, на наше щастя, вони знайшли той курган, і він виявився дуже цікавим.

– Перейдімо до давньоруської доби. Що нового знайдено в цьому році?

– На теренах Києва планомірно працює архітектурно-археологічна експедиція, якою керують Всеволод Івакін і Владислав Баранов. Окрім того, вони копають дуже цікаву пам’ятку поза межами Києва. На річці Рось уже третій рік продовжуються інтенсивні роботи з дослідження балтського великого могильника. Це поховання балтів, які, схоже, були найманцями у князів Київської Русі.

– Саме балтів, а не скандинавів?

– Саме балтів! Більшість аналогій із Литвою, але є й у Латвії схожі артефакти. Зовсім несподівано археологи, які десятиріччями копали давню Русь, були здивовані цими знахідками. Тому що подібні артефакти не траплялися. Це практично зовсім новий погляд про те, що у нас відбувалося на південних рубежах Київського князівства.

Головне, що це було вдало вихоплено з-під рук, як там кажуть, чорнокопів, як їх називають на Канівщині.

– Наскільки я знаю з історії, то там був кордон, де князі селили «своїх» кочовиків, які захищали їхні володіння від «чужих» кочовиків.

– Так, «свої погані» так звані. Але в Пороссі, окрім всього іншого, на правому березі річки Рось є укріплене городище, а навпроти нього досить великий могильник, він виключно балтський.

Українсько-литовська експедиція працювала вже другий сезон аж біля греблі Каховської гідростанції. Там на правому березі стоїть так звана Башта Вітовта, навколо неї та сусідні терени досліджувала ця експедиція.

Башта Вітовта для більшості здавалася досить пізньою спорудою, ледь не XVIII століття. Ці роботи будуть тільки презентовані, експедиція ще не представила всі здобутки. Але я знаю, що литовська сторона задоволена цими роботами й планують там продовжувати.

– Це якраз були південні кордони Великого князівства Литовського часів Вітовта. ​

Перейдімо до козацької доби. До мас-медіа потрапила інформація про дослідження церкви в Суботові, де колись був похований гетьман Богдан Хмельницький. Потім, за загальноприйнятою версією, його тіло спалили поляки, викинувши з домовини. Тепер знову поновилися дослідження в Суботові. Що там прагнуть знайти?

– Є також версія, що шеф його контррозвідки Лаврін Капуста виніс тіло і поховав у зовсім іншому місці, десь за 13 кілометрів від Суботова, на горі Семидуби.

– Копали цю гору?

– Ні. Зараз йдеться про те, що там швидше наміри знайти. Там більше бажане, ніж дійсне. Днями відбулася нарада у Міністерстві культури, де представники заповідника, і я їх підтримую, просили до цього підходити дуже виважено. Сама Іллінська церква у Суботові – перлина нашої архітектури XVII століття. І з нею треба поводитися дуже обережно, оскільки вона стоїть на рухливих ґрунтах.

Зважте, що поруч знаходиться ще доби пізньої бронзи Суботівське городище. Частина цієї території перекопана з давніх-давен, і на таких валах, ровах, льохах стоїть та церква. Вона частково спирається на материкову глину, а частково стоїть на рухливому ґрунті. Тому тут треба бути дуже обережним, на чому й наголошували.

Зараз делікатно намагаються заглянути в стіни суботівської Іллінської церкви. Я не дуже вірю, що прах Богдана там буде знайдений, хоча може я помиляюся. Те, що в стінах існують порожнини, то з власного досвіду можу сказати, що є зовнішні стіни, які щільно складені, а середину часто у ті часи просто наповнювали камінням. І та хаотичність, про яку кажуть дослідники – це може бути завалений хід, а може бути конструктивна особливість цих стін.

Там були розкопки у 1960-і й у 1980-і роки. Я радив би дуже добре проаналізувати ті роботи, може там були якісь натяки. З огляду на важливість пам’ятки, закликав би підійти до неї як до важкохворого, з консиліумом. Тут треба консиліум геофізиків. Зробити декілька геофізичних експедицій, а потім відправлятися туди на пошуки того, що там може бути.

– Що ще знайдено з козацької доби?

– Я знаю, що працювала експедиція на острові Байда біля Хортиці, її очолював Сергій Пустовалов. Але я ще не знаю, що вони там знайшли. Острів Байда – це невеличкий острів біля Хортиці в Запоріжжі. Можливо, саме там був замок Байди Вишневецького. Але ще там знизу є шар середньої бронзи.

Острови Хортиця і (в лівому нижньому куті) Мала Хортиця/Байда

– У багатьох маленьких містечках є підземелля з козацької доби. Мені свого часу дивно було довідатися, що в Сорочинцях є підземелля, в колишній гетьманській столиці Гадячі – також. Вони були досліджені? Там щось знайдено?

– В Генічеську дійсно є один підземний хід, який веде з центра міста до однієї з церков, яка стоїть на березі моря. Хоча це швидше виключення, ніж правило. Часто місцевим хочеться, щоб у них були 400-кілометрові підземні ходи. Насправді, більшість цих міст мали торгівлю, і здебільшого це все підземні великі льохи. Бо треба було десь ховати товари. При хаотичній забудові вони одне на одне сідали й складали певну систему або безсистемні порожнечі. І людям хочеться, щоб там було щось таємниче. Тому я до цього ставився б обережно.

Свого часу, коли досліджували Лаврські печери, по Києву ходила чутка, що можна було спуститися в Лаврські печери, пройти під Дніпром і вийти в Чернігові аж в Іллінських печерах. Але, по-перше, чим там дихати, по-друге, як у ті часи під Дніпром можна було зробити подібне?

Білгород-Дністровська фортеця мала підземні ходи. Ми знаємо, де вони починаються, але де вони закінчуються ми не знаємо. З точки зору міліарної, в разі облоги, їм треба було десь виходити. Але ми погано знаємо ті ходи – вони десь перебиті, завалені, виходять у приватні двори… Там купа проблем.

– Ви почали з того, що територіальна громада на Арабатській стрілці профінансувала дослідження кургану. То, можливо, територіальні громади Полтавщини, Чернігівщини також профінансують...

– До речі, так само фахівців з Давньої Русі запросили у Тростянець на Сумщині. Там зараз просунутий мер, який усвідомлює, що туризм може витягнути місто.

– Даруйте, але Тростянець відносно молоде місто.

– Так, але поруч – давньоруське городище. І він вкладає, хай невеликі, але гроші, щоби з того городища зробити туристичне місце. Дійсно, це цікаво, і люди будуть їхати дивитись. А якщо там будуть ще якісь підземні ходи, то це буде ще цікавіше.

Мапа України французького військового інженера і картографа Гійома Левассера де Боплана 1680 року (на основі генеральної карти 1648 року)