(Рубрика «Точка зору»)
Події останніх років загострили проблеми, пов’язані з явищем колаборантства на українських теренах. Не претендуючи на юридичну бездоганність визначення, спробую запропонувати робочу формулу цього феномена: колаборантство – це співпраця з ворожими державами проти власної країни, боротьба проти своєї держави в інтересах агресора, допомога окупантам і участь у переслідуванні патріотів країни, громадянином якої є колаборант.
Особливу громадську увагу до цього явища привернула масова зрада в Криму і на Донбасі, починаючи з 2014 року, коли військові ЗСУ, СБУ, МВС та службовці інших структур, котрі давали присягу на вірність Україні, зрадили її. Крім них, інші громадяни України, які присяги не складали, перешкоджали військам своєї держави виконувати їхні обов’язки (перекривали дороги, лягали під БТРи, схиляли військових до переходу на бік агресора і так далі). Чимало таких людей вже на окупованих територіях писали доноси до місцевих структур російських спецслужб на тих громадян, які залишилися відданими Україні. Все це мало (і має!) місце, хоча треба починати з оцінки зрадницької, боягузливої і бездарної поведінки найвищого керівництва Української держави в лютому-березні 2014 року. Що аж ніяк не виправдовує пересічних зрадників, колаборантів і капітулянтів.
Учасники проросійського мітингу в Донецьку, 22 березня 2014 року
Усі ті події дали «підстави» як ворожим до України, так і надмірно емоційним людям говорити про нібито схильність українців до зради і колаборації. Насправді Україна зовсім не унікальна. В багатьох війнах, насамперед між колоніями і метрополіями, зрадництво і колаборація є доволі масовим явищем. Такі міждержавні війни часто несуть в собі елементи громадянських війн, бо незрідка між собою воюють громадяни однієї країни. Однак це лише елементи, що ніяк не заперечують факт міждержавного збройного протистояння. Те, що кілька мільйонів колишніх громадян СРСР (у різних збройних формаціях) воювали проти СРСР на боці Німеччини, ніяким чином не скасовує факт германсько-радянської війни 1941–1945 років.
А під час війни між молодою американською державою і Британською імперією, коли вирішувалося питання про незалежність США, на боці британців воювало близько 50 тисяч американців, що були віддані британській короні. Була й потужна «п’ята колона» Лондона в тилу американців. Джордж Вашингтон з сумом писав: «Такого браку почуття громадянського обов’язку, такої спекуляції, такої великої кількості всіляких хитрувань задля отримання тієї чи іншої вигоди я ніколи ще не бачив…» Так, поруч із щирими американськими патріотами, що героїчно билися за свободу Штатів під зоряно-смугастим прапором, були свої колаборанти й зрадники.
Така сама ситуація була під час війни за незалежність країн Латинської Америки. А вже в наш час у Тихому океані на острові Тімор після відмови Португалії від колонії на сході цього острова значна частина населення підтримала окупацію своєї країни сусідньою Індонезією. А скільки колаборантів було у Франції під час нацистської окупації 1940–1944 років! Тому нинішня Україна є радше правилом, ніж виключенням зі світової історії.
Президент Росії Володимир Путін (праворуч) і його радник Сергій Глазьєв на конференції «Православно-слов’янські цінності – основа цивілізаційного вибору України», організованій проросійською організацією «Український вибір». Київ, 27 липня 2013 року. Нині Генпрокуратура України звинувачує Сергія Глазьєва у воєнних злочинах і причетності до так званої «русской весни»
Україна реагує?
Але на випадки зради і колаборації будь-яка держава, що хоче зберегтися, має жорстко реагувати. Однак в Україні закону про відповідальність за колаборацію досі немає. Все обмежилося проектами та розмовами. І це зрозуміло, бо в разі його ухвалення закон може суттєво заважити чинній владі в її політичних піруетах.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Україна, НАТО і Кремль. Відповідь депутату від «Слуги народу» Ірині ВерещукНаприклад, у спробах блокувати євроатлантичну інтеграцію під прикриттям якоїсь сумнівно-фантастичної «системи» світової безпеки. За цим проектом стоять пан Єрмак (помічник президента Зеленського) і «слуга народу», народний депутат, пані Верещук. Україна поза НАТО і поза Європейським союзом – це золота мрія Москви. Бо така Україна буде залишатися легкою здобиччю і беззахисною жертвою Росії, на таку країну можна буде напасти в будь-який момент. А на жодну країну НАТО за 70 років ще ніхто з-поза Альянсу напасти не ризикнув…
На превеликий жаль, протягом усіх років незалежності в Україні де-факто здійснювалося виховання колаборантів. Чим? Насамперед майже абсолютною безкарністю антиукраїнської діяльності. Нині купа бойовиків «ДНР/ЛНР» гуляє на свободі, відпущена українськими (?!) судами. Характерним є приклад такого собі Джумаєва в Маріуполі. Тамтешній суд уже двічі відпускав цього бойовика, який хвалився тим, що вбивав українських військових, під домашній арешт. Саме вдома Джумаєва вбили невідомі особи… А якби Маріупольській суд не демонстрував феноменальну толерантність до ворогів України, то був би нині пан Джумаєв живий і здоровий, хоча й за ґратами… Нинішні спроби вивести за межі відповідальності проросійських колаборантів «ДНР/ЛНР» зроблять колаборантство в Україні масовим явищем, національною хворобою…
Проросійські демонстранти кидають каміння у прихильників єдності України, Одеса, 2 травня 2014 року
Суди, слідство, СБУ, ДБР, МВС не можуть притягнути до відповідальності колаборантів, бо не знаходять формально-юридичних підстав. А от для переслідування українських патріотів підстави неодмінно знаходяться. ДБР пана Труби переслідує Андрія Парубія (як він сам повідомив) за дуже цікавим звинуваченням: Парубій, мовляв, координував діяльність озброєних громадських груп під час заворушень в Одесі 2 травня 2014 року. Якщо справді саме завдяки Парубію антиукраїнські заколотники (які діяли так само, як заколотники в Донецьку і Луганську) зустріли належну відсіч і Одеса залишилася українською, а не стала «Одеською народною республікою» («ОНР» за аналогією з «ДНР/ЛНР» з усіма відповідними наслідками цього), то Парубію слід негайно присвоїти звання Героя України, а не переслідувати його!
Проросійські мітингувальники під час протистоянь із учасниками запорізького Майдану на Алеї Слави, Запоріжжя, 13 квітня 2014 року
Протягом 22 років (від 1991-го) на теренах Української держави було створено ідеальні умови для антидержавної підривної діяльності, а також максимально сприятлива обстановка для російського вторгнення під час «руской вєсни» 2014-го.
Дещо в Україні таки змінилося після початку війни, але, за великим рахунком, не дуже суттєво. Є впливові московські агенти, імена яких знає вся Україна, але вони недоторканні… Їм навіть не заважають переформувати мізки мільйонів українців за посередництва нібито українських ЗМІ в інтересах Кремля. Отже, нинішній стан українського суспільства є таким собі «поживним бульйоном» для формування дедалі більших мас колаборантів. Люди бачать, що патріотизм в Україні карається, а зрада заохочується. Такі картинки не сприяють вихованню у мільйонів українців найкращих громадянських чеснот. Антидержавне розбещення української нації триває…
Порятунок можливий? Так!
Для цього влада не повинна балансувати між національними і антинаціональними силами в Україні, а чітко має стати на бік патріотичної громадськості. Держава зобов’язана жорстко і невідворотно переслідувати зраду і колаборантство, підтримувати патріотичні вчинки громадян і карати антидержавні. Все дуже просто. Нічого нового й геніального в цьому немає. Але абсолютно необхідною є політична воля тих, хто наближений до важелів державного управління.
А на вихватки різного роду міжнародних «гуманістів» слід реагувати так, як Ізраїль: мовчки робити свою справу.
Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА
(Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода)
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: У містах України протестують через погодження «формули Штайнмаєра» щодо Донбасу – огляд