Він був вимушений поїхати з України, але все життя не покидав її ментально. Його запрошували до себе працювати кращі університети світу, а він створив при Іллінойському університеті кафедру україністики і щороку влаштовував міжнародні наукові конференції. Його знають усі професори та академіки, чиєю спеціалізацією є українська література та історія. Дмитро Штогрин не дожив 4 років до свого сторіччя, і до останнього дня переживав за майбутнє України.
В Іллінойському університеті США прощаються із професором Дмитром Штогрином, який пропрацював там із 1960 року, а в Україні добрі слова про нього кажуть ті, кому пощастило брати участь у численних міжнародних наукових заходах із української тематики, які він організовував протягом багатьох десятиліть.
Факти біографії
Дмитро Штогрин народився 1923 року в селі Звиняч Чортківського району Тернопільської області. Його батько був вояком Української галицької армії (УГА) і дивом вижив рід час епідемії тифу. Дмитро виховувався патріотом. Навчався в Чортківській гімназії та в Перемишлі.
Коли почалася Друга світова війна, то родина Дмитра Штогрина допомагала УПА.
«У забудовах мого батька містився своєрідний штаб УПА. І було так, що у підвалі ховалися бійці УПА, а до нашої нової хати приходили краснопогонники з «емведівського» гарнізону, й мама варила їм їсти. Все це відбувалося у тому самому місці і в той же час. Ненька страшенно переживала, але якось рятувала ситуацію. Мій брат переводив «упістів» тією місцевістю і мав зброю, яку згодом знайшли і страшенно за це його побили. Через деякий час він помер від завданих йому важких побоїв. Це сталося у 1948 році. Сім’ю не репресували, бо не могли довести, що батько був зв’язаний з УПА», – розповідав про свою родину Дмитро Штогрин.
Рятуючись від можливих репресій Дмитро Штогрин у 1945 році осів у таборі переселенців у Ауґсбурзі, де відновив роботу Український вільний університет (УВУ).
Серед викладачів тоді були Дмитро Дорошенко (історіографія), Дмитро Чижевський (філософія), Віктор Міщенко (психологія), Юрій Шерех-Шевельов (мовознавство), професор Курінний (археологія). Пізніше УВУ перемістили до Мюнхена, де він діє досі.
Разом із однодумцями Дмитро Штогрин організував тоді «Пласт» і СУМ (Спілку української молоді).
«Ми організували пластовий курінь «Чота Крилатих» імені Євгена Коновальця. Це було 1946 року. Цей курінь досі розвивається і діє в країнах діаспори та в Україні», – пригадував Штогрин.
У Німеччині такі українці мали статус переміщених осіб («displays person’s»). А у США діяв Український з’єднаний комітет, який домовився з урядом США про допомогу українським біженцям. Тож, Дмитру Штогрину вдалося на військовому кораблі переправитися до Америки.
Спочатку Штогрин, як і більшість українських біженців тоді, працював на заводі. Але продовжував вчитися і вести активне громадське життя, очоливши відділ української студіюючої молоді імені Миколи Міхновського у Міннеаполісі.
Згодом Дмитро Штогрин переїхав до Канади і почав навчання в Оттавському університеті. Спеціалізувався в українській літературі XX століття і завершив у 1958 році навчання на магістерському рівні, захистивши наукову працю «Поетична творчість Олега Кандиби-Ольжича». Далі, у тому ж університеті, Штогрин закінчив бакалаврат із бібліотекознавства, а також захистив докторську дисертацію на тему «Павло Филипович – літературознавець».
Після цього отримав пропозиції про працевлаштування від Гарвардського, Єльського, Манітобського та Іллінойського університетів і державних дослідних установ у столиці Канади.
Наукова діяльність
Із 1960 року Дмитро Штогрин працював бібліотекарем славістичного відділу Іллінойського університету в США, а через чотири роки очолив відділ каталогізування у слов’янській і східноєвропейській секції. На цій посаді він залишався аж до 1985 року.
Однак, окрім цієї важливої роботи, Штогрин ще робив те, що було його головним покликом.
Куратор Українського національного музею в Чикаго Марія Климчук зазначає: «В 1969 році Штогрин розробив програму курсу української літератури і весь час вів його одноосібно. У 1994 році створив курс української культури і вів його до 2002 року... Це подвиг!»
Завдяки зусиллям Дмитра Штогрина в Іллінойському університеті було відкрито кафедру українознавства і зібрано бібліотеку української літератури, що нараховувала близько 70 тисяч видань в оригіналах та мікрофільмах.
За його ініціативи і активного лобіювання в університетському містечку Урбана-Шампейні (тут Дмитро Штогрин жив разом із дружиною Евстахією – ред.) діяла єдина українська університетська програма поза межами України. Тут, розпочинаючи із 1982 року, щорічно проводили міжнародні конференції, запрошуючи доповідачів з української проблематики із п’яти континентів.
Значення життєвого доробку Дмитра Штогрина
Із Дмитром Штогрином зустрічався ексголова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. Київ, 3 травня 2018 року
– Я познайомився із паном Дмитром Штогрином на початку 2000-х. Він був одним із співзасновників створеного у 2002 році Центру досліджень визвольного руху і сприяв становленню нашої організації.
У 2003 році я вперше взяв участь в організованій Штогрином українознавчій конференції Іллінойського університету. Був вражений її розмахом – у заході брали участь десятки вчених з України та світу. Теми їхніх виступів стосувалися дуже різних галузей – історії, економіки, політики, літератури.
Ця конференція, започаткована з ініціативи пана Дмитра Штогрина ще у 1984 році, стала одним із найважливіших майданчиків для зустрічей україністів усього світу. Таким чином приверталася увага до української тематики, актуалізувалася ідея необхідності звільнення України.
Після 1991-го тут жваво обговорювалися проблеми розвитку незалежної держави. Понад 25 форумів, які проходили в університетському містечку Урбана-Шампейн зробили дуже багато, аби відкрити світові Україну.
Головна заслуга в цьому пана Дмитра Штогрина, який продовжував залишатися дієвим українським патріотом на еміграції.
За майже три десятиліття в роботі конференцій в Іллінойському університеті в Урбана-Шампейні взяло участь близько 2300 науковців, було прочитано 1375 доповідей, із них майже 950 – українською мовою. Доповідачі приїжджали на ці конференції із 24 держав.
Помер Дмитро Штогрин 25 вересня 2019 року.
Цього академічного 2018-2019 року на кафедрі слов’янських мов та літератур Ілінойського університету в Урбані-Шампейні заснували Вічний фонд імені Дмитра Штогрина для розвитку українознавства. Мета Фонду – проведення наукових конференцій, симпозіумів, лекцій та інших академічних заходів із українознавчої тематики.
Головна жертводавицею фонду – донька професора Людослава Штогрин. Підтримтаи Фонд можуть усі бажаючі.