(Рубрика «Точка зору»)
Ну все, мене звільняють...
Тобто можуть звільнити...
Так наче і раніше могли?
Про що взагалі я?
Минулого тижня Верховна Рада проголосувала у першому читанні Закон про певні зміни у державній службі. В реформаторсько-експертному колі про нього говорили давно, тому його «радикальність» не стала для мене сюрпризом.
Відтепер будь-якого державного службовця керівник може звільнити дуже швидко і без будь-якого пояснення/аргументації. Не потрібно завчасно попереджати, доводити невиконання КРІ (ключові показники ефективності – ред.), переконувати якусь комісію у його неефективності, ловити на запізненнях і виписувати догани.
Не сподобався сьогодні – гудбай. Затримав на тиждень якийсь документ, оскільки маєш аргументовані зауваження – заява на звільнення. Сперечаєшся з міністром і вирішив висловити власну думку – чао.
Автори доводять, що цей закон потрібен для очищення держорганів від корупціонерів та саботажників. Ніби їх є аж стільки, що звичайними методами від них не позбавитися.
Правда, чомусь, те «погане» законодавство, яке було раніше, не завадило нам оновити склад МОЗ на 60%. А серед працівників директоратів 80% – ніколи не були на держслужбі, ще 10% – прийшли з інших держорганів.
Чому ми змогли, і що заважало решті?.. Питання риторичне, розповідала вже про цей досвід у колонці.
Бюрократичний апарат виконує важливу функцію
Також бюрократичний апарат виконує свою важливу функцію – стримує і робить більш виваженішими супер реформаторські рішення реформаторів. Як би ми не злилися на затримки і затягування, але вичитуючи наші сміливі і креативні вирішення проблем політик колеги юристи, фінансисти, нормопроектувальники насправді інколи знаходять дуже важливі дірки та промахи, які ми можемо вчасно виправити.
У державі, яка тепер має абсолютно централізовану владу в руках однієї сили – це лишався останній острівець second oppinion, який тепер теж став непотрібним.
Я вже мовчу про директорати: за логікою реформи нас набирали як фахівців із розвиненими аналітичними навичками, для того щоб ми могли шукати і пропонувати варіанти вирішення проблем, аналізували ризики і наслідки, враховували думку різних заінтересованих сторін.
Дуже важко це робити, коли з порога чуєш «Ви, здається, не зрозуміли, що рішення міністра не обговорюється. Просто ідіть і зробіть це». Оу велл… В такому випадку просто наберіть ще десяток юристів і нехай описують юридичною мовою фантазії політичного керівництва, як це і було раніше.
Звісно, в таких умовах жоден сильний фахівець рівня генерального директора не розглядатиме державну службу як місце для роботи. Пройти 7 етапів конкурсу, отримувати не конкурентну заробітню платню, працювати під постійним стресом, щоб у результаті просто виконувати забаганки керівника? Здається, реформу держслужби придумували не для цього.
Фахівці, які зараз працюють генеральними директорами в різних міністерствах, дуже потрібні і корисні цим міністерствам, а не навпаки. І мало хто із насправді сильних залишиться працювати із таким собі роботодавцем, якому ти не дуже то і потрібен.
Тож вкотре держава нас трішечки кинула.
Але ми продовжимо її любити і шукати, як і де далі робити її кращою.
P.S. Ні, ми поки не йдемо.
P.P.S. Всі діалоги та ситуації суто гіпотетичні, але цілком можливі у реальному житті.
Ірина Литовченко – генеральний директор Директорату стратегічного планування та євроінтеграції у Міністерство охорони здоров’я України
Оригінал тексту – фейсбучна сторінка
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода