«Україна для Європи – це точка Сили» – підприємець Євген Уткін

Наприкінці серпня 11 днів поспіль територія Софії Київської перетворилася на магічне місце Сили. Талановиті люди – з мистецтва, технологій, бізнесу – збиралися під відкритим небом, щоб почути один одного і поділитися один із одним своїм мистецтвом творити і мистецтвом слухати. Зібрав їх на дійство, фестиваль, під назвою Bouquet Kyiv Stage київський підприємець, співзасновник фестивалю сучасного мистецтва «Гоголь fest», керівник культурно-освітнього центру «Майстерклас», – Євген Уткін.

Розповідаючи Радіо Свобода про цей фестиваль, пан Уткін каже, що вже більш ніж 20 років в Києві разом зі своїми однодумцями з «Майстеркласу» проводить чи не щотижня такі фестивалі.

Перший фестиваль Bouquet Kyiv Stage, 2018 рік, Золоті ворота, Київ

Євген Уткін: У нас [у «Майстеркласі»] є площадка для джазу, площадка для класичної музики, театр, візуальне мистецтво, майстеркласи, концерти, бесіди, зустрічі – тобто ось таке живе місце вже не один десяток років діє. І ідея в тому, щоб в одному домі зібрати різні вікові категорії, (у нас дітки з 2 років) і до похилого віку.

Фестиваль Bouquet Kyiv Stage, серпень 2019 року

По-друге, це мультидисциплінарна історія: якщо говорити про музику – це і класика, і джаз, і етно, й електроніка, тобто різні дисципліни в одному місці. А в планах – додати туди ще й технології й бізнес (стартапи, нові технології), тому що Україна дуже багата на таланти і в царині ІТ, і в царині хайтек.

– Ви ж, до слова, й сам «айтішник»?

– Це слово кожен сприймає по-різному, я займаюся високими технологіями, hi-tech уже понад 40 років. Це і мікроелектроніка, й електроніка, це ІТ («айті»). Проте ІТ в Україні – тут домінує передусім аутсорсинг, бізнес розробка коду, а я, крім цього, ще займаюся електронікою навколо напівпровідників, мікроелектронікою, нанотехнологіями […] і так далі. Ми часто запитуємо: навіщо ми Європі? Так ось для Європи це точка Сили. Нової Сили. І в царині мистецтва, і в царині технологій.

– Сили й енергії?

– Я маю на увазі Силу з великої літери – це, так би мовити, абстрактно – сила й енергія. Так. Тому що довкола України дуже багато викликів, різних викликів. І це пов’зане і з агресією сусіда, і з нашими змінами – ми переходимо з пострадянського часу і пострадянської території в європейську, і з цим пов’язано дуже багато змін, які відбуваються тут. Тому наш фестиваль є одним із таких проєктів, які ми робимо і до яких ми були причетні – наприклад «Гоголь fest», Jazz in Kyiv, все, що пов'язане з розвитком джазу. І ось цей Bouquet Kyiv Stage, який ми другий рік поспіль проводимо, це [програма на] 11 днів.

І та ж сама ідея: площадка, платформа, на якій різні дисципліни: музика, театр, візуальне мистецтво, майстеркласи, зустрічі – така собі інтелектульна «тусовка», – це все відбувається у найголовнішому для всього ортодоксального православ’я місці – на подвір’ї Софії Київської.

– І на тлі всіх концертів, усіх творчих зустрічей – «випадково» проходили поряд відомі політичні обличчя і ви «випадково» з ними спілкувались про політику?

– Там дійсно була одна випадкова зустріч, коли Олександр Данилюк прийшов, така собі «вишенька на тортику».

Фестиваль Bouquet Kyiv Stage 2019, Олександр Данилюк (праворуч) та Євген Уткін

А сама ідея називається «бесіди під ясенем». На подвір’ї Софії є ясен. Йому двісті років. Ясен за нашою слов’янською традицією (ще пісні всілякі були «спитай у ясеня», «я спитав у ясеня, де моя кохана») … [символ відродження і оновлення]. І сьогодні ідея цього проєкту всередині Bouquet Kyiv Stage пов’язана з тим, що ми часто запитуємо сьогодні у ґуґла, особливо молоде покоління запитує, «чи є Бог» – це треба спитати у ґуґла. І у цей стрімкий час, де щодня відбувається маса подій, про які ти отримуєш інформацію, світ кудись несеться стрімголов, і в людей дуже часто атрофується поняття глибини чи розуміння суті речей, котрі відбуваються. Люди більше роботизуються – такі собі «біороботи» з’являються, твітерне мислення, люди читають тільки заголовки, лонґріди – це все занадто складно. Тому ідея була, що треба не в ґуґла запитувати, а треба запитувати в ясеня.

Мистецтво – воно наче випереджує розвиток соціуму. І ось цей наш символ фестивалю – букет, раніше був чорний квадрат Малевича, а це білий букет Дубовика. Це якби випередження: мистецтво випереджує соціум. І ось ми розуміємо, що знову настав час запитувати в ясеня, тобто, розуміти глибину, докопуватися до суті речей самому, а не запитувати про це в ґуґлі, чи там тільки реагувати на якісь заголовки.

– А чому саме роботу цього художника – Дубовика – ви обрали за символ?

– Олександр Дубовик – це визначний український художник, киянин. У всіх його роботах є такий собі мегасимвол, цей білий букет. Це символ дарування і об’єднання. Об’єднання тому, що ми всі різні, люди планети, хтось дрібноцвіт, хтось ромашка, хтось троянда, а хтось будяк. Люди України, люди Києва – ми всі дуже різні.

Фестиваль Bouquet Kyiv Stage 2019, Уляна Супрун у центрі на галявині перед ясенем, за нею стоїть Євген Уткін

Але всі разом ми в одному букеті. Ось це планета Земля, яка сьогодні стикається з викликами, пов’язаними з екологією, з іншим – тобто ми є народ, ми є мешканці Києва, бо у місті Києві також багато всіляких великих проблем. І якщо раніше чорний квадрат Малевича був передтечею символів руйнування ієрархій – раніше був творитель і глядач, а між ними була прірва, глядач лише спостерігав. Потім з’явилася інтерактивність, потім уся ця децентралізація, вона згодом охопила і соціум. А зараз настав час об’єднуватися, бо ми вже позруйновувались, і про це йдеться у Дубовика.

– Ви часто висловлюєте ідею про культурний центр Київ. Наскільки мені відомо, ви не корінний киянин, народились ви у Донецьку...

– Я в іншому Донецьку народився. Моя сім’я з Кубані, а народився я в Ростовській області, там є місто Донецьк. Український Донецьк спершу був Юзівкою, а місто, де я народився, називалося Донецьком. Звідти я родом, а в Києві живу з 1982 року.

– І він став вашим улюбленим містом?

– Так. Моїм рідним улюбленим містом…

–…яке ви хочете зробити культурним центром Європи.

– Я просто роблю все, що від мене залежить. У нас є такий слоган Let's make Kyiv great again. А тисячу років тому у нас був Ярослав Мудрий, який тисячу років тому, власне, зробив це місто культурною столицею Європи, Анна Київська сіяла освіту по всій Європі – Генріха 1-го вона навчала грамоті, тобто була історія тисячу років тому.

Софія Київська – пам’ятка української архітектури і монументального живопису, споруда часів України-Руси (11-е століття). Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Ансамбль Софійського монастиря занесено до спадщини ЮНЕСКО

І от сьогодні, оскільки в України є нова енергія, і цієї нової енергії, цього оновлення, як на мене, потребує Європа, і це йде через культурні проєкти, – я ще хочу додати до цього технології й бізнес. Сьогодні в Європі є Берлін, є Station F у Парижі (район для високих технологій і стартапів – ред.), Барселона, Лондон (хоча вже й незрозуміло що це – Європа чи не Європа), але є проєкти, які повторюють, або хочуть повторити історію Кремнієвої долини, але поки що не виходить... Не виходить, на мій погляд, через те, що недостатньо ще такого антрепренерського духу в Європі, а в Україні його значно більше, цього духу, цієї енергії.

І, власне, ідея, мрія цього фестивалю Bouquet Kyiv Stage є таким кроком до цього: об’єднати в одному просторі мистецтво, технології й бізнес, зробити місце Сили – цього ще ніхто у великому масштабі ніде не робив.

Тому що сьогодні, якщо говорити про креативну економіку і взагалі креативність, економіку, базовану на знаннях – найголовніше – це люди. Головний актив – це люди. Тому людина – її ліва і права півкуля – розвивається, якщо все це в одному такому собі великому інкубаторі.

– Я читала, як ви «відкорегували» слова Романа Балаяна (відомий український кінорежисер, творець стрічки «Польоти уві сні та наяву» ред.), який сказав, що «Євген Уткін – успішний бізнесмен, самозабутньо закоханий у мистецтво» – ви ж відповіли: «бізнесмен, успішний час від часу, але завжди в активному пошуку, який більше любить витрачати [кошти]».

Зліва кінорежисер Роман Балаян, праворуч Євген Уткін

Наскільки мені відомо, на цьому фестивалі вхідні квитки були безкоштовні «за умови наявності квитка на територію музейного комплексу» в 50 гривень. Як же вам вдається це – «любити витрачати», запрошувати таких відомих виконавців, влаштовувати такі великі фестивалі, а в фінансовому плані не залишитись «на бобах»?

– По-перше, ми це робимо на свої збереження, просто колись я був дійсно, можливо, вдалим бізнесменом і в 2007 році ще я керував компанією, яку зробив, і яка на Лондонській фондовій біржі зробила IPO (перший публічний продаж акцій – ред.) – це була найбільша hi-tech-компанія Східної Європи. І оцінювали цю компанію в 2 мільярди 300 мільйонів доларів.

Потім я у 2008 році вийшов із цієї компанії, займався далі інвестиціями (також у царині hi-tech), і це [фестивалі] ми проводимо на свої збереження, і оскільки я є співзасновником «Гоголь fest», – Влад Троїцький його засновник ідейний, натхненник, візіонер, місіонер і так далі, це дійсно мегаталановита людина, я є його партнером, співзасновником цього фестивалю – я абсолютно переконаний, що будь-які фестивалі, які ми проводимо тут (в Україні) – їхній бюджет напевно в десятки разів менший, ніж якби їх проводити в Європі. Наприклад: є в Нью-Йорку академія музики, а на нашому фестивалі були воркшопи, і їх проводили два музиканти – диригент і оперна співачка, відповідно – воркшопи з оперного мистецтва і з диригування.

Воркшоп для дітей на фестивалі

Для того, щоб провести воркшоп, треба мати великий симфонічний оркестр. Це десь 80 (+) людей. Але уявити собі, щоб це десь у Відні, Барселоні, Нью-Йорку чи десь в іншому місці, в Берліні було – це коштує величезних грошей! Наш президентський оркестр – він взагалі безкоштовно працював, їм це було цікаво. Тому, власне кажучи, затрати були невеликі.

Так само дуже багато артистів, музикантів, котрі приїжджали сюди, наприклад Ейстейн Севог разом із Бенедікте Торгет, його дружиною – ми оплатили їм лише витрати на квитки і проживання. Тому що люди відгукуються! Музиканти, коли бачать, що це соціальний проєкт, що це скероване не на те, щоб заробити якісь гроші, а цікаве місце, цікава ідея, то вони просто підтримують.

Виступ гурту ДахаБраха на фестивалі

– Ви кажете: Let's make Kyiv great again – а як зробити Україну great again, як зробити, перекладаючи дослівно, «​великою знову»​?

– Знаєте, я все ж передусім киянин, і я розумію, що міста сьогодні і найближчим часом будуть домінувати, і тому зараз іде конкуренція передусім між містами, а не між країнами і націями. Тому я говорю про Київ, бо якщо казати про Україну, це, як би, наступна історія, набагато складніша історія, просто зараз більш за все мене хвилює Київ, бо завжди – це і в бізнесі, і в житті – мають бути якісь проєкти, можливо, дещо ірраціональні, але вони мають бути таким собі компасом – куди треба йти країні: ось Київ іде туди, тож і країна піде туди.

– А як ви – як киянин – вважаєте, чи конфлікт між головою Офісу президента і мером Києва не перешкоджає розвиткові міста?

– Містом узагалі ніхто ніколи у нас по-справжньому не займався. Наприклад, на цей фестиваль, окрім однієї людини, про яку я згадав вище, Олександра Данилюка, ніхто із влади не прийшов. Люди, які керували цією державою, цим містом, не розуміють значення культури, а культура – це найголовніше, особливо в країні, яка воює.

Bouquet Kyiv Stage, праворуч Євген Уткін

Тобто розвиток культурних проєктів – це найважливіше, а все інше – вторинне, тому що в нас і війна перш за все в голові відбувається, і без розуміння кожною людиною того, куди ми йдемо, навіщо ми живемо – гуманітарні питання, питання Культури з великої літери «К» – цим просто ніхто не займався! Якийсь там мер, якийсь там голова Офісу – ну є між ними якісь там чвари, якісь розбірки… Але це ж наші слуги, вірно? Слуги народу. Тому ми їх намагаємося якось скеровувати, виховувати, можливо, навчати. Це процес тривалий. Але якісь позитивні зсуви є, хоча зараз відбулося повне перезавантаження, я думаю, що скоро, в найближчі тижні, місяці ми побачимо, що на нас чекає протягом наступних кількох років, це буде видно до кінця року.

Адже відбулася мирна революція, відбулося цілковите перезавантаження влади, прийшли молоді люди з гарними CV (автобіографія – ред.), і добрими помислами, які вони декларують... Як на мене, Україна зараз позитивно розвивається.

– І ви намагатиметеся співпрацювати з новою владою?

– У мене давно була мрія про таке собі приватно-державне партнерство, тому що я вирішив вкладати ресурси в контент а не в квадратний метр, тому звичайно, місцем сили має бути якийсь певний простір у місті – у нас їх є кілька потенційних: є «Мистецький арсенал», є Гостинний двір на Подолі, поряд із Могилянською академією, є Київський політехнічний інститут, є кілька таких площадок, які потенційно могли би стати таким собі місцем Сили і певним проривним проєктом – при чому не тільки в масштабах України, а ще ніде у світі чомусь ніхто не здогадався об’єднати в одному просторі мистецтво, технології й бізнес.

Я багато працював у Кремнієвій долині і якісь проєкти робив, і у нас зараз американські музиканти беруть участь (у фестивалях) і вони кажуть: «слухайте, та такого, як тут (в Україні), у нас неможливо собі уявити!». Зрозуміло, що у нас є тисячолітня Софія, а у США немає такого простору...

Тому звичайно ж, ми будемо пропонувати (новій владі) і пропонуємо, і далі пропонуватимемо – наскільки стане сил – це те, чим ми займаємося останні 20 років поспіль! У Києві зараз дуже багато в культурному плані відбувається: є чудові ініціативи, нові фестивалі, якісь проекти, на кшталт вулиці Рейтарської, на якій дуже багато всього відбувається. Це буквально в останні 2-3 роки ми спостерігаємо. Але потрібне місце Сили. Потрібен мегапроєкт. Як, наприклад, для Макрона це Station F, так і ми пропонуємо нашій владі, яка сконцентрована в одних руках зараз, подивитися і зробити разом. Я навіть звернення записав.

– Чи вам відповіли на це звернення?

– Не відповіли. Але я на цьому не зупиняюся. Зараз ось уже новий прем’єр обраний. До прем’єра звернувся з таким же закликом. Зрештою, це ж марафон. Тому головне – не зупинятися. Ми ж домагаємося, ми – наш актив – уже багато років стукаємо у двері, ми ж не чекаємо, самі робимо, показуємо, як можна робити.

– Власне, так і написав один відвідувач фестивалю Ігор Паламарчук під фото про фестиваль: «Якщо б із таким настроєм і професіоналізмом програмісти писали код, юристи закони, політики і філософи думали про загальне благо... всі займалися улюбленою справою – вже був би просто Рай на Землі». Після такої фрази можна було би і крапку в розмові поставити. Але ще хочеться почути: що для вас є дуже важливим, про що ви мрієте, щоб уже справді був той «рай»?

– Для мене, як для людини, яка 40 років займається технологіями, дуже важливо розуміти те, що технології, соціальні мережі – вони кардинально змінили наш світ. Особливо за 10 останніх років. І дуже важливо як людині, як глядачеві – я дуже давно займаюся мистецтвом як глядач, чи просто як людина, котра робить якісь проєкти культурні – тобто я не меценат, я займаюся тільки тими проєктами, в яких якимось чином сам беру участь – для мене дуже важливо усвідомлювати: є прості речі, які ми запитуємо у ясеня, щоб ця людяність, якісь прості стосунки між людьми, щоб вони зберігалися. Це перше.

Друге – важливо, щоб на тлі цього масового отупіння, яке я бачу як зворотній бік автоматизації, роботизації, ґуґлізації, інстаграмізації, щоб ми не втратили прошарок людей мислячих, які хочуть докопатися до істини. Ми – як людство. Прості якісь речі.

Ми зараз перебуваємо в такому переході, немов на вістрі цих змін, Майдан для мене як символ чи як модель нового світотворення, адже там не було жодного якогось начальника, лідера, тому що це місце, яке само-керувалося, саморегулювалося. Тому я бачу, що якраз Україна і Київ, – це правильне місце, яке може згенерувати нові енергії і нові сили, які допоможуть Європі – передусім – і всьому світові напевно.

Bouquet Kyiv Stage, Євген Уткін (праворуч) у якості ведучого

У нас, в Україні, образно кажучи, ліва і права півкуля, якщо говорити про нову економіку, креативну економіку – вони з’єднуються, я це бачу. Зараз ми перебуваємо в самому епіцентрі трансформації людства. І я хочу, щоб світ побачив це, почув це, і, можливо, десь би і допоміг.