«Іловайськ – це те, що мені завжди болітиме» – лікар Всеволод Стеблюк

У ці дні в Україні вшановують загиблих в «Іловайському котлі» воїнів – військових, добровольців, бійців підрозділів МВС. За даними ООН, у серпні 2014-го російські гібридні сили розстрілювали українських вояків, коли ті не мали змоги боронити своє життя. Група британських дослідників Forensic Architecture нещодавно опублікувала докази участі російської армії в битві під Іловайськом, які збираються використовувати в Європейському суді з прав людини.​ Чимало українських бійців тоді загинули унаслідок поранень, а ті, хто вижив, з теплотою й повагою згадують медиків, які врятували їхні життя. Серед тих, хто рятував бійців – військовий лікар Всеволод Стеблюк: у розмові з Радіо Свобода він пояснює, чому «не веде статистику», скількох поранених бійців він врятував, натомість, пам’ятає тих, кого врятувати не вдалось.

– Найбільше болить, коли згадую тих, кого не вдалось врятувати, чи це загиблі на Майдані, чи учасники бойових дій на сході України. Власне, моя війна почалась раніше, ніж «ввічливі зелені чоловічки» захопили Крим – її подих відчув на Майдані, а те, що відбувалось потім, я вважаю продовженням Майдану. Фактично ми, громадяни України, намагаємось відстояти те, що здобули на барикадах у середмісті Києва – українську націю.

Так, ми здобули українську націю, ми визначилися з поняттям «свій – чужий», ми позбулись імперського комплексу меншовартості і визначили, чим є для нас Російська Федерація. І війна з її жертвами – це плата за те, що ми здобули й що зрозуміли. І Іловайськ – це те, що мені завжди болітиме...

– В якому стані була військова медицина на початку російської агресії проти України?

– Госпітальна ланка військової медицини тоді перебувала на цілком пристойному рівні, але вся галузь була орієнтована на мирний час. У великих військово-клінічних центрах працювали прекрасні фахівці на хорошому обладнанні. Харків, Львів. Вінниця, Київ – там були і є прекрасні медичні військові центри!

Але 5 років тому у військовій медицині була фактично відсутня саме військова ланка, тобто, найважливіша частина збереження життя і здоров’я солдата у бою практично була відсутня на момент початку бойових дій.

– Як ви вважаєте, що дозволило доволі швидко розгорнути військову ланку медицини?

– Це спільна велика праця відповідних медичних, державних установ та волонтерів, які по всьому світу збирали й передавали на передову медикаменти, ліки, а у шпиталі – медикаменти та обладнання. Доволі швидко була розгорнута система навчання військових, як надавати першу допомогу на полі бою тощо.

Без волонтерів було би складно і ухвалити стандарти тактичної медицини, запровадити єдиний стандарт «польових аптечок», забезпечити оборонців України необхідними медикаментами і навчити їх домедичній допомозі.

З моїх заслуг – те, що ми з однодумцями у 2015 році підготували і відкрили навчання у першій навчальній медичній роті. На той час це був колосальний прорив, тому що за півтора року навчання ми маємо понад півтори тисячі випускників, котрі пройшли безпосередньо військову ланку.

– Коли запрацювала військова медицина так, як їй належить працювати за умов війни?

– Листопад-грудень 2014 року. Систему налагодили спільними зусиллями військові лікарі, котрі пройшли горнило війни, волонтери й ті офіцери, для яких життя і здоров’я солдата не є просто пафосною фразою, а є найважливішою частиною їхньої фронтової роботи.

Всеволод Стеблюк у зоні бойових дій на сході України

– Яким чином вдалось запустити реформу психологічної підтримки воїнів та ветеранів?

– Психологічної підтримки і реінтеграції у суспільство потребують не лише ті, хто зі зброєю воював на передовій, а всі, кого зачепила війна тим чи іншим чином. Тому ми не мали особливо багато часу, щоб людей з війни повертати не лише фізично, а й морально, психологічно. Це і воїни, і їхні родини, і волонтери, й на сьогодні ми маємо низку програм медико-психологічної реабілітації цих вразливих категорій суспільства.

До речі, нам допомагають капелани, чию роль під час війни важко переоцінити. Серед перших капеланів у більшості були ті, хто стояв з нами на Майдані. На сьогодні капеланська служба впорядкована. Мене тішить, що у Збройних силах України введені капеланські посади.

– Дехто з бійців, кого ви рятували на полі бою, згадують, як ви вивозили їх, поранених, на старій машині, яку назвали «Жужею». Чи «Жужа» ще працює?

– «Жужа» стоїть «на приколі», це дуже стара машина. Зимувала «Жужа» на території Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця»: його співробітники дуже мило запросили нашу стареньку перезимувати у тій частині музею, яка присвячена АТО.

Всеволод Стеблюк (у центрі) з побратимами за кермом «Жужі»

Автівка несподівано стала цікавим експонатом: люди її фотографують, діти її «обживають». І я не хочу позбавляти відвідувачів «Київської фортеці» можливості поспілкуватися з такою «ветеранкою війни». Хоча була у мене думка – а друзі допомогли з ремонтом – на Марш захисників України на «Жужі» приїхати, але туди машини не пустили, хоча «Жужа» заслужила на пошану.

Довідка:

Всеволод Стеблюк відомий учасникам АТО та волонтерам під позивним «Айболіт». Стеблюк – учасник Революції гідності, військовий лікар, учасник боїв за Іловайськ, засновник напрямку «Адаптивна медицина» та автор телепроекту «Додому», присвяченого ветеранським проблемам.