(Рубрика «Точка зору»)
Колишній федеральний канцлер Австрії Крістіан Керн став членом ради директорів «Російських залізниць». Начебто в цій новині немає ніякої «великої політики» – до обрання головою австрійського уряду Керн успішно керував залізницями своєї країни і вважається одним із провідних експертів в галузі. Якби тільки під час свого перебування на посаді федерального канцлера Керн не був відомий як рішучий прихильник скасування європейських санкцій проти Росії, не виступав на Петербурзькому економічному форумі з захистом цієї ідеї, не зустрічався з Володимиром Путіним. Саме ця позиція колишнього австрійського канцлера дозволяє зробити висновок, що до ради «Російських залізниць» його запросили не як залізничника.
Канцлер Австрії Крістіан Керн (ліворуч) і президент Росії Володимир Путін. Петербург, 2 червня 2017 року
Керн – не перший і, напевно, не останній західний політик, який після відходу з посади не гребує вигідними російськими пропозиціями. Приклад колишнього федерального канцлера Німеччини Ґергарда Шредера, який є формальним керівником ради акціонерів «Північного потоку» і головою ради директорів «Роснєфті», став хрестоматійним прикладом. Тим більше, що саму угоду про початок будівництва «Північного потоку» було підписано саме під час перебування Шредера на посаді очільника німецького уряду.
Менш помітним стало рішення одного з попередників Крістіана Керна на посаді федерального канцлера Австрії Вольфганга Шюсселя увійти до складу ради директорів російської компанії «Лукойл».
Колишній канцлер Австрії Вольфганг Шюссель (ліворуч) і президент Росії Володимир Путін. Сочі, 24 жовтня 2014 року
І, знову-таки, Шюссель зовсім не є таким відомим своїми проросійськими симпатіями, як Шредер або Керн. Але він зробив куди більш серйозний вчинок: запропонував увійти до уряду Австрії ультраправій «Австрійській партії свободи». А ця «легітимізація», у свою чергу, стала початком успішного політичного роману Кремля з ультраправими політиками Європи.
Канцлер Австрії Вольфганг Шюссель (ліворуч) і президент Росії Володимир Путін. Сочі, 25 травня 2006 року
«Епідемія канцлерів», яку ми спостерігаємо цього літа, дозволяє зробити висновок про те, що зв’язки західної – і особливо австрійської політичної еліти з Кремлем – виглядають куди більш міцними і стабільними, ніж це може здатися на перший погляд. І дозволяють не думати про репутаційні ризики. Показово, що і Керн, і Шюссель ухвалили рішення увійти до рад директорів російських кампаній якраз після гучного політичного скандалу з недавнім лідером ультраправих Гайнцом-Крістіаном Штрахе. Штрахе змушений був подати у відставку після публікації відеоролика, який демонстрував його спробу домовитися про фінансування «Австрійської партії свободи» із «посередницею» з Росії. В результаті пішов у відставку уряд, країна готується до дострокових виборів. І саме зараз два колишніх федеральних канцлери Австрії вирішили, що надійшов час співпрацювати з Москвою – отакої!
А ми ще намагаємося зрозуміти, чому так комфортно відчуває себе в Австрії відомий своїми тісними політичними зв’язками в Росії Дмитро Фірташ і чому навіть зараз, після відповідних рішень австрійського суду і міністра юстиції, ніхто не може з упевненістю передбачити остаточний результат його екстрадиційного процесу.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода