У фільмі «Східняк» головне не війна і не солдат, а людина – режисер

​Українська та світова кінопрем’єра – стрічку «Східняк» Андрія Іванюка показали на Одеському міжнародному кінофестивалі. Ветеран бойових дій на сході України розповідає глядачам про свого бойового побратима – вихідця з Донбасу із позивним «Борода». Головну роль в фільмі зіграв Богдан Бенюк – як і режисер стрічки він з Івано-Франківщини, проте в роль «східняка» вжився швидко та доповнив її власними акторськими імпровізаціями. Фільм розповідає про один день з життя двох бійців – «Бороди» та «Режисера», прототипом останнього став сам Іванюк. В інтерв’ю Радіо Свобода він розповів, наскільки фільм є автобіографічним, як з’явилася ідея зняти його і про що буде наступна робота.

– Як вам вдалося зробити фільм про війну, але без пафосу?

– Всі хочуть бачити якісь особливості, ось це «атошники», вони особливі. А для мене було головним – показати людину. Показати, що за цим всім брудом, за тими «залізними людьми», якими нас називали, є звичайна людина. Мені було важливо показати звичайних простих пацанів, забути про цей пафос. Це звичайні люди, які також помиляються, це звичайні люди, в яких є свої «мінуси».

Головний герой, прототипом якого я був, «Режисер» він же тікає з фронту. Він з самого початку бреше «Бороді», тому що не знає, як про це сказати. На війні ж такого немає, щоб воюєш і забув про все. Це найпростіше – стрибнути на амбразуру, отримати кулю і все.

– Це тому «Режисер» такий нервовий весь фільм?

– Так! Він чудово знає з самого початку, як сприйматимуть те, що він поїде з передової. Він знає це, тому що він не перший день на війні. Отже йому потрібно це якось приховати. Є ще дещо важливе, що я хотів показати своїм фільмом – це передчуття бою. Це коли говорять тобі, "хлопці є інформація, що зараз почнеться, чекайте". І ви стоїте, чекаєте.

– А коли говорять, що відбудеться, а воно не відбувається, це ж ще гірше.

– Так, воно тоді розтягується ще довше. Голова просто плавиться. Я служив в 53-й механізованій бригаді, офіційно рік, неофіційно десь 14 місяців.

– Ви як і ваш герой пішли на офіцерські курси?

– Я пішов вчитися на офіцера, але пообіцяв хлопцям, що я повернусь звідти за місяць. В нас як раз був період затишшя. А коли я приїхав до «Десни», то виявилось, що треба навчатися не місяць, а три. Тому я через місяць відмовився, написав рапорт і повернувся. Тому станом на сьогодні я рядовий.

– Як ви для себе відкрили Донбас? Ви в фільмі спробували показати все, що там є – і ліси, і терикони, і шахти, і степ…

– Насправді я полюбив Донбас. Ми нещодавно святкували день народження дружини і виявилось, що за сусіднім столиком сиділи хлопці з Донецька. І я такий: «Земляки! Я ж воював там, ви мої земляки!» Завдяки «Бороді» я побачив Донбас різним – і з поганої точки зору, і з хорошої. Я реально захопився їм, бо на початку війни, одразу після анексії Криму, в мене виникало питання своєрідне: «Як це йти вмирати за якісь депресивні райони?» Але коли ти приїжджаєш туди, ти розумієш, що це зовсім інше. Я побачив Донбас і він став мені рідним.

Як і герой в кіно, я був в Донецьку ще до війни, на виборах. Був там один чоловік, який водив мене по всьому місту, відвів на шахту, тільки в «забій» не спускався. Я часто думаю – де ж та людина зараз, на якому боці.

Знімальна група фільму «Східняк» в Одесі

– Як вам прийшла в голову ідея зняти фільм про людину, яка відкрила для вас Донбас не як депресивний регіон, де всі кричать за Путіна?

– Я відслужив, демобілізувався і пішов довчатися. В мене сьогодні три освіти – акторська, яку я отримував в Івано-Франківську, театральна режисура – закінчував у Михайла Юрійовича Резніковича, і кінорежисура – у Михайла Герасимовича Іллєнка. Одного разу я не прийшов на пару з якихось причин і вирішив сказати, що писав сценарій, тому і не прийшов. А після демобілізації я взагалі не хотів писати про війну, не хотів згадувати про це.

– Але ж навпаки рекомендують – згадувати війну, відпускати це все від себе?

– Так, рекомендують. Але ж по-перше, не усі хочуть це робити. По-друге, треба знайти форму – як це відпустити. І тут я думаю – потрібно написати. Я беру і пишу три коротких історії, одну з них я ще хочу зняти, комедійну про гуся. Я відніс їх Михайлу Герасимовичу, і він мені запропонував зняти фільм. А взагалі ця історія в мене почалася зі сцени, яка є в «Східняку». Це коли військові їдуть, їх зупиняють на блокпості і питають, чому на машині номери донецькі? А «Борода» тоді заявив: «То це ж я тут!» З цієї історії і народився фільм.

В 2014, 2015, 2016 роках люди почали для себе відкривати, що ж таке Донбас – це не просто металургійний завод чи шахта. За цим всім є люди, і різні люди! Коли ми стояли на «передку», були люди, які нам щось приносили і останнім ділилися з нами, а по сусідству жили ті, хто ненавиділи нас. Син в них воював на тому боці. Що ми їм зробимо?

– Ви не боїтеся, що фільм буде «для своїх»? Що його зможуть дивитися тільки ті, хто воював, або для тих, хто з Донбасу, чи ще якось. Тобто для тих, хто стикався з війною безпосередньо

– Спочатку так, але з часом ця тема буде сприйматися і іншими. Це фільм завтрашнього дня. Сьогодні багато хто не піде дивитися, тому що люди не хочуть про це слухати. Але завтра захочеться подивитися. Захочеться зрозуміти, що крилося за цими міфами, як воно було насправді на війні. Плюс в мене є відчуття, що за кордоном фільм «Східняк» також буде цікавим. Тому що війна там показана в іншій формі. Фільм ставить більше питань, аніж дає відповідей, він провокативний певною мірою. Він показує, що ну ось така війна – там лаються, там можуть морду набити. Наприклад, один герой там говорить про офіцера: «Та замотаєм в скотч і на ту сторону кинемо». Це ж потрібно розуміти – як і чому він це говорить.

– Чи є якісь фільми про нашу війну, які вам сподобалися? Є «Кіборги» Ахтема Сеітаблаєва, є «Донбас» Сергія Лозниці, є «Іней» Шарунаса Бартаса, є інші стрічки. Деякі з них дуже пафосні, як ви це сприймаєте?

– Ці фільми зовсім інші, важко сказати що подобається, а що – ні. В мене просто після Сходу немає категоричного несприйняття, не ділю на «так» чи «ні». Раз фільми в суспільстві звучать – це класно. В будь якій формі, якщо говорять про хлопців на сході – це вже класно. Хай цей пафос іноді переливається, але ж там хоч згадують про цих хлопців. Тому що це найважче, якщо не згадують.

Володимир Філіппов та Андрій Іванюк, продюсер та режисер фільму «Східняк»

Ще коли я служив, то один хлопець з наших з’їздив до Харкова по справах, потім повернувся на фронт і каже: «Режисер», уяви, я повернувся в місто, а мені навіть ніхто «дякую» не сказав. Ніхто! За цілий день на вокзалі». Це кінець 2015 року був. Тому я кажу – нехай в будь якій формі звучить, хай все говорять. А пізніше глядач вже обиратиме.

– Ви плануєте повертатися до військової теми чи будете щось інше робити?

– Зараз в планах в мене інше. Є написаний сценарій, я хочу йти на пітчинг із темою про Майдан, про те, як я відбув в СІЗО. Хочу розповісти історію, що було з того боку, що я бачив в слідчому ізоляторі, як я туди потрапив, і як воно там було. Робоча назва «Екстреміст». Так вже трапилось, що історія України трошки пов’язана із моїми проблемами в долі. Зараз я працює над цією темою. Але ще є й короткий метр на військову тему, який ми плануємо із оператором знімати восени. Напевно буду ще повертатися до військової теми, тому що багато чого я не сказав ще.

– Я так розумію, Богдану Бенюку було дуже цікаво грати головну роль. Я ще не бачив, щоб він настільки сильно розкривався в кіно.

– Ми ще коли знімали тізер для пітчингу, Богдан Михайлович мені казав – та візьми молодшого, навіщо мене. А я йому відповідав – ні. Треба було з одного боку продемонструвати впевненість, яка була у реального «Бороди», а з іншого – облагородити мат. Тому що коли «Борода» матюкався, в цьому була певна благородність, може тому я і закохався в Донбас через це благородство. Важко було знайти актора, який би зумів поєднати і благородність, і мат, і цю впевненість. Богдан Михайлович – великий актор, він одразу відчув, що на першому плані не війна і не солдат, а людина.

ПОСЛЕДНИЙ ВЫПУСК РАДИО ДОНБАСС.РЕАЛИИ:

(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу. Якщо у вас є тема для публікації чи відгук, пишіть нам: Donbas_Radio@rferl.org)