Варшава – Представники польської та литовської влади, гості з України, Білорусі та Угорщини приїхали до древнього Любліна, щоб відзначити 450-річчя події, яка вплинула на історію всієї Центрально-Східної Європи. 1 липня 1569 року в цьому польському місті були поставлені підписи під так званою Люблінською унією. Польща та Литва, більшість населення якої на той час складали українці й білоруси, створили спільну державу під назвою Річ Посполита. Кшиштоф Становський, відомий польський громадський діяч, вважає укладення Люблінської унії прообразом створення Європейського союзу. Натомість Ігор Галаґіда, історик українського походження з Польщі, каже, що нині історична подія 450-річної давнини набула актуального змісту. За його словами, Люблінська унія нагадує про те, як народи Центральної і Східної Європи спільними зусиллями чинили опір агресії Москви.
Польські історики, політики і публіцисти погоджуються в тому, що польсько-литовська унія була однією з найважливіших подій не тільки для об’єднаних держав, але й для всіх народів центру і сходу Європи. У новоствореній державі спільними були: монарх, герб, сейм, валюта, закордонна й оборонна політика. Водночас об’єднані держави мали окремі бюджети, систему управління, військо та судочинство.
Річ Посполита, створена в 1569-му, існувала 250 років і була однією з найсильніших і найбільших європейських держав. Знищити її вдалося лише об’єднаними зусиллями трьох імперій – Російської, Пруської та Австрійської.
Чого вчить подія 450-річної давнини?
Історик Ігор Галаґіда
Історик Ігор Галаґіда, професор із Ґданського університету, наголошує на тому, що Люблінська унія значною мірою була результатом тогочасної міжнародної ситуації. Литва і Польща відчували загрозу для своєї безпеки з боку агресивної Московської держави, а також Кримського ханства. «Тому цьогорічні святкування не можуть не вписуватися у сучасний контекст – агресію й неоголошену війну Росії проти України. Люблінська унія була результатом переговорів, унаслідок яких на карті Європи з’явилася нова потужна держава – Річ Посполита двох народів: польського й литовського. Її складовими були Польська корона і Литовське велике князівство. Поза увагою залишалась політична суб’єктивність земель руських (українських) і самих русинів (тодішня самоназва українців – ред.); щойно у ХІХ столітті, під час Січневого повстання 1863 року, робилися спроби виправити помилки минулого, але вони були запізнілими», – каже історик.
Картина «Люблінська унія» художника Яна Матейка
Галаґіда каже, що серед причин Люблінської унії треба згадати й своєрідну «полонофільську» позицію частини руської (української та білоруської) шляхти, яка завдяки цій події отримала низку нових привілеїв і вольностей. Історик додає: «Не можна також забувати про економічний фактор. Завдяки унії бурхливо почала розвиватися торгівля, а за нею також колонізація й господарче освоєння східних українських земель. Як це дуже часто буває в історії з великими подіями, сам акт Люблінської унії в минулому по-різному інтерпретувався істориками».
За словами науковця, деякі дослідники твердять, що це був великий успіх польської геополітики, яка зуміла консолідувати державу і протиставити себе агресії Москви. Натомість, каже історик, є такі вчені, які переконані, що «освоєння» Польщею настільки великих просторів було їй не під силу і згодом спричинило її децентралізацію й ослаблення. «Одні історики наголошували, що унія на практиці означала своєрідний «польський марш» на схід, інші – що після підписання унії можемо говорити про бурхливий розвиток української культури, шкільництва, книгодрукування і т. д.», – пояснює Галаґіда.
На його думку, історики ніколи не зможуть однозначно оцінити наслідки Люблінської унії. Проте, вважає професор, нема сумнівів у тому, що це була вагома подія, яка на вплинула на долю Центрально-Східної Європи.
Від Люблінської унії до ЄС – девіз ювілею
Кшиштоф Становський
Кшиштоф Становський у мерії Любліна відповідає за міжнародну співпрацю. Він каже, що 2019 рік для міста особливий, адже саме тепер Люблін нагадує про свою важливу роль у формуванні європейської спільноти народів. «У Любліні вже в XVI столітті говорили про важливість цінностей та ідей, які згодом стали фундаментальними для Європейського союзу. Слова, викарбувані на люблінському пам’ятнику унії, сьогодні дуже промовисті. На ньому написано: «Вільні з вільними, рівні з рівними. Польща, Литва та Русь об’єднані Люблінською унією».
Становський розповідає, що урочистості, організовані в Польщі з нагоди ювілею, відбуваються під девізом «Від Люблінської унії до Європейського союзу». У рамках святкувань, які тривають вже від 1 травня, відбуваються наукові конференції, концерти, зустрічі, виставки й фестивалі. Головний пункт люблінських святкувань – урочиста сесія міської ради з участю офіційних делегацій із міст-побратимів Любліна. Її учасники поклали квіти до пам’ятника, що увічнює Люблінську унію.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Люблінська унія: як українці змінили «прописку» з литовської на польськуСтановський нагадує, що унія в Любліні була завершальною подією тривалого процесу зближення Польського королівства і Великого князівства Литовського. Він розмірковує: «У XIX столітті, коли формувалися національні держави, Люблінську унію критикували за обмеження свободи й суверенності народів, які її творили. Сьогодні ми розуміємо, що мирним способом, без внутрішніх релігійних і етнічних конфліктів тоді заклали підвалини під «Європу відмінностей».
Представник мерії зазначає, що багатонаціональна Річ Посполита, створена внаслідок Люблінської унії, існувала понад 200 років завдяки усвідомленню спільних цілей і вмінню тодішніх політичних еліт досягати компромісів. «За аналогічними принципами сьогодні існує Європейський союз. Варто пам’ятати, що є спільного між Люблінською унією і створеним через 400 років ЄС. Передусім, це принцип субсидіарності і верховенства союзного права над національним. Крім цього, це рівність громадян усіх держав федерації, право на вільне придбання нерухомості, надання послуг та обіг капіталу. Унія і ЄС– це також спільний бюджет, спільна закордонна й оборонна політика, ротаційне головування і місце засідань», – пояснив Кшиштоф Становський.