Сьогодні у Львові вшановують пам’ять українського письменника, громадського діяча, одного з організаторів Товариства української мови імені Тараса Шевченка, Народного руху України Романа Іваничука. 27 травня минає 90 років від дня його народження. Письменник-романіст відійшов у вічний світ 17 вересня 2016 року. На будинку, в якому проживав Роман Іваничук, відкрили меморіальну таблицю.
У кожній українській книгарні у Львові можна знайти книжки Романа Іваничука. Його романи перевидаються. Видавництво «Фоліо» розпочало серію багатотомного зібрання творів Романа Іваничука.
Роман Іваничук
«Люди питають про твори Романа Іваничука, купують, попит є. Помаленьку, але продається і серія зібрань його творів. Люди доповнюють цю серію. За моїми спостереженнями, сучасні читачі пам’ятають письменника. «Вогненні стовпи», «Орда», «Мальви», «Бо війна війною» – найбільш запитувані романи. Різна цінова політика у різних серіях, бо є й «Шкільна бібліотека», а це – книжки, доступні за ціною», – говорить продавець книгарні Катерина Шевчук.
Роман Іваничук ближче до 80-літнього ювілею говорив в інтерв’ю і на зустрічах, що досить уже йому писати, і кожну свою нову книжку називав останньою. Так і виходили щоразу, як останні, його твори «Нещоденний щоденник» (2005 рік), «Вогненні стовпи» (2006 рік), «Люлька з червоного дерева» (2009 рік), «Моя кунсткамера» (2009 рік), «Понад Прутом моя Коломия» (2010 рік), «Хресна проща» (2011 рік), «Торговиця» (2012 рік).
Справжнім письменником, про що літератор сам говорив, Роман
Роман Іваничук (ліворуч) на полонині
Іваничук відчув себе у 1968 році, коли побачив світ його перший історичний роман «Мальви», який спершу мав назву «Яничари». Роман, який змушував читача замислитись про зраду, мораль, рідну мову, національну ідентичність, не сподобався компартійцям. Його було заборонено, але книжка миттєво розійшлась і її передавали один одному. Відтоді до 39-річного Романа Іваничука була особливо прискіплива увага КДБ.
Хотілося б, щоб тата пам’ятали, кожна його книжка варта прочитанняНаталія Іваничук
«Тато допитувався про свої твори, просив сказати свою думку. Він не дуже сприймав критику. Кожну книжку переживав, проживав глибоко. Навіть якщо розумів, що критика конструктивна, він боляче її сприймав. З тих останніх творів тата мені подобається «Торговиця», «Люлька з червоного дерева». Боялась читати «Торговицю», а тато спонукав, я боялась розчаруватись, думаючи, що він міг виписатись, що не того художнього рівня, і боялась, що мені буде прикро і буде прикро йому це казати. Я відтягувала читання. Але коли прочитала, була в шаленому ейфорійному захваті. Не тільки тому, що мені сподобалося, а тому, що моє розчарування мене не розчарувало. Я була щаслива, що мене не розчарувала ця книжка.
Роман Іваничук із донькою Наталею
Зі старих його романів багато що подобається, майже все. Я дуже хотіла, щоб перевидали «Орду», і «Видавництво Старого Лева» на моє прохання це зробило.Тато у вересні помер, а книжка вийшла у травні. Принесла її йому у лікарню. Миле замилування його роман «Манускрипт з вулиці Руської». Хотілося б, щоб тата пам’ятали, кожна його книжка варта прочитання», – розповідає донька письменника Наталія Іваничук, відома перекладачка зі скандинавських мов.
Іваничук – майстер роману
Роман Іваничук, за спогадами доньки, був неймовірно щасливий у процесі писання, перебував у стані творчої робочої ейфорії. Сам письменник за життя розповідав, що пише щодня, з 8-ї до 13-ї. Для нього особливо важливою була українська мова. Ще у 2010 році Роман Іваничук в інтерв’ю Радіо Свобода говорив, що «в Україні йде зазіхання на найбільший скарб, атрибут нації – мову, на це влада націлюється і мусолить другу державну мову. І цьому не буде кінця, допоки люди не вийдуть в обороні духу. Бо немає мови – немає нації. В іншому випадку – народ буде бидлом».
Ми могли сперечатись і сперечатись за одне словоНаталія Іваничук
«Тато віддавав належне, що я мовою володію краще, аніж він. Хоча він – письменник, але я від нього набралася, в першу чергу, тієї мови. Як з’ясувалося, що мій хліб у житті буде перекладацтво, тато сказав мені пару віхових речей: мову треба знати рідну, бо іноземну вивчиш, заглянеш у словник, а рідною мовою треба володіти дуже глибинно. Мені це він увесь час торочив, як тільки я почала перекладати. Я читала талмуди тлумачних словників, всі, які у тата були. Ми могли сперечатись і сперечатись за одне слово», – каже Наталія Іваничук.
Наталія Іваничук на відкритті меморіальної таблиці Романові Іваничуку
Земне життя Романа Іваничука завершилось у 87 років. Письменник немов поставив крапку, залишивши на столі чистий аркуш паперу і ручку.
Іваничук – це розкішне купання в українській мовіДанило Ільницький
«Маємо перехідний період, тому що покоління, яке знало Романа Іваничука, його ровесники і колеги, мільйони читачів помаленьку відходять, або фізично, або з культурного простору. Молоде покоління слабо знає цю постать. Бачу своїм завданням модернізувати розмови про Романа Іваничука, дослідження його творчості, щоб наймолодші люди зрозуміли, що це митець високого рівня. Іваничук – це розкішне купання в українській мові, це дуже багата стилістика, можливість відчути плинність і багатство мови. Він належить до людей, які вміли дуже добре працювати зі структурою тексту, був майстром роману. Зараз актуальною є проблема оновити нашу мову про Шевченка, Франка, Іваничука, Ліну Костенку. Мені хочеться, щоб усіх українських класиків, які є пошановані, ми не втратили», – каже письменник, літературознавець Данило Ільницький.
Наталія Іваничук хотіла б, щоб роман тата «Орда» колись був перекладений англійською мовою. Відтак творчість Романа Іваничука стала б відкритою для світу.
У дні вшанування 90-річчя Романа Іваничука у Львові відбуватимуться численні заходи його пам’яті. На будинку на вулиці Пекарській, в якому письменник жив з 1972 до 2016 років, встановлено меморіальну таблицю із зображенням українського романіста.
Роман Іваничук народився 27 травня 1929 року в селі Трач Івано-Франківської області. Його батько працював учителем і у хаті була велика бібліотека. Роман Іваничук навчався з 1942 року у Коломийській гімназії, яку вже закінчив як середню школу за радянської влади у 1947 році.
У 1948 році став студентом української філології Львівського університету. Однак у 1949 році «за антирадянську діяльність», а саме, що відмовився вступати в комсомол, на свята одягав вишиванку, за погляди і висловлювання, його виключили з університету.
Три роки Роман Іваничук служив строкову службу у радянській армії в Азербайджані. Опісля поновився на навчання. Його перша новела була опублікована у 1954 році у літературному журналі «Жовтень» (нині «Дзвін»). А у 1958 році побачила світ перша збірка новел «Прут несе кригу». Роман Іваничук після завершення навчання вчителював у сільській школі. У 1960 році вступив у Спілку письменників. А наступного року переїхав у Львів працювати у журнал «Жовтень».
Славу письменнику приніс історичний роман «Мальви» («Яничари» перша назва), який вийшов у 1968 році, через який автор мало не втратив роботу. Саме тоді, як казав за життя Роман Іваничук, він у 39 років відчув себе молодим сильним письменником.
Роман Іваничук написав понад 20 історичних романів, численні збірки новел, десятки повістей.
17 вересня 2016 Роман Іваничук помер у Львові, де й похований на Личаківському цвинтарі.