Володимир Зеленський замість того, щоб готуватись до президентської посади, зустрічатись з міністрами, депутатами і чинним главою держави, розпочав активну підготовку до парламентської кампанії, обурюється в «Газеті по-українськи» політолог Олеся Яхно. Вона не бачить бажання у Зеленського вникати в суть процесів, що відбуваються в державі. Натомість новообраний президент протиставляє себе. З огляду на парламентські вибори хоче відмежуватися від усіх інституцій. Мовляв, він – новий політик. А Верховна Рада, чинний президент – зі старими правилами. Не хоче зустрічатися, щоб його з ними не асоціювали. Це доволі дивно, зазначає політолог. Бо відкриті зустрічі, обговорення не повинні обмежуватися датою інавгурації. Це нормальний процес цивілізованих демократій. Зеленський шантажує парламент через відеозвернення, спікера Парубія називає брехуном. Це аж ніяк не нові стандарти. Треба починати зі змісту, а не з шоу, наголошує дописувачка. Потрібна позиція з базових питань. Про співпрацю з Міжнародним валютним фондом, Росію, ринок землі – немає жодної конкретики. Зеленський із президентства Порошенка має взяти євроатлантичний вибір країни. Якщо намагатиметься змінити вектор, більшість суспільства це не підтримає. Помилкою буде і спроба переглянути гуманітарний блок, зокрема мовне питання. Про те, чим це може загрожувати йдеться в статті «Готується до парламентських виборів, а не президентства».
Останні президентські вибори довели, що українці готові масово голосувати за тих, хто начебто не пов’язаний зі старою системою. Олігархат цей запит усвідомлює й саме тому намагатиметься всіляко «збити оптику» виборця для того, щоб у обгортці чогось «свіжого і нового» побудувати владну конфігурацію зі старими ляльководами. Журналісти газети «День» сподіваються, що цього не трапиться зі Святославом Вакарчуком, який заявив про свій намір йти на парламентські вибори. Експерт газети, соціолог Ірина Бекешкіна припускає, що відмова Вакарчука йти у президенти ймовірно була пов'язана не з тим, що він був досить нерішучим і втратив свій час, а навпаки, очікував час для інших виборів і сам просто не був готовий до президентства та такої відповідальності. У Вакарчука були непогані шанси вийти хоча б у другий тур, а можливо, й стати президентом. До того ж, на думку соціолога, сам Зеленський не підозрював, що переможе. Результат на виборах залежав навіть не стільки від олігархів, які стоять за тими чи іншими прізвищами кандидатів, а від кон’юнктури виборців, від кількості тих, хто був вкрай невдоволений результатами правління Петра Порошенка. Докладніше йдеться в публікації «У Вакарчука з’явився «Голос».
Українізація має бути державною стратегією розвитку країни. Це дасть народу усвідомлення своєї приналежності і захистить країну від негативного впливу з боку Росії, стверджує «Газета по-українськи». Видання пише, що українцям потрібно зрозуміти важливу річ – нація та держава не обслуговуючий інститут. Це об’єднання людей задля добробуту на основі спільних традицій, мови та стратегії розвитку. Серед високорозвинутих націй немає таких, які не розмовляли б рідною мовою. А ті, які говорять нав’язаною, перебувають у глибокій кризі. Супротивників закону про функціонування української мови небагато, зазначає видання. До них можна зарахувати лише тих, хто справді не знає української, або 12 відсотків виборців, які на президентських виборах віддали голоси за кандидатів від «Опозиційного блоку». Як переконує експерт газети з Інституту держави і права Андрій Смолій, Закон про мову не дискримінує жодну категорію населення. Документ є ліберальнішим, ніж аналогічні закони в Польщі, Латвії, Литви, Естонії та державах, що були під окупацією Радянського Союзу. Немає жодної норми, що дискримінує російськомовне населення у приватному житті. Тому експерт радить людям розібратися в законі та не вірити пропаганді, що ллється з проросійських ЗМІ.
75 років тому сталінський режим здійснив депортацію кримських татар, яка має бути кваліфікована як геноцид. Автор статті в газеті «День» Ігор Сюндюков нагадує, що за офіційними радянськими даними, було депортовано 183 тисячі кримських татар; національний кримськотатарський рух наводить значно більшу цифру – 423 тисячі осіб, із них – 89% жінки, діти і люди похилого віку. Під час заслання і в перші роки після нього (4 тисячі кілометрів страшного шляху до Узбекистану) загинуло 46,2% депортованих, тобто кожен другий з народу. Тож якщо це не геноцид кримських татар, не вирок цілому нескореному народу – то що це тоді? – запитує автор. Нині окупація в Криму дедалі більше набуває рис третього геноциду проти кримських татар та українців. «Вільний світ» реагує мляво. То тим більше українцям слід усвідомити: війна, реальна війна, триватиме до перемоги, а саме: до повернення Криму, відновлення територіальної цілісності України (саме тоді й матиме сенс слово «мир») та покарання винних. Хай навіть це, цілком можливо, станеться лише після «обвалу» наявного режиму в Кремлі. На цьому автор наголошує в статті «Боротися за свободу до перемоги...»