(Рубрика «Точка зору»)
За «кавбасою» на українське ТБ
Ніколи не подумала б, що таке може трапитись на 28-му році Незалежності України, нізащо не вгадала б, що так, скажімо, бездумно може поводитись популярна телеведуча загальнонаціонального українського телеканалу всього лиш заради «калбаси». Шкода, але з усього виглядає, що пані Наталія Мосейчук своєю фразою «Мова не нагодує» висловилась гранично чітко, що байдужа до мови країни, в якій живе, що не ставиться з пошаною до найбільшого скарбу, яким повсюди на світі всі народи пишаються – своєї мови. Хоча про те, що «чия мова, того й влада», цієї сентенції ще з часів Стародавнього Риму телеведуча не може не знати.
«Кожний народ має хоча б один геніальний твір, і цей твір – мова» – такої думки про рідну мову білоруський поет Алесь Разанау. За рідну мову віддав життя Василь Стус, в Росії на Соловках, як згадував Євген Грицяк, українські в’язні розмовляли між собою рідною мовою дуже потиху, щоб не дістатись до рук тюремних садистів.
У цьому мовному ярмі був змушений жити Тарас Шевченко. 15 листопада 1839 року в листі з далекого Петербурга до брата в Україну просив-благав поет: «Микито, рідний брате! Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами... Ще раз прошу, напиши мені письмо, та по-своєму, будь ласка – а не по-московському... Не забудь же, зараз напиши письмо – та по-своєму».
За право писати і розмовляти українською мовою вдома, в Україні заплатив засланням великий Тарас. Так розправлявся з неслухняними меншинами у своїй імперії – «тюрмі народів» московський престол. Спочатку Валуєвський указ (1863 рік), потім Емський (1876 рік) – всі засоби вживала імперська Росія заради одного: навіки умовчати «малоросів», змусити їх забути рідне слово.
Під час акції біля парламенту України на підтримку української мови. Київ, 25 квітня 2019 року
Щоб знищити Україну, її народ, мову, культуру, традиції, режим влаштував в Україні Голодомор, мільйони українців загинули, мільйонам українських дітей уже ніколи мама рідної пісні рідною мовою не заспівала. Якщо «мова не нагодує», як вважає пані Мосейчук, то чому ж так безкомпромісно і нещадно її намагались знищити Голодомором? Заради чого сьогодні українцям прищеплюють думку про байдужість до рідного слова?
Під час мітингу біля Верховної Ради України. Цього дня депутати ухвалили закон про українську мову. Київ, 25 квітня 2019 року
Рідна мова повсюди на світі – у чехів, французів, іспанців, поляків, угорців – найбільший духовний скарб, вони добре розуміють, що тільки рідною мовою можна звести рідний дім, в якому мова живитиме найдорожче – нові покоління громадян. Не можу допустити думки, що пані Наталія Мосейчук про це не знала, а може забула, або ж не хоче про це згадувати? Своїм «Мова не нагодує» вона підсовує думку про пошук іншого годувальника, того, що втамує голод. І відповідь шукати не треба: адже, якщо не нагодує мова, залишається в українців тільки одне: нагодує «язик», лише «язик накорміт», тільки за «язик» можна буде купити «калбасу». А чи може авторка фрази «Мова не нагодує» мала на увазі щось інше, наприклад, білоруську мову? Чи може працю на багатих і родючих українських полях? Правда віддавна і там любили співати, але на «мові».
Ось така вона легка і на перший погляд – невинна мовна еквілібристика за Наталією Мосейчук.
Зрештою, стосовно того, що «мова не нагодує», вже давно свою думку висловив письменник Сидір Воробкевич:
Мова рідна, слово рідне,
хто вас забуває,
той у грудях не серденько, –
тільки камінь має.
Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Голова Верховної Ради України Андрій Парубій і президент Росії Володимир Путін очима художника Юрія Журавля
Мова і ковбаса. Ведуча телеканалу «1+1» Наталія Мосейчук повторила подвиг шахтаря Донбасу
Ухвалено новий закон про мову. Перелік основних положень
Мова має значення: очікувано-неочікуваний закон і підводні камені ухвалення
«Історичне рішення». Як у соцмережах відреагували на закон про мову