Низка англомовних видань для єврейської аудиторії у світі продовжує обговорювати питання етнічного походження новообраного президента України Володимира Зеленського і той факт, що Україна перестала вписуватися в антисемітські стереотипи, які були поширені у світі раніше і над поширенням яких продовжує працювати Росія. Для деяких єврейських оглядачів, родом з України, це навіть стає ще одним приводом перестати говорити про себе і свою родину, як про «східноєвропейських євреїв», а переусвідомити себе саме «українськими євреями».
Публікація у Jewish Telegraphic Agency, цитує російсько-ізраїльського коментатора Авігдора Ескіна, який дивується тому, як «чистокровного єврея зі зовнішністю персонажа з творів Шолом Алейхема» обрали у президенти в країні, де «вшанування нацистських злочинців запроваджено законом». Ескін, який пише для російськомовного видання Regnum, вважає, що «проблема антисемітизму» насправді має російське походження і є частиною антиукраїнської пропаганди Росії.
А от Кнаан Ліпшиц, автор статті, вважає, що проблема таки існує і посилається на звіт ізраїльського уряду, який засвідчив «подвоєння кількості антисемітських нападів» у 2017 році. Далі журналіст цитує часті звинувачення щодо «прославлення нацистів». (Цей звіт українські дослідники і українські єврейські організації опротестували, навівши дані власного моніторингу, згідно з яким, за останні два роки в Україні не було жодного нападу на євреїв, і говорити можна було тільки про акти вандалізму – ред.).
Публікація тим не менше, розповідає про те, що в Україні стали називати вулиці іменем Степана Бандери, а у Львові «націоналісти осміліли настільки, що святкували річницю створення 14-ї Галицької дивізії Ваффен-СС», під час якої люди «крокували вулицями міста у нацистських уніформах».
З іншого боку, Зеленського підтримали деякі крайньоправі, які відзначили його зв’язок із мільярдером Ігорем Коломойським, який на початку війни з Росією зарекомендував себе як «полум’яний патріот». А сам майбутній президент жартує, що його єврейство стоїть «хіба що на 20-му місці у довгому списку недоліків».
Свою статтю Кнаан Ліпшиц завершує словами критика нині ще чинного президента, висловлені директором Українського європейського комітету Едуардом Долинським, який каже, що «ставка Порошенка на націоналізм провалилася» і «українці хочуть змін», тож він почувається оптимістично.
Ще оптимістичніше на Україну дивиться автор коментаря в ізраїльському часописі «Гаарец» Аншель Пфеффер, який вважає, що євреям настав час визнати своє українське коріння.
Раніше, якби його спитали про родинне коріння, він відповів би – польське, бо Галичина політично належала тоді до Польщі. Але останні події в Польщі, які в Ізраїлі розцінили як сплеск антисемітизму різних типів, зробили так, що авторові захотілося уважніше придивитися до місця народження своїх галицьких предків. Зрештою, місця, з яких походять предки Аншеля Пфеффера – це сучасна Україна.
Наприклад Бучач, батьківщина прабабусі автора, тоді був процвітаючим для євреїв містом. Там народилися і такі визначні люди, як письменник і нобелівський лауреат Самуель Аґнон, організатор таємного архіву Варшавського гетто Емануель Рінґельблюм, мисливець за нацистами Симон Візенталь.
«І хоча, наскільки мені відомо, ніхто з моєї сім’ї не повернувся до Бучача після закінчення Першої світової війни, як на мене, це і є моє рідне місто. І те, що воно є частиною сучасної України, тим краще», – пише Аншель Пфеффер.
Автор згадує, як 11 років тому, приїхавши до України, досліджував «справу Бейліса», яку сфабрикували в Києві у 1911 році, як активно займався антисемітськими публікаціями МАУП, найбільший університет країни. Але з того часу багато змінилося і політики, активісти, бізнесмени і журналісти багато зробили для того, щоб «знезаразити український націоналізм від антисемітської спадщини».
Звичайно, попереду ще велика дорога, в Україні, на думку автора, також не бракує людей, що заперечують минуле, але обрання Володимира Зеленського президентом означає, що Україна – єдина країна в світі поза Ізраїлем, де президент і прем’єр обоє є євреями, непоганий результат для країни, де ще 100 років тому єврея можна було звинувачувати у ритуальному вбивстві.
Звичайно, для того, щоб стати семітофілами, в українців були і політичні причини – їхні лідери хочуть бути ближчими до Заходу і заперечити кремлівську пропаганду, яка намагається показати всіх українських патріотів неонацистами, вважає автор.
«Ми живемо в епоху, коли прогресивна ліва політика в багатьох західних країнах все більше і більше погоджується і навіть підтримує антисемітизм під тонко завуальованим виглядом антисіонізму. Тим часом, в інших східноєвропейських країнах, таких як Польща та Угорщина, антисемітський націоналізм і ксенофобію правих урядових урядів виправдовують «проізраїльською» зовнішньою політикою, яка фактично означає просто підтримку Нетаньягу. Тож те, що українці намагаються змінити курс, навіть якщо це частково мотивовано політичною доцільністю, є винятком з цих тенденцій, що вселяє надію», – вважає Аншель Пфеффер.
Голосуючи за єврея, українці свідомо відкидали частину минулого свого народу
Звичайно, можна вважати, що перемога коміка Володимира Зеленського – це є перемога популізму, тенденції, що захоплює світ. Але люди, які голосували за нього, були також проти корупції, проти політики, якою керують близькі до Росії олігархи, тому перемога Зеленського є історично важливою, вважає коментатор.
«Голосуючи за єврея, українці свідомо відкидали частину минулого свого народу», – переконаний автор статті. І це дозволяє йому спонукати інших євреїв українського походження пригадати і усвідомити цей факт, а також додати до своєї «польської» чи «російської» ідентичності ще і українську, почати думати про себе, як про «українських євреїв».
Про активне єврейське життя на півдні України розповідає The New York Times, газета, яка уважно стежить за подіями в Україні. Кореспондент газети відвідав Дніпро, місто, яке стало форпостом проти російської агресії в тому числі і завдяки місцевому олігарху Ігорю Коломойському.
Власник телеканалу, на якому мав своє шоу новообраний президент Володимир Зеленський, зробив багато і для відновлення Дніпра як центру єврейського життя в Україні. Люди перестали боятися називати себе євреями, стали пишатися своїм корінням, говорить в інтерв’ю газеті український історик єврейського походження Ігор Щупак.
Історик Голокосту не поділяє побоювань місцевого рабина Шмуеля Камінецького, який каже, що в його синагозі побоюються, що якщо щось піде не так із президентством Зеленського, то в усьому знову звинуватять євреїв.
Національність Зеленського не зіграла жодного значення у президентській кампанії, зауважує Щупак. В інтерв’ю кореспонденту газети Ендрю Гіґґінсу історик говорить, що антисемітизм був державною політикою неукраїнських урядів, радянського, чи нацистського, а за часів незалежності, єврейське життя розквітло, відсоток єврейського населення у Дніпрі зростає, незважаючи на те, що багато євреїв продовжують виїжджати до Ізраїлю та європейських країн. За радянських часів люди намагалися приховати своє єврейське походження, «це було соромно».
Ігор Щупак, директор центру вивчення Голокосту «Ткума»
Ідеологію антисемітизму за часів Російської імперії підтримувала Російська православна церква. Тож кореспондент The New York Times Ендрю Гіґґінс пішов до кафедрального храму УПЦ (Московського патріархату) в Дніпрі дізнатися, як з цим ситуація виглядає тепер. За словами єпископа Євлогія, більше, ніж євреї, його турбують «розкольники», православні, які не хочуть бути частиною російського православ’я і підтримують Православну церкву України. Подібним чином відповідали і люди, що виходили з храму після служби. Для них важливіші за віросповідання Зеленського, були економічні перспективи звичайних людей та комунальні тарифи.
Ігор Щупак каже, що був вражений тим, як багато іноземців продовжують вірити російській пропаганді, що українці є антисемітами і владу після повалення режиму президента Віктора Януковича «захопили фашисти». Він наголошує, що російське телебачення, з одного боку, розповідає про українських фашистів при владі, а з іншого каже, що президент Петро Порошенко приховує своє єврейське походження і своє «справжнє прізвище» Вайцман.
«Всі в Україні знають, що Зеленський – єврей. То як же це можливо в країні, про яку Росія говорить, що нею керують фашисти», – запитує Щупак у свою чергу.
Рабин Шмуель Камінецький
Як би воно не було, а рабин Камінецький каже, що діяти треба обережно. Важко переконати людей в його синагозі, що їм нема чого боятися, бо страх є глибоко вкорінений. «Євреї покинули Єгипет, але Єгипет не покинув євреїв», – нагадує стару приказку рабин Камінецький. Зрештою, каже він, колись потрібно відкинути страхи і почати пишатися і своїм походженням і своєю громадою, прийняти своє походження, щоб його прийняли й інші.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Україна-Ізраїль: від Жидівського куреня УГА і загонів «Хагани» – до Єврейської чоти УДА
Український вимір Держави Ізраїль: два президенти і три прем’єри народилися на українській землі
Кому вигідно звинувачувати українців в антисемітизмі?
Чи відповідальний Петлюра за вбивства 50 тисяч євреїв?
Для чого Петлюру звинувачували в єврейських погромах?
Повідомлення про телеграму головного отамана військ УНР Симона Петлюри, датованої липнем 1919 року про те, що керівництво української армії веде рішучу боротьбу з тими, хто вчиняє погроми проти єврейського населення. Йдеться, зокрема, про необхідність «безпощадної боротьби» із більшовицькими провокаторами, які вдаються до «погромної агітації». ЩОБ ПРОЧИТАТИ текст цього артефакту, у вигляді листівки (29×40,5 см.), виданої Міністерством преси УНР, відкрийте її у великому форматі, натиснувши на зображення