Підрахунок голосів за кандидатів у президенти унаочнив ту несподіванку, що Україна відтепер розділена не по горизонталі (географічно), а по вертикалі (соціально), і це плюс, переконаний дописувач «Українського тижня» Юрій Макаров. Але ту умовну частину суспільства, для якої інтереси держави й суверенітету нації вищі за особисті чи колективні образи, новина заскочила зненацька. Тим часом їм доводиться жити з вибором більшості далі. І продовжувати долати реванш практично в кожній сфері, де за післямайданні роки було досягнуто хоч якогось прогресу. Реванш насувається на очах: уже прокинулися вчорашні «збиті льотчики», уже потягнулися засвідчувати свою повагу лузери та варяги. Утім, як зазначає автор, вже скільки разів траплялося, що лялька, опудало, манекен раптом оживали й починали поводитися самостійно. Це один із так званих мандрівних сюжетів у світовій літературі. Він, безумовно, відчув смак небаченого в історії стрибка в князі й тепер захоче відповідати новій ролі. Ну й другий мандрівний сюжет – це коли маска приростає до обличчя. Зеленський уже вріс у шкіру Голобородька, йому в ній комфортно. Тому чекаймо перших кроків, пропонує дописувач. Не виключено, вони будуть геть неочікуваними й не обов’язково відповідатимуть вологим ватним сподіванням. Відтак завдання українців – уважно стежити, коли президент вийде за прапорці, щоб нагадати, що він накинув на себе роль лідера не одного кварталу одного заслуженого міста, а цілої України. Тим більше що політик-популіст не може не вийти на публіку з неефектними, несимволічними ініціативами. Тому перші ж конкретні заходи позначать вектор небезпек. Про найголовніші з цих можливих небезпек йдеться в статті «Між троном та ешафотом».
Якщо в нації слабка еліта, яка не реагує на виклики часу, або її немає, народ швидко перетворюється на плебс, стверджує дописувачка «Українського тижня» Юлія Олійник. І вже питання десяте, чиє обличчя винесе на гребінь хвилі: шизофренічного доктринера, мафіозі чи «артиста разговорного жанра». А якщо ви хочете оволодіти «умами» плебсу, то з артистом навіть простіше: по-перше, дешевше, по-друге, маси й так його люблять, бо він прикольний, а по-третє, можете спокійно його позбутися, щойно він зробить свою руйнівну роботу й забере на себе всю токсичність руїни. Авторка статті «Природній поділ» вважає, що нарешті українське суспільство розділилося не за майновою, національною чи регіональною ознаками, а за розумінням значення еліти для державного організму. Тієї еліти, яку не лише треба критикувати та щось від неї вимагати, а яка ще й готова брати на себе відповідальність, ухвалювати важкі рішення та, зрештою, унеможливлює перетворення народу на плебс і маніпулювання ним. Бути при владі ще не означає бути державною чи суспільною елітою. Але усвідомлення потреби відповідальної верстви створює запит, а далі з’явиться пропозиція. І ті з українських діячів, які працюватимуть на цю пропозицію, виховуватимуть наступне покоління відповідальних політиків, унеможливлять появу президентів, які «нікаму нічєво нє должни».
Тижневик «Новое время» аналізує – що означатиме для України президентство Володимира Зеленського. Головні ризики новообраного глави держави складають мікс із двох проблем: відсутності чітко продуманої програми дій і досі не вирішеного кадрового питання. Наміри шостого президента виглядають хаотичними, стверджує видання. З одного боку, Зеленський готовий вести прямі переговори з Володимиром Путіним. З іншого боку, він публічно висловився про необхідність збереження Мінських домовленостей і відновлення нормандського формату переговорів за участю лідерів Франції та Німеччини. Не менше викликів перед Зеленським і всередині країни. Але з ідеями про те, як їх вирішити, також плутанина. Наприклад, вже майже президент обіцяє запустити українську ріллю у вільний продаж. Але за законом глава держави не має повноважень на те, щоб зняти мораторій на продаж сільгоспземель, ухвалених Верховною Радою. І пояснень – як же в такому разі з'явиться цей самий ринок – в команді Зеленського не дають. Але головне питання до президента Зеленського стосується деолігархізації, наголошують експерти тижневика. Чи не вийде так, що фінансові потоки розділять Ігор Коломойський і його партнери? Адже Коломойський ще і судиться з державою, намагаючись обнулити націоналізацію «Приватбанку». Домігшись свого, мільярдер забезпечить економіці країни серйозні проблеми. Чи буде українська економіка зростати при Зеленському не на 3, а на 7% – також питання, яке лишається без відповіді. От що точно відомо, так це те, що Зеленський буде робити акцент на комунікації з населенням. Це буде його фішка – постійні прямі ефіри в соцмережах. Йому важливо буде показати кілька посадок і підтвердити зростання рівня життя, щоб утриматися на плаву. Утім, як зазначає тижневик, утримуватися на плаву, швидше за все, доведеться і всій країні.
Володимир Зеленський виграв вибори, але й далі тримає інтригу стосовно своєї команди. Він обіцяє «нових людей». Таке в українській історії вже не вперше, як і те, що нове не дорівнює кращому, наголошує «Український тиждень». Видання припускає, що українці можуть отримати фасадну й тіньову команди президента. До першої увійдуть радники та призначенці на ключові посади за квотою Зеленського: голови МЗС, Міноборони та Адміністрації президента. До другої – ті, хто не матиме посад, але відповідатиме за кулуарні домовленості. Це легко зводиться до простої формули: головне не посада, а вплив. Що особливо актуально в українських умовах, де слабкість інституцій компенсується силою усних домовленостей. Зеленський не має ні впливу, ні потрібних зв’язків. Тому може вирішити спертися на когось досвідченішого. Окремі ознаки такої поведінки проявилися ще перед виборами. Зеленський уперто відкидав будь-які зв’язки з Ігорем Коломойським, окрім бізнесових. Однак присутність у штабі кандидата соратників олігарха дають привід журналістам в цьому сумніватись.