Дніпро – У Дніпрі, в музеї АТО, відбувається доброчинна акція «Повернення додому» на підтримку українських моряків, які перебувають в російському полоні. Її організували родичі полонених. Відвідувачам показують 24 роботи українських художників. Кожна з них адресована конкретному морякові й після повернення його додому стане подарунком. Копії картин відтворили на листівках, які відвідувачі можуть придбати. Отримані кошти витратять на відправлення паперових листів полоненим. Тут же триває збір і написання самих листів.
Євгенія Ейдер. Дніпро, 19 квітня 2019 року
Радіо Свобода поспілкувалось з організаторкою акції – мачухою наймолодшого з полонених моряків, 19-річного Андрія Ейдера з Одеси Євгенією Ейдер.
Картини на виставці «Повернення додому». Дніпро, 19 квітня 2019 року
– Пані Ейдер, з чого почалась ця доброчинна акція? Родини полонених просто не могли сидіти, склавши руки?
– Почалось все з того, що художниця Беата Куркуль зробила графічну роботу на підтримку полонених моряків «Маленький кораблику, повертайся додому!». Роздруковану картину з автографом вона подарувала нашій родині. Я вирішила, що це несправедливо, бо такої підтримки потребують й інші. Я звернулась до українських художників, аби вони також створили творчі копії цієї картини. 24 художники з різних куточків України одразу погодились. Кожен створив картину в своїй техніці, зі своїми емоціями. У нас було жеребкування: визначили, кому з хлопців яка картина дістанеться. Полотна вже, по суті, є власністю наших хлопців. Тільки чекають, поки вони повернуться, щоб художники змогли вручити ці картини їм особисто.
Листівка з «Бердянськом». Дніпро, 19 квітня 2019 року
Листівки на виставці «Повернення додому». Дніпро, 19 квітня 2019 року
Їм там постійно кажуть: «Україна про вас забула, Україні ви не потрібні, ви – сміття, ви – злочинці». Тому слова підтримки від України дуже важливі
Крім цього, з картин ми надрукували листівки. Продаємо їх на виставці, аби зібрати кошти на відправлення листів до наших військовополонених хлопців. І пропонуємо відвідувачам писати листи, багато листів. Цензура не пропускає листи від нас, рідних, але від, скажімо так, чужих людей пропускає.
– Чому ці листи такі важливі?
– Бо їм там постійно кажуть: «Україна про вас забула, Україні ви не потрібні, ви – сміття, ви – злочинці». Тому слова підтримки від України дуже важливі. Це – єдиний, за великим рахунком, прямий зв’язок, який є з хлопцями. Поговорити по телефону з ними нам не дозволяють. За 5 місяців не було також жодного побачення. У день суду я вперше за 5 місяців побачила фотографію нашого Андрія. На суді також була рідна мама Андрія, їх не допускали, але їй вдалось мимохідь його поцілувати.
Листи полоненим морякам. Дніпро, 19 квітня 2019 року
– Чому не пропускають листи від рідних?
– Я вважаю, що це психологічний тиск. Може для того, щоб показати, що «і рідні вас забули». Адвокати переказують, що ми пишемо, але до хлопців ці листи не доходять. Хлопці також нам багато пишуть, але й ці листи не доходять. У нас є група, де ми всі, родичі, спілкуємося, гуртуємося, так-от тільки одна родина поки отримала листа. І лист той був написаний ще в грудні. Там не було ніяких подробиць про умови утримання, нічого такого, працює цензура.
– Чи є якась інформація про вашого пасинка Андрія Ейдера? Він наймолодший з утримуваних в Росії українських моряків. Адвокат Микола Полозов 2 лютого заявляв, що його могли заразити гепатитом уже в Москві. Потім цю інформацію спростувала одна з адвокатів. Яким є стан здоров’я Андрія, чи історія з гепатитом мала під собою підстави?
Немає точної медичної інформації, є лише краплинки, які ми збираємо
– Я думаю, що це був теж один із різновидів тиску. Він – наймолодший, був тяжко поранений. Думаю, що його хотіли морально зламати. Інформація про гепатит і нас дуже гнітила. Але ми всі сказали: «Нічого, будемо лікувати». Почали дізнаватись методи лікування. Потім, слава Богу, спростувалось. Зараз у нього все ще залишаються осколки в тілі. Була пошкоджена, але загоїлась рука. В стегні була велика рана. Немає точної медичної інформації, є лише краплинки, які ми збираємо.
– В СІЗО йому виповнилось 19 років. А коли він пішов служити? Це був свідомий вибір?
– Ще в дитинстві він, як багато хлопців-одеситів, мріяв про море, підлітком хотів піти в комерційний флот. Пішов служити у 18 років. Влітку минулого року підписав контракт, порадившись з мамою, батьком, зі мною. Ми всі його підтримали. Він бачив у цьому якусь відвагу, романтику, розповідав про хвилі, про дельфінів, для нього це було захоплююче. На «Бердянську» Андрій встиг прослужити півтора місяці. Зараз він жартує, що в СІЗО сидить довше, ніж служив.
– З полону був лише один дзвінок від Андрія?
У «Матроській тиші» є послуга – електронне листування за оплату. Ми писали лист, оплачували, Андрій отримував. В Росії майже в усіх СІЗО є така послуга, окрім Лефортово, де вони зараз
– У Керчі, відразу після операції, йому дали можливість подзвонити. Він зателефонував своїй дівчині. Буквально три секунди. Сказав, що прооперували, все добре, не хвилюйся. На той момент ми взагалі не знали, які в нього поранення. Потім вони всі зникли на три дні взагалі, було нічого невідомо, доки вони «не випливли» в Москві.
– Вже звідти, з полону, він попросив батька зробити сюрприз для своєї дівчини на її день народження.
– Це романтична історія. Ми листувались з ним електронною поштою. У «Матроській тиші» є така послуга – електронне листування за оплату. Ми писали лист, оплачували його, Андрій отримував. В Росії майже в усіх СІЗО є така послуга, окрім Лефортово, де вони зараз. Можливо, їх туди спеціально сховали, бо немає там можливості спілкування. Так-от. Ми знали, що в дівчини скоро день народження, що в планах було зробити пропозицію, вони вже зустрічались вже два з половиною роки. Ми з чоловіком, будучи в себе вдома, попросили своїх знайомих у місті дівчини купити їй квіти й перстеник від Андрія. О 8-й ранку наш друг під вікнами дівчини вже стояв з трояндами, вона вийшла і була дуже приємно вражена. Через адвоката ми передали Андрієві, що привітали Марину. І так само Андрій передав лист-привітання для батька, який він попросив викласти на фейсбуці. Нещодавно він написав лист-звернення до міжнародних організацій. Вірші пише. Я планую їх оприлюднювати.
Кораблики від відвідувачів виставки «Повернення додому», Дніпро, 19 квітня 2019 року
– А як ви тримаєте з ним зв'язок?
Які можуть бути адекватні слідчі дії, якщо, приміром, призначають експертизу – перевірити, чи бойовий катер «Бердянськ» є бойовим катером, чи риболовецьким судном?
– Через адвоката тільки. Але й адвокатам дуже складно це робити. На все велике СІЗО там всього шість кімнат для зустрічей з адвокатами чи ведення слідчих дій. Якщо слідчі хочуть завадити зустрічам з адвокатами, вони призначають якісь слідчі дії, займають всі кімнати. Наша адвокатка, звичайно, б’є всі рекорди за відвідуванням Андрія. Але раз на два, раз на три тижні – це не постійне спілкування. Я пишу їй лист у вайбері, питання, вона переписує це собі в блокнотик, при зустрічі ставить йому питання, отримує відповіді, пересилає мені. От так ми «спілкуємось». Але доходить інформація, що паперові листи, які посилають люди, їм почали видавати стопками, сотнями. Певно, під тиском міжнародних спостерігачів. Але я все одно закликаю й далі писати їм листи: хай ті слідчі, російська цензура бачать, що з України йде підтримка.
– Як налаштовані хлопці?
– По тому, як вони посміхались на суді, видно, що вони ставляться до нього, як до судилища. Там все зрежисовано. Які можуть бути адекватні слідчі дії, якщо, приміром, призначають експертизу – перевірити, чи бойовий катер «Бердянськ» є бойовим катером, чи риболовецьким судном? Це взагалі…
– Які умови утримання?
Позиція наша єдина: вони – військовополонені і їх зобов’язані повернути додому. Адже це порушення всіх міжнародних прав
– Я знаю, що наші волонтери, громадяни Росії, закупляють для них продукти. Кожні два тижні – по 22 кілограми на одну людину, зі смаколиками, з шоколадками. З цим нема проблем. Умови, нам кажуть, теж хороші – є холодильник і телевізор. Але це все одно полон. Психологічний тиск.
– Чи є надія на повернення, на обмін?
– Про обмін не буду говорити. Позиція наша єдина: вони – військовополонені і їх зобов’язані повернути додому. Адже це порушення всіх міжнародних прав. Навіть якщо Російська Федерація не хоче повертати їх в Україну, є прописані Женевською конвенцією правила, і вона може віддати, особливо поранених, третій країні. Судити їх має право тільки військовий суд. Їх не мали право розділяти, знімати з них форму, знімати розпізнавальні знаки, тримати в камерах разом із «кримінальними». Порушень дуже багато.
– Це підстави для звернення до Європейського суду з прав людини?
– Вже звернулись. І від держави Україна, і від родини. Єдине – Росія знає правила, і знає, що є півроку терміну на подання медичних документів, які підтверджують поранення. Росія досі не надала ці документи, навіть на вимогу Європейського суду з прав людини.
На суд у Росії ми не розраховуємо. Він може тягнутись роками. Це абсолютний фарс. Ми віримо, що все закінчиться, але й готуємо себе до того, що це може бути й нешвидко. Мрію почути його голос: «Женя, батя, я їду додому!»...
Збір коштів на виставці «Повернення додому». Дніпро, 19 квітня 2019 року
– Виставка, яка зараз триває в Дніпрі, а потім поїде до інших міст України, – це єдине, що можуть робити родини?
– Ні, звісно, не єдине. Наш Віктор Сорока виступає, постійно їздить на міжнародні майданчики. Ольга Оприско разом із Наталією Мокряк їздили в ООН, там виступали. Я роблю те, що в мене виходить, розповідаю про важливість написання листів. Молодша сестричка Андрія Габріела Ейдер, це моя донька, намалювала дві картини. Одна з них – з корабликом і веселкою. «Я знаю, все буде добре». Вона – серед тих картин, які нам художники надали на благодійний аукціон.
Картина сестри Андрія Ейдера Габріели, 7 років, для благодійного аукціону на підтримку полонених моряків на виставці «Повернення додому». Дніпро, 19 квітня 2019 року
Виставка подорожуватиме містами, звідки родом хлопці. Чим більше ми будемо говорити про них, тим швидше це питання має вирішитись. Наші хлопці там, навіть не будучи офіцерами, показують офіцерську витримку, вірність присязі, незламність. Ми беремо з них приклад і самі тримаємось.