Якщо 1918 рік ознаменувався німецькою та австро-угорською присутністю на території України, то на початку 1919-го на півдні України з’явилися війська Антанти: Франції, Великобританії та їхніх союзників. Про те, чому вони з’явилися в Україні, чого вони хотіли й чому так швидко пішли, Радіо Свобода поговорило з одеським істориком Віктором Савченком.
Your browser doesn’t support HTML5
Історична Свобода
– З присутністю німців та австро-угорців в Україні все зрозуміло: вони прийшли на запрошення українського уряду, допомогли вигнати більшовиків і мали тут свій інтерес. Але після того, як ці держави програли Першу світову війну, їхні війська швидко залишили Україну. А на чиє запрошення в Україні з’явились війська Антанти і яку мету вони тут переслідували?
– Згідно з радянською історіографією, французи, англійці та інші прибули на південь України для того, щоб захистити свої інвестиції. Дійсно, на півдні України було багато французьких, бельгійських заводів, інколи навіть англійський капітал був присутній. І відповідно до радянської історіографії, це був захист своїх капіталів.
Вже у 1917 році між Великобританією та Францією почався переділ світу. І ці дві держави почали думати, як формувати світ після Першої світової війни
Але я не вважаю, що це було головне. Треба розуміти, що вже у 1917 році між Великобританією та Францією почався переділ світу. І ці дві держави почали думати, як формувати світ після Першої світової війни.
У 1918 році стало зрозуміло, що більшовики – це всерйоз і надовго, то стали думати, що робити з тими червоними, що робити зі структурами влади на сході Європи. Тому що влада була хитка, треба було її структурувати. Вони хотіли встановити тут таку структуру влади, яка буде союзна Франції або Великобританії, та яка буде задовольняти їхні економічні потреби, поверне принаймні частину російських боргів.
Віктор Савченко
Ставка на Денікіна була програшна, особливо після того, як білогвардійці почали казати про єдину і неділиму Росію
Франція не хотіла ставити на режим генерала Денікіна, на російських білогвардійців. Французькі розвідники, які були серед білогвардійців, вважали, що біла армія дуже слабка, що вона не зможе підняти значну частину населення проти більшовиків. І ставка на Денікіна була програшна, особливо після того, як білогвардійці почали казати про єдину і неділиму Росію.
– Антанта та союзні їй війська прийшли на чиєсь запрошення чи з власної ініціативи?
– Запрошень було кілька. По-перше, гетьман Скоропадський наприкінці листопада на початку грудня 1918-го, після поразки Німеччини у Першій світовій війні, почав зв’язуватися з Францією та країнами Антанти. Він запросив країни Антанти, по-перше, французів, як військову допомогу у боротьбі проти «українських більшовиків», як він називав петлюрівців.
Гетьман Павло Скоропадський. 1918 рік
По-друге, в Ясах у Румунії відбулися переговори між представники Антанти, зокрема, Франції і громадськості. Там були представники народних соціалістів, кадетів, правих есерів.
– Це були здебільшого російські антибільшовицькі кола.
Була ідея, що Одеса, Миколаїв, Херсон, можливо, Крим будуть у такій собі південно-західній республіці, де керуватиме директорія цих соціалістів та кадетів
– Так, на 90% це були проросійські кола, але ліберальні, які були проти Денікіна. Цікаво, що частина білогвардійців виступали проти Денікіна, вважали це військовою диктатурою, недоречною на той час. І ці народні соціалісті та кадети, які були в Одесі, критикували Денікіна. Натомість вони пропонували свою владу умовної південно-західної республіки, хоча такої не створили. Але була ідея, що Одеса, Миколаїв, Херсон, можливо, Крим будуть у такій собі південно-західній республіці, де керуватиме директорія цих соціалістів та кадетів.
– У цей час на значній частині України керувала Директорія УНР. І влада УНР також вела переговори з французькою місією, яка знаходилася в Одесі. Яким був перебіг і наслідки цих переговорів?
– Ці переговори проходили практично весь час французької інтервенції. Французи затвердилися в Одесі приблизно 17-18 грудня 1918 року, після того як вони увійшли в союз із місцевими білогвардійцями генерала Грішина-Алмазова. І руками цього генерала і польських легіонерів, вони вибили з Одеси українське військо, яке займало місто близько тижня: вони зайшли в Одесу десь 11 грудня, а 18 грудня їх вибили звідти.
Попервах французи вважали, що в Одесі – на півдні Росії, як вони тоді це називали – є сили, які можуть сформувати місцеву владу та боронитися від більшовиків, від Петлюри. Але в реальності вони побачили, що таких сил на півдні України практично немає. І цей генерал Грішин-Алмазов міг запропонувати заледве тисячу-півтори багнетів. Це було дуже мало для оборони або для якихось походів на Київ чи на Москву. Вони зіштовхнулися з вакуумом влади.
Вважали, що Директорія – це більшовики, що вона нехтує поняттям приватної власності
Натомість вони побачили, що існує влада у Києві, де на той час була Директорія УНР. Хоча до неї були певні застереження: вважали, що Директорія – це більшовики, що вона нехтує поняттям приватної власності; вважали, що Директорія відповідальна за «гріхи» Центральної ради, яка заключила союз із німцями. І на Винниченка, на Петлюру це все перейшло.Згодом вони розібралися і десь через два-три тижня після того, як вигнали українські війська з Одеси, почали з Директорією вести перемовини. Українські місії проводили перемовини в Одесі. Навіть був такий проект, що відбудеться зустріч Петлюри із командувачем французькими експедиційними військами в містечку Бірзула, зараз це Подільськ. Але не сталося, тому що червоні війська просувалися дуже швидко.
Голова Директорії УНР Володимир Винниченко та член Директорії Симон Петлюра під час молебну з нагоди проголошення Акту УНР та ЗУНР. Київ, 22 січня 1919 року
Головна проблема французів полягала в тому, що вони постійно шукали місцеві сили, на які можна спертися. Спочатку вибрали цього генерала Грішина-Алмазова, але той зайняв незрозумілу позицію: то він самостійний, то підлягає Денікіну. Окрім того, Грішин-Алмазов почав займатися корупцією і кришуванням, і його не підтримувала місцева громадськість, бо він був не одеситом і взагалі генералом став десь у Сибіру.
– Ви кажете, що у військ Антанти, які висадилися на півдні України, була ідея походу на Київ і навіть на Москву. Але вони побули десь три місяці і забралися геть. Жодної зрозумілої мети вони не досягли, просування вглиб на північ не відбулося. Чому їхнє перебування було таке нетривале?
– Просування вглиб було тільки з Одеси на Миколаїв і Херсон, а ще маленька станція Вознесенськ – ось вся територія, яку вони захопили.
Вони вважали, що створять на території Одеси,своєрідну армію-мікс, тобто змішану армію з французькими офіцерами і солдатами з місцевих
Що їм завадило? Вони вважали, що створять на території Одеси, яку розглядали як базу, своєрідну армію-мікс, тобто змішану армію з французькими офіцерами і солдатами з місцевих: окремі частини може навіть українські, окремі – з місцевих білогвардійців. І ця армія мала бути контрольована французьким командуванням. Але коли вони почали її формувати, то Денікін пригрозив офіцерам: якщо вони підуть на службу до французів, то будуть оголошені ворогами білого руху і постануть перед військовим трибуналом. У підсумку, була створена бригада чисельністю всього лише чотири тисячі багнетів. І ця бригада теж заявила, що буде виконувати тільки накази Денікіна. Офіцерство не пішло на активну співпрацю з французами напряму, тільки через Денікіна.
– Але ж були французькі, грецькі війська, інші контингенти…
Французьке командування зрозуміло, що продовження цієї війни може обернутися перенесення соціальної революції до Франції
– Так, французів було десь 15-17 тисяч, греків – близько 20 тисяч. Ще були румуни, польські легіонери тощо. Кругом-бігом набиралося близько 50-60 тисяч. Це для громадянської війни велика чисельність. Але це були небоєздатні частини, тому що французи опинилися на півдні України взимку. Їх кинули в необлаштовані окопи під Вознесенським, там не було жодної інфраструктури. Французькі солдати почали бунтувати, були локальні повстання.
Польські офіцери. 1919 рік
Французьке командування зрозуміло, що продовження цієї війни може обернутися перенесення соціальної революції до Франції, разом з цими бунтівними солдатами.
– Солдати проявляли пробільшовицькі симпатії?
Червоні використовували навіть одеських повій для революційної агітації. Вони роздавали, окрім любові, ще й листівки, казали, що революція – це сексуально
– Так, причому в Одесі більшовики організовували мітинги, поширювали листівки, видавали газети французькою й англійською мовами для того, щоб експортувати революцію. Не треба забувати, що головною ідеєю Леніна була всесвітня революція. Він казав, що революція в Росії не може вистояти і перемогти, якщо не буде всесвітньої революції. Тому було завдання використовувати Одесу як плацдарм для всесвітньої революції. Якраз у цей час сюди приїхали прорадянські ліві французи, які були в Москві й Петрограді, та створюють тут комуністичну іноземну колегію. Анархісти теж приїжджають до Одеси і створюють іноземне бюро. Іноземна колегія та іноземне бюро займаються розкладанням французьких військ.
Я знайшов у київському архіві документ, що червоні використовували навіть одеських повій для революційної агітації. Вони роздавали, окрім любові, ще й листівки, казали, що революція – це сексуально і так далі.
– І через поширення пробільшовицьких настроїв командування вирішило забратися?
– Так, це одна з причин. Існує кілька точко зору, чому французи забралися геть з півдня України.
Найфантастичніша точка зору, яка тривалий час підтримувалася радянською історіографією, ніби Петлюра дав французам хабара
Найфантастичніша точка зору, яка тривалий час підтримувалася радянською історіографією, ніби Петлюра дав французам хабара. Мовляв, цей хабар привів до того, що вони з Директорією почали наводити дипломатичні мости. А потім уже ніби червоні дали хабара французькому командуванню, і ті забрали війська з Одеси. Але це безглуздя. Тому що відповідне рішення ухвалили на Паризькій конференції, де були прем’єр-міністр Франції Клемансо та президент США Вільсон.
Карта України, яка була використана на Паризькій мирній конференції 1919 року
Рішення ухвалили на найвищому рівні, тому що навесні 1919 року почалися розмови про замирення з більшовиками. Була ідея Вільсона організувати великі переговори на островах у Мармуровому морі, щоб туди прибули більшовицька делегація та делегації від усіх білогвардійських режимів. І за міжнародного посередництва вони вирішать долю Росії. Більшовики з тактичних міркувань попервах погодилися на це, але конференція так і не відбулася.
– В Одесі у 1918 році перебували австро-угорські війська, наприкінці грудня – з’явилися французькі і грецькі. Як одесити реагували на це військове розмаїття?
– В австрійцях одесити бачили фактор порядку. Почали прибирати вулиці, вокзали. Після цього революційного хаосу почалася будівельна робота. І можна сказати, що Одеса в цей час була острівцем стабільності. До Одеси приїжджали з усієї Російської імперії, ховалися тут.
Коли прийшли французи, то вони не змогли сформувати місцеву владу і не змогли забезпечити міське господарство. У цей час почався голод, опалювальна криза
А коли прийшли французи, то вони не змогли сформувати місцеву владу і не змогли забезпечити міське господарство. У цей час почався голод, опалювальна криза – не було вугілля, дров. Французи були відірвані від сільської частини, вони контролювали лише міста. Вони не змогли налагодити комунікацію із селянством, яке не хотіло давати хліб.
До речі, попервах Директорія УНР заборонила селянам продавати їм хліб. Виникли величезні проблеми з продовольством та паливом. Це вплинуло на настрої одеситів, які швидко розчарувалися у французах.
Частину французького контингенту складали африканські частини та інші колоніальні війська. Та навіть серед власне французьких військ були допоміжні підрозділи, де служили із плоскостопістю. Бойових частин бракувало. Вони казали, що їхня присутність вже є елементом порядку. Але так не сталося. Тоді білі хотіли, щоб французи воювали, а французи – щоб білі воювали. І кожен один на одного кивав.