Майже всі пропагандисти «русского мира» повтікали з окупованої частини Донбасу. Куди завгодно, аби тільки не в «молоді республіки» – хоч до Києва, хоч в Москву, хоч до Вітебська. Дивний феномен, просто якась епідемія – так подібну ситуацію характеризує дописувач інтернет-видання «Главком» Денис Казанський. Корнілов, Чаленко, сім'я Мармазова, Орцев, Зайцева і десятки інших депутатів, активістів, журналістів, які так довго боролися за «російський Донбас», повтікали з цього самого Донбасу, як тільки туди по-справжньому прийшов «русский мир». Ніхто не хоче жити у звільнених від «фашистів» Донецьку і Луганську. Все накивали п'ятами. Так, Ірина Зайцева довгі роки пропагувала в Луганську Росію і боролася проти української мови. Розповідала, що «українська держава навмисне гальмує інтелектуальний розвиток своїх громадян, примушуючи їх навчатися українською». І ось, нарешті, збулася мрія. Вчитися українською більше не потрібно. Ніхто більше «не гальмує» інтелектуальний розвиток луганчан. Але Зайцева чомусь перебралася до Білорусі. З якихось причин борці за «русский мир» завжди будують його для інших, а самі чомусь втікають від нього подалі, дивується журналіст.
Потяг до справедливості є в кожної людини, констатує дописувач «Лівого берега». Він бачить проблему в тому, що в світі сповідуються різні цінності. І справедливість однієї людини може відрізнятись від іншої. Від трохи до 180 градусів. Але одна справа, коли справедливість захищається у дискусіях, у тому числі й судових. І справедливість захищають уповноважені суспільством органи, які мають монополію на насилля. Та зовсім інша – коли ці органи не справляються, і право на насилля перетягує на себе кожен. Автор статті, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко вважає, що є три основні причини, які призводять до розповсюдження самосудів: відсутність центральної влади, нелегітимна влада і війна. Враховуючи рівень довіри до державних структур, щонайменше дві є і в Україні. Тому самосуд набирає обертів. Та найбільша проблема – коли на самосудах починають будувати свій імідж. Таких собі «робінгудів». Рецепт простий: береться соціальна категорія, щодо якої суспільство негативно ставиться і починається її «щемлення». Головне, щоб був елемент публічності. А найпростіше публічності можна досягти шляхом насилля. Проблема, коли люди, які отримали владні повноваження, самі закликають до вчинення самосудів. Згадавши конкретні приклади, дописувач зазначає, що кожен акт насилля поглиблює, а не вирішує проблему. На цьому наголошується в статті «Самосуд: піар та справедливість».
«Феномен Володимира Зеленского як прояв інтелектуального бунту середнього класу». У статті під таким заголовком дописувач інтернет-видання «Хвиля» переконує, що шоумена підтримує не лише довірлива та схильна до гумору безтурботна молодь, але і середній клас. Автор статті вважає, що середній клас – це не лише економічна категорія. Це категорія соціально-економічна та навіть емоційно-психологічна. Бо складається він, насамперед, з людей, які самі вважають себе середнім класом, незважаючи на фактичний рівень їхніх доходів та добробуту. Насамперед – це малий бізнес та самозайняті особи, фізичні особи-підприємці. Саме вони через своє невдоволення ситуацією в державі, становлять собою електоральну підтримку Зеленського. Тож, хто б не став президентом України на цих виборах, він (чи вона) повинні чітко засвоїти, що в країні є середній клас, що він креативний, активний і достатньо потужний. А головне, що той, хто ігнорує інтереси цього найактивнішого прошарку суспільства неодмінно відчує на собі усю міць його незадоволення, йдеться у статті.