Путін через «Мінськ» не зміг реалізувати план захоплення України – депутат

Гості: народний депутат, член комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони Іван Вінник та військові експерти Олександр Білецький і Олег Жданов.

Чергова доба на Донбасі знову не була мирною. 12 порушень режиму припинення вогню, 8 застосувань зброї всупереч Мінським угодам. Про таку ситуацію на Донбасі повідомляє штаб ОСС в день четвертої річниці укладених у столиці Білорусі угод, так званого «Мінська-2». То хто ж виграв від цих домовленостей?

Ваша Свобода | Україна чи Путін і бойовики: хто виграв від «Мінська»?

Олександр Лащенко: Пане Вінник, що дав «Мінськ» Україні? І ще. Чинний президент України Петро Порошенко 29 січня цього року заявивши, що йде на другий президентський термін, вперше як верховний головнокомандувач ЗСУ вжив термін про можливість «холодного миру» з Росією...

Іван Вінник: Не угоди, а домовленості. Це не юридичний документ. Він не підписувався. До нього є протокол, який по суті тільки декларує дипломатично-політичні домовленості, які були освячені «нормандською четвіркою» за присутності окремих представників російських незаконних збройних формувань.

Іван Вінник

Від цього програв Путін. Путін планував бліцкриг. Йому не вдалося захопити Україну, не вдалося, розвернути політичний курс інтеграції в ЄС і НАТО.

На тлі Мінських домовленостей Путін отримав значну кількість санкцій, які й досі тривають. Коштували понад 300 мільярдів доларів російській економіці.

Це є принизлива поразка Путіна. І він не може Порошенку пробачити саме Мінські домовленості у тому форматі, як Порошенко їх зорганізував. А нам потрібна була пауза, щоб відновити наш оборонний потенціал.

«Мінськ» – це не документ. «Мінськ» не може бути легітимним або нелегітимним. Це дипломатично-політичний пакт, який еволюціонує в часі та в географії. Україна вживає заходів для чітких дефініцій, у тому числі і для чіткої ролі визначення Росії як країни, відповідальної за агресію.

Щодо сказаного президентом, то мир, бо Україна переможе і відновить території. А чому буде «холодний»? Тому що теплі відносини з Російською Федерацією не зможемо швидко відновити, якщо зможемо взагалі. Мир в Україні сприймається не тільки як відсутність пострілів чи відсутність територіальних претензій, а ще як дружні відносини між народами. Ці дружні відносини були зіпсовані 20 лютого 2014 року саме за ініціативи Російської Федерації. Президент не хоче переконувати громадян України, що нам не тільки треба перемогти, а ще й подружитися з Російською Федерацією. Це емоції особисто кожного. Ми хочемо відновити території, а далі вже історія нас розсудить.

(Повна версія програми)

Я – не фанат Медведчука. Спочатку я пропонував обміняти його на Надію Савченко, потім – на Сенцова й інших політв’язнів. Їх обміняли на інших осіб, які незаконно потрапили на українську територію і вчиняли злочини проти нашої національної безпеки, які сьогодні чинить Медведчук. Путін відмовляється напряму комунікувати з Порошенком в питанні звільнення політв’язнів, військовополонених, заручників України. Тому доручив це питання Медведчуку. (Гризлов і «компанія» – ред.) – просто як «димова завіса». Він (Медведчук – ред.) є постійним представником Російської Федерації в Україні.

– Пане Білецький, хто виграв або, точніше, хто програв від «Мінська-2» зараз, через 4 роки? Які далі можуть бути відносини з державою-агресором – Росією?

Олександр Білецький: Це була тактична ініціатива. На жаль, у війнах перемагають ті, хто має стратегічну ініціативу. Чого нам дуже бракує. Російська Федерація планомірно і стратегічно готується до сухопутної війни.

Ще у 2014 році мала би бути створена військова стратегічна інституція, яка займалася б не просто питанням війни, не тільки бігати з автоматом, а й питаннями інформаційної протидії і так далі.

Ворога треба перемагати. Вся мирна риторика – це риторика програшу. Нам не треба мир за будь-яку ціну. Нам треба перемоги у війні, а після цього мир.

Олександр Білецький

Щоб перемагати у війні, треба розуміти, що хочемо досягнути. Для нас перемога – це коли заберемо свої території, чи коли розвалимо Російську Федерацію?

Це питання роботи по точках злому в Росії – по Кавказу, по Сибіру, на Далекому Сходу. Це робота з англосаксами, які зараз є єдиною військовою силою в Європі. Американці – це НАТО на 80%. Треба залучати Японію. Поки переговори не закінчилися (щодо Курильських островів – ред.), Японія формально знаходиться у стані війни з Російською Федерацією з 1945 року.

«Мінськ» – це фактично нелегітимна угода, яка підписана людьми, яких незрозуміло взагалі для чого було залучати до цієї угоди. Це був якийсь тактичний крок. Була радянська дипломатична школа – всі дипломати були заточені на ООН.

ООН не працює. Міжнародне право повністю змінилося після невиконання Будапештського меморандуму. З 2014 року треба було «довбати» цей «Будапешт». Це має звучати на кожних міжнародних переговорах, що не виконані міжнародні зобов’язання з боку США, Великобританії, інших країн. Це така ж «дипломатична війна», як і війна військова. Воювати треба постійно. «Мінська» вже немає.

«П’ята колона» ще з 2014-2015-х років мала би сидіти у буцегарнях, у тому числі величезна кількість народних депутатів. Величезна «п’ята колона» колишньої Партії регіонів, величезна кількість людей, які відверто працюють на ворога. За всі ці помилки треба буде платити у тому числі політично. Ворог всередині. Вже 150 разів казали про обленерго, які контролюються не просто громадянами Російської Федерації, а які приймають стратегічні рішення. (Віктора Медведчука – ред.), звісно, слід відносити до цих людей. Він є представник свого кума – Путіна.

– Пане Жданов, 4 роки «Мінська-2» – хто виграв, а хто програв від цих угод: Україна чи Путін з бойовиками на Донбасі, чи, можливо, Захід? І, на вашу думку, що далі робити з цим документом?

Олег Жданов: Програли ми. Програли навіть в тому, що в результаті тих домовленостей здали Дебальцеве. Це не входило у самі письмові домовленості, але в усні, думаю, входило обов’язково. На сьогодні це документ, який не можна реалізувати.

Олег Жданов

Як тільки Україна почне шукати вихід з цієї ситуації, ми зможемо щось зробити. Про «Мінськ» взагалі треба забути. Треба міняти майданчик або реформувати до «нормандського формату», звертатися до майданчика «будапештського формату», залучати такі країни, як Великобританія, Польща, США. І, найголовніше, треба визнати Росію стороною конфлікту. Треба визнавати наявність збройного конфлікту між Україною та Росією офіційно з боку України. Захід тут не бачить російських військ або російської агресії лише тому, що Україна про це мовчить. Це ключова позиція, яка вирішує у тому числі надання нам миротворчого військового контингенту. Поки не буде стану війни, ніхто не зможе її закінчити або програти, або перемогти у цій війні.