США і Росія конкурують в переговорах про мир в Афганістані

Фруд Бежан

Перспективи завершення шляхом переговорів війни в Афганістані є нині близькими як ніколи, але мирний процес з Талібаном може зійти з рейок через конкуруючі мирні переговори. Давні суперники – Росія та США – підтримали різні переговори з різними учасниками і це ускладнило врегулювання. Не додало ясності і рішення Талібану спочатку сісти за переговорний стіл з американськими переговірниками в Катарі минулого тижня, а потім зустрітися з впливовими афганськими фігурами в Москві цього тижня.

Чому одночасно існують два переговорні процеси?

Американський посланець з питань Афганістану Залмай Халілзад провів низку прямих переговорів з представниками Талібану в місті Доха, столиці Катару, результатом чого стало визначення рамкових деталей можливої мирної угоди.

В той же час Москва організувала дві мирні конференції – остання відбулась 5-6 лютого, в якій взяли участь сусіди Афганістану, опозиційні політики і ті ж самі переговірники від Талібану, які зустрічались з американською делегацією в Досі.

Обидва процеси виключали афганський уряд, з яким Талібан не хоче зустрічатися. Таліби вважають афганський уряд «західною маріонеткою» і сказали, що вестимуть прямі переговори з Вашингтоном.

Аналітики кажуть, що Москва намагається подати себе як посередника і кинути виклик мирному процесу, який підтримують США.

​Томас Руттіґ, співдиректор Мережі аналітиків з питань Афганістану, незалежного експертного центру в Кабулі, каже, що російські мирні переговори живляться намаганням «приховано політично вколоти (США)».

Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров сказав четвертого лютого, що США намагаються «монополізувати» мирні переговори з Талібаном і проводять переговори в таємниці, тримаючи інші країни регіону «непоінформованими»

Кабульський політичний експерт Гарун Мір каже, що Талібан якраз має стратегію двох одночасних мирних переговорних процесів.

«Талібан наполягав на перемовинах спочатку зі Сполученими Штатами, а потім, оминаючи афганський уряд, на започаткуванні діалогу з різними афганськими політичними групами. Відтак їм вдалося успішно розділити афганську політичну еліту, яка підтримувала конституційний процес в останні 18 років», –– каже Мір.

Які наслідки двох паралельних мирних процесів?

Аналітики кажуть, що головним наслідком є поглиблення розколів всередині Афганістану між адміністрацією президента Ашрафа Гані і низкою потужних опозиційних політиків, включно з колишнім президентом Хамідом Карзаєм.

Серед тих, хто був присутнім на московських зустрічах, були й ключові впливові люди, які оголосили, що балотуватимуться на президентських виборах в липні цього року проти Гані.

Руттіґ каже, що не запрошення Москвою афганського уряду на переговори було «образою» і мало сильний присмак виборчої кампанії, в якій Росія стає на чийсь бік.

«Об’єднана «кабульська команда» була б кращим варіантом, але може це все одно є ілюзією. Але ясно, що (єдність) не є прагненням російського уряду: тут (підхід) – «поділяй і володарюй», – каже Руттіґ.

За повідомленнями, президент Гані розлючений фактом неучасті його уряду як в американських, так і в російських переговорах.

Президент Афганістану Ашраф Гані

​Хто отримає імовірну перемогу, а хто поразку?

Грейем Сміт, аналітик з питань Афганістану і консультант Міжнародної кризової групи, каже, що ніхто не виграв і ніхто не програв, бо всі фракції мають щось у підсумку.

«Всі ці переговори народжують інклюзивний внутрішній афганський процес, і народ Афганістану може врешті перепочити від найсмертельнішого конфлікту світу. Якщо переговори не спроможуться залучити всі сторони і не буде тривалих мирних результатів, люди можуть постраждати від ще одного втягнення у громадянську війну», – каже Сміт.

Усунутий на узбіччя і розчарований, слабкий і глибоко непопулярний афганський уряд може почуватися найбільш обділеним нині.

Аналітик Мір каже, що не лише уряд може втратити, але «й всі ті, хто захищав конституційний процес за останні 18 років».

Аналітики також говорять, що переговори дали Росії шанс посилити сприйняття глобального значення Москви, в той сам час завдаючи нового удару західному впливу.

Руттіґ зазначає, що роль Москви дає їй право твердити, що вона «знову повернулася до стратегічної гри».