Ключовим концептом підривної діяльності російських спецслужб в Україні є ослаблення волі українського народу до опору. В умовах фактичної війни це, передусім, реалізовуватиметься у стимулюванні так званих антивоєнних настроїв, підготовки добре законспірованого і структурованого «руху за мир». Дописувач газети «День» професор Василь Куйбіда стверджує, що сьогодні в Україні активно ведеться підготовка до реалізації подібного процесу, зокрема через просування «миролюбних» пунктів у передвиборчих програмах окремих проросійських кандидатів у президенти. Вибори є зручною формою для легітимізації подібної підривної роботи. Російська агентура (політики, журналісти, громадські діячі) займатиметься інтенсивним оглупленням масової свідомості українців, щоб дестабілізувати глибокий тил противника, зробити його вразливим. Другим важливим концептом зовнішньої політики Росії в Україні є боротьба з «кривавим режимом» за свободу, демократію і толерантність. Попри виразну гротескність цієї ситуації, її не варто недооцінювати, наголошує дописувач, бо за поверхового розуміння демократії як поведінкової вседозволеності, особливо під час війни, подібна політика створює захисний бар’єр для різних сепаратистських середовищ, перетворюючи їх у поживне середовище для організованої російської «п’ятої колони». Третім концептом підривної роботи Росії в Україні є провокування розколу політичного класу. Основним завданням московської креатури в українському парламенті під його орудою буде провокування системного протистояння між більшістю Верховної Ради та президентом. І тут неважливою стане проблематика конфлікту, важливим буде під будь-яким приводом домогтися системного розколу українського політичного класу. Але найважливішим сьогодні є донесення до усвідомлення народу, що кривава воєнна агресія Росії проти України і діяльність російської «п’ятої колони» всередині держави – це дві сторони одного явища – російського імперіалізму. Це дві сторони єдиної злагодженої політики давнього ворога проти України. Ворог не зупиниться доти, доки не зазнає поразки. Причина агресії не в поганому Путіні, а в колективній волі «русского народа», наголошує видання.
«Усі визвольні рухи в Україні мали на меті одне – повернути соборність». Так називається стаття в «Газеті по-українськи», автор якої історик Віталій Скальський стверджує, що Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки 1919 року визначив майбутнє держави. Він впливає на теперішню країну і буде актуальним ще не одне століття. Історик вважає, що не вдалося зберегти соборність через внутрішні чвари. Адже і тоді були інтриги, скандали, тиск і взаємні претензії. Встояти проти тиску Росії та Польщі було складно. Тому українські війська поступилися. Але головне – народна соборність втрималася. Загалом, соборність – це ознака наявності політичної нації, підтвердження, що українці боролися за незалежність давно, наголошує автор статті. Вона вже стала символом разом із гербом, гімном і прапором. Акт Злуки дав народу впевненість у власній силі та унікальності. Якби його тоді не було, українці зараз жили б гірше, переконує історик.
На сьогодні майже половина жителів України одержують ті чи інші види соціальної підтримки, констатує «Газета по-українськи». Якщо розділити суму у 130 мільйонів гривень, передбачених на соціальні виплати в державному бюджеті 2019 року, на 16 мільйонів громадян, які легально працюють і сплачують податки – на кожного припаде майже по 8 тисяч гривень. Експерти видання наголошують, що в Україні щонайменше 10% соціальної допомоги виплачують неправомірно. В Мінсоцполітики кажуть, що контролюватимуть використання коштів, послуговуючись трьома складовими. Складова перша: правильно визначити адресата. Адже соціальну допомогу часто одержували далеко не найбідніші. Отримувач міг працювати неофіційно, мати тіньовий дохід, жити на «широку ногу», але декларувати низьку офіційну зарплату. А подекуди й повну відсутність доходів. І отримувати соціальну допомогу. Складова друга: вдосконалити механізми контролю і створення ефективних механізмів контролю розподілу соціальної підтримки в Україні. Це дасть можливість зекономлені кошти витратити на поліпшення медичних та освітніх послуг. На підвищення соціальних гарантій через розподіл іншим категоріям населення, які дійсно потребують підтримки.