Сіманський: «Єдиний кандидат, кого Путін хотів би бачити президентом України, – це сам Путін»

Гості програми «Ваша Свобода»: Дмитро Сіманський, політтехнолог; Олеся Яхно, політолог; Володимир Огризко, міністр закордонних справ України у 2007–2009 роках.

«Нове загострення відносин з Києвом зараз пов’язане з передвиборчою кампанією Порошенка. Він відчайдушно прагне наздогнати за рейтингом Тимошенко», – заявив прес-секретар президента Росії Володимира Путіна Дмитро Пєсков в інтерв’ю aif.ru. Чи триватиме війна на Донбасі довгі десятиліття, за словами Пєскова, залежатиме, «чи буде у Києві при владі партія війни».

Ваша Свобода | Ставка Путіна на виборах в Україні

Олександр Лащенко: Пане Сіманський, вплив Росії на вибори в Україні – вагома річ? Чи не варто на нього особливо звертати уваги?

​Дмитро Сіманський: Росія і вибори, Росія і демократія – речі, які дуже погано між собою узгоджуються. Останні вільні вибори в Росії були в 1990-х роках. А перед тим їх там теж не було, тобто за СРСР, за Російської імперії. Росіяни розуміються на виборах, як коза знається на синхрофазотроні. Єдиний кандидат в президенти, кого Путін хотів би бачити президентом України – це сам Путін.

(Повна версія програми)

Для росіян, для російської еліти, для більшості російського населення, для російських медіа-персонажів вибори в Україні – це щось таке саме дивне, як і вибори у Новосибірській області чи на якісь московській вулиці. Вони не розуміють, що таке демократія, за якими правилами вона працює, і не розуміють, що Україна є незалежний суб’єкт геополітики. Вони й далі живуть у парадигмі, що Україна – це щось таке, на що можуть впливати.

Дмитро Сіманський, політтехнолог

Росія, власне кажучи, впливати на українське суспільство вже не здатна. Вона може рефлексувати, «переживати», як оце вони нам тут демонструють, проклинати нас, паскудити нам, можуть навіть вбивати нас, але не здатні ані звернути нас з того курсу, яким ми йдемо, ані серйозно впливати на наше внутрішнє життя.

Ми вже від Росії комунікаційно, інформаційно, ментально, врешті, цивілізаційно відірвалися. Хай намагаються покаятися, хай спробують попросити прощення в України, в українців, тоді, можливо, щось з цього буде.

Є політик, прізвище якого починається на «П». Він каже: політик, прізвище якого починається на «Т» – «агент Кремля». Халепа у тому, що рівень підтримки політика, прізвище якого починається на «П», коливається близько 10%. Ці 10% виборців, навіть якщо дуже сконцентруються і згуртуються, і таки справді визнають, що політик, прізвище якого починається на «Т» – «агент Кремля», на політичний розклад, на результат виборів цей вплив грандіозно не вплине. У нас політики дуже схожі на політиків пізнього Риму, коли у кожного з політиків була своя група клієнтів, які довкола були, підтримували на виборах, билися з іншими угрупованнями. У нас немає політиків, які мають рейтинг 50%, 40%, 30%, які впливали б на усіх виборців.

– Пане Огризко, чому знову з наближенням цих виборів в Україні російські чільні діячі постійно згадують, не промовчують?

​Володимир Огризко: Ми ще не відірвалися, а відриваємося. 25-30% українців все ще мають якісь позитивні сентименти щодо Російської Федерації. Для мене це загадка.

Але це означає, що великий сегмент українського населення все ще перебуває в полоні тієї або постсовкової, або вже сьогодні російської пропаганди, яка промиває мізки окремій частині нашого суспільства. Це доволі велика загроза. Це не 5%, 7%, 10%, а 25-30%!

Володимир Огризко, міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках

Кардинально поміняти настрої в Україні Росія вже не може. Це дуже було би бажаним для них, але можна лише поклацати зубами (вибачте за таку метафору). А показати пересічному росіянину, що, бачите, до чого може довести «фашистська хунта» і все подібне, цілком нормально. І це вписується в стратегію режиму Путіна на своє збереження. Це спосіб консолідації, протиставлення «правильності» російської моделі, «неправильності» української, Заходу.

Впливати вони то впливатимуть (на президентські вибори в Україні – ред.), але насправді вирішального значення цей вплив не матиме. Після цієї жахливої, кривавої сторінки, яку Росія розпочала у 2014 році, так чи інакше в суспільній свідомості українців відбулися кардинальні зміни.

– Пані Яхно, чому так активізувалися чинні російські політики, згадуючи перебіг виборчої кампанії в Україні?

​Олеся Яхно: Вибори у 2019 році, як президентські, так і парламентські, є дуже важливим для Росії. Це певний рубіж, певна межа: або на цих виборах продовжиться той вибір, який був зроблений за ці роки переважною більшістю політичного класу (це європейська, євроатлантична інтеграція, побудова сучасної пострадянської, самодостатньої України), або все-таки Росії вдасться намагатися повертати статус-кво.

Олеся Яхно, політолог

Уявити, що будуть якісь політичні сили, які скажуть в Україні, що Путін – геній, лідер «всіх часів і народів», то це складно уявити. Але якісь половинчасті позиції, наприклад, дуже ж часто лунає, що нам треба позаблоковий статус, треба товаришувати і з Європою, і з Росією.

В умовах, які зараз маємо, – це м’яка форма нав’язати, що нам треба так чи інакше повертатися до «дружби» з Російською Федерацією, навіть в умовах, коли ми не відновили територіальну цілісність, війна продовжується. Такі напівгібридні варіанти можуть існувати в українських політичних реаліях, особливо після парламентських виборів.

Росія намагатиметься дотримуватися логіки двох варіантів: працювати, як і раніше, на дестабілізацію, хаос, провокації різного вигляду, бо це послаблює державу як таку і політиків усіх, та підтримувати політичні сили, які займатимуть нібито «мирну» риторику. У нас є дві крайнощі, в які впадає політичний клас, – «політична репресія», тобто якщо є якісь претензії, він каже, що це через мою політичну позицію, або «рука Москви» чи «рука Кремля», коли будь-яка опозиційність трактується або так, або так, або дії влади, або опозиції.

Є проблема з критеріями. Треба відділяти, де є межа політичної конкурентності, плюралізму, що треба зберегти , а де починаються питання безпеки держави.

Хто там товаришує з Путіним – напряму ніхто так не казатиме. Так (Медведчук каже – ред.), але його рейтинги особисті мінус там. Але питання війни, питання безпеки є все одно питанням №1. Коли виходить якийсь політик чи політична сила і каже, що я коли прийду до влади, то тут же ж завершу війну. Або ці спекуляції, що нібито «партія миру» і «партія війни». Немає ніяких «партій миру» і «партій війни»! Є, наприклад, вихідці з «Опоблоку», які нібито «партія миру».

Є політики, які в завуальованій формі кажуть, що треба і з тими, і з тими товаришувати. Це теж дивний вигляд має. Ставка Путіна точно не на Порошенка.