Росія досі не виконала своєї місії, як її уявляють у Кремлі. З цілої низки причин проект «Новоросії» помер ще при народженні. А Крим та де-факто підконтрольне Росії ОРДіЛО виявилися тією валізою без ручки, яку важкенько нести, але неможливо і кинути. І «важкенько нести» тут стосується не тільки західних санкцій чи російських фінансових витрат, зазначає дописувач сайту «Цензор.нет». От, наприклад, цієї осені через хімічну аварію в Армянську різко загострилася проблема забезпечення півострова водою. З часом про аварію забули – але проблема лишилася; адже Україна не постачає воду через Північно-Кримський канал, оскільки підписати відповідні угоди з окупаційною «владою» півострова означає визнати її законною. Коли передавали Крим Україні, головним аргументом була іригація, себто вода. Тепер, для того, щоб забезпечувати півострів водою, її потрібно гнати по каналу через перешийок. Україна цього не робитиме. З'ясувалося, що замало забрати Крим і побудувати Кримський міст. Потрібно забезпечити його водою. А для цього потрібна найближча територія до півострова. Дописувач сайту Олександр Міхельсон переконаний, що Путін може наважитись на захоплення цих територій. До завершення президентських виборів в Україні він навряд чи піде на дійсно масштабну агресію. Спершу логічно дочекатися результату цих виборів, максимально намагаючись розхитати внутрішньоукраїнську ситуацію без прямого воєнного втручання. За великим рахунком, Кремлю важливо не те, хто буде українським президентом, а щоб центральна українська влада була максимально слабкою. З іншого боку, літо – а отже, й поливальний сезон у Криму – починається досить скоро після завершення українських президентських виборів. Тож проблема Криму з водою може стати хай не найбільшою, але ще однією проблемною темою у спілкуванні Москви з новим українським президентом. І цих тем дуже багато. У 2014-му Росія заклала під майбутнє «братніх відносин» десятки подібних мін. У 2019-му Київ повинен пам’ятати: питання тільки в тому, коли і яка саме з них вибухне. На цьому наголошується в публікації «Рідкий привід для нападу Путіна».
У 2019 році Кремль продовжить спроби приборкати Україну, переконаний директор Інституту світової політики Євген Магда, з думкою якого знайомить інтернет-видання «Корупція.сом». Господар Кремля докладе чимало зусиль для цього. Використання Керченського мосту як найбільшого у світі шлагбаума надихає Росію на активізацію в акваторії Азовського моря. Та й очікувати спокою на Донбасі не варто, попри те, що у Кремлі розуміють: впливати на вибори в Україні набагато дешевше та безпечніше, ніж намагатися розгорнути бойові дії на її території. Навряд чи зусилля Росії будуть ефективними, проте шкоди завдати вона зможе, зазначає експерт. Протидіяти кремлівському впливу можна шляхом кристалізації національних інтересів, проте розраховувати на це в умовах президентської кампанії доволі складно. Але відновлення територіальної цілісності, деолігархізація, формування позитивного іміджу України та продовження нею європейської та євроатлантичної інтеграції, поза сумнівом, мають стати пріоритетами. Буде прикро, якщо парламент, скажімо, обмежиться показово антиросійськими передвиборчими кроками, але виявиться неспроможним ухвалювати непопулярні, проте потрібні сьогодні рішення, зазначає експерт. Стаття називається «Війна з Росією: названо найбільш небезпечні для України регіони у новому році».
У грудні 2018 року стало зрозуміло, що саме боротьба Юлії Тимошенко і Петра Порошенка визначатиме всю кампанію, наголошує дописувач інтернет-видання «Хвиля». Надії опонентів на те, що рейтинг чинного президента остаточно зіллється і він повторить сумну долю Віктора Ющенка зразка 2004 року не виправдався. Так, Порошенко розгубив велику частину прихильників. Однак, чим ближче був старт кампанії, тим все більше виборців робило вибір на його користь, не маючи реальної альтернативи серед інших претендентів. Це зростання популярності від безвиході. Таким чином, як наголошує автор статті, на старті завданнями Порошенка є утримати фокус уваги на собі і увійти до другого туру, а для Тимошенко – знайти нові групи для розширення і подолання електорального гетто, в якому вона перебуває. Обидва фаворити з цим поки справляються. Щодо появи Зеленського і Вакарчука як реальних кандидатів в президенти – це вирок нинішньому українському політикуму, переконаний дописувач. Вибір на користь коміка або співака ілюструє глибину кризи державної системи, втрату традиційними партіями довіри громадян, ідейні злидні політиків. Докладніше про електоральні розклади передвиборчої кампанії йдеться в статті «Диспозиція-2019. Старт виборчої кампанії в Україні».