«Україна вибрала спосіб «битися» не тільки в судах» – Друзенко про припинення договору про дружбу з Росією

Гості програми «Ваша Свобода»: Геннадій Друзенко, юрист-міжнародник; Олександр Сушко, політолог.

Верховна Рада 6 грудня підтримала припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією та Україною. В МЗС України також розглядають можливість денонсації договору з Росією про Азовське море. Поки ж документ використовується у судових позовах проти Росії. Водночас у МЗС згадали про ще одну міжнародну угоду – Будапештський меморандум. Україна звернулися до країн-підписантів з вимогою провести «термінові консультації» після нападу Росії на українські кораблі.

Ваша Свобода | Сила проти міжнародного права: чому не діють угоди

Віталій Портников: Пане Друзенко, зараз все, що відбувається в країні, звичайно, можна підвести до передвиборчих перегонів – всі будуть це робити. Але давайте спробуємо з «холодною» головою проаналізувати. Наскільки зараз потрібне рішення про розірвання цієї угоди?

​Геннадій Друзенко: Є гарне прислів’я, не знаючи, як зробити, зроби по закону. На жаль, так званий «великий договір про дружбу» між Україною та Російською Федерацією не передбачає процедури її припинення, зупинення, розірвання, виходу з договору. Він передбачає тільки можливість автоматичної пролонгації чи не пролонгації, якщо одна сторона іншу повідомляє про небажання пролонгувати. Тобто спливають наступні 20 років від набрання чинності ним у квітні 2019 року.

Але в нас є спеціальний закон про міжнародні договори. У ньому є стаття 18, частина ІІ якої говорить: в разі порушення суттєвого міжнародного договору України іншими його сторонами, якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України, а також в інших випадках, передбачених міжнародним правом, дія такого договору може бути припинена в порядку ст. 24. Чим сьогодні Верховна Рада і скористалася.

(Повна версія програми)

З моменту набрання чинності всі обов’язки України за цим договором і права анулюються. Це не заважає вести справи у міжнародних судах, оскільки вони стосуються того періоду, коли цей договір був чинний. Що змінить це на практиці? Боюся, що нічого. Як тільки відверто право сили ставиться вище сили права, у вас є тільки один спосіб – або битися, або здатися. Слава Богу, Україна вибрала спосіб «битися» не тільки в міжнародних судах.

На жаль, я тут бачу не юридичну логіку, а політичну, оскільки закон давно вимагав це зробити. Як мінімум, передбачав таку можливість від початку російської агресії. Якщо брати АТО, то вона датується 13 квітня 2014 року, наступного дня після вбивства перших співробітників СБУ під Слов’янськом. Юридично зробили правильно, але чому тягнули стільки років – для мене немає відповіді.

Геннадій Друзенко, юрист-міжнародник

– Пане Сушко, а у вас є відповідь?

Олександр Сушко: Є і політична, і юридична логіка... Чому не у квітні 2019-го, а саме зараз? Бо за 6 місяців до попередньої пролонгації. А вона відбувалася 10 років тому. Не думаю, що ми тут можемо говорити про чистоту аргументів. Політики дбають про свої рейтинги, однак це не значить, що це не сумісно з якимись логічними діями в національних інтересах.

Я не зовсім поділяю те, що ми маємо робити вибір «або-або». Всі засобами як оборонні, так і юридичні мають йти паралельно. Просто ці аргументи не працюють для Росії. Але Росія не є єдиним нашим партнером і єдиним суб’єктом, у відносинах з яким Україна зацікавлена.

Олександр Сушко, політолог

– З угодою про Азовське море – це ж дійсно серйозна проблема. Росія де-факто вийшла з цієї угоди. Давайте будемо чесними. Угода про Азовське море передбачає свободу судноплавства на всій акваторії Азовського моря і Керченської протоки. Більше того, всі роки, коли Україна і Росія вели переговорний процес щодо цієї угоди, не хотіли там проводити кордон. І що тепер?

​Олександр Сушко: На відміну від «великого договору про дружбу», то саме зараз виникла чітка мотивація щодо грубого порушення цього договору. Саме через те, що росіяни в цій ситуації ведуть себе так, наче його не існує, і продовжують так вести, наголошуючи, що «Україна порушила територіальні води Росії». Згідно договору, в Керченській протоці не існує ніяких «територіальних вод Росії», там існують виключно спільні води Росії і України, які ніяким чином не розділені.

Росія подає сигнал, що для неї на даний момент в Керченській протоці цей договір не діє, але наполягають на тому, що в Азовському морі продовжує діяти. Тим самим заперечують право України в односторонньому порядку встановити там свій морський кордон. Деякі норми цієї угоди продовжують бути вигідними для України при певних розглядах. Зокрема ситуація з Керченською протокою, тим більше за умов де-факто анексії Криму, Україна може апелювати, саме заперечуючи право Росії практично монопольно контролювати Керченську протоку.

​Геннадій Друзенко: Звідки є віра, що та держава, яка є членом Радбезу, гарантом за Будапештським меморандумом, якщо сама витерла ноги об самі основи права, які у неї будуть стимули дотримувати іншого? Це демонструється щоразу!

Найвищий суд у світі, який існує – Міжнародний суд ООН. Ми там маємо проміжне рішення вже 1,5 роки – відновити діяльність Меджлісу, відновити права україномовних. Є хоч на крапельку?

Товарообіг Німеччини і України, яка має Угоду про асоціацію, підтримку канцлера Меркель, зріз на 22%, а з Росією – на 32%! Треба, як у тому анекдоті, іноді або хрест знімати, або труси одягати (перепрошую за такий «чорний» гумор).

Якщо ти розумієш, що маєш справу з міжнародним мурлом в районі, який розуміє удар в морду, то можна, звичайно, подзвонити у поліцію, якщо доживеш... І кордон проходить не там, де його намалювали дипломати, а де українські військові зупинили росіян. Чи ставка на міжнародні суди виправдана чи це – самозаспокоєння? Ізраїль не судиться з Палестиною у жодних судах, але чітко має свою територію, він її збільшив всупереч міжнародному праву, і ізраїльтяни почуваються захищеними.