Літак в опері, або музика для турбін – українські композитори створили «мета оперу»

Лілія Горопашна

Опера під акомпанемент... літака. 5 грудня о 19:00 у кінотеатрі «Київ» презентують кіноверсію футуристичної опери «Aerophonia». Це експеримент українських композиторів нової музичної формації «Nova opera». Перформанс відкривав цьогорічний фестиваль Porto Franko в Івано-Франківську у середині червня. На стадіоні «Рух» зібралося майже 9 тисяч осіб. У документальному репортажі відображено найяскравіші моменти та бекстейдж проекту. Напередодні ексклюзивного показу Радіо Свобода поспілкувалася з композиторами опери Романом Григоровим та Іллею Разумейком і запитало його, у чому ж полягає композиція та основний задум опери «Aerophonia»?

Композитори опери "Aerophonia" Роман Григорів та Ілля Разумейко

Ілля Разумейко: Ми створили таку історію людини і машини... Все починається з того, що на сцені нікого немає, просто стоїть літак освітлений, звучить електроніка, це «голоси» Штокгаузена (німецького композитора), препаровані. Потім з цього, ніби світу мертвого, народжувалось щось. Спочатку народилася машина – вона почала працювати, потім народилися люди, як прибульці, в костюмах – це костюми реальних льотчиків, які літають на високій висоті, вони на космічні трішки схожі… Це синтез різних опер, ми реально зробили кілька нових творів. В основному, це «Войцек», кусочок «Вавилону» і кусок з «Ковчега». Ми назвали це «мета оперою».

– Яка атмосфера панувала під час концерту? Як український глядач сприйняв ваш експеримент?

Роман Григорів: Стрьомно було, що піде дощ, а прийшло 9 тисяч людей на стадіон і треба щось грати, а якщо щось намокне... Могла бути отака трагедія, тому ми всім цим стадіоном, напевне, молились щоб дощу не було, хоча весь день воно нагнітало, і на вечір мав бути дощ. Але його не було.

Композитор Роман Григорів

Ілля Разумейко: Це атмосфера такого постапокаліпсису. У нас там задіяна масовка – це 200 дітей, які танцюють. Там є сцена, де 30 дітей, балерин, везуть в КАМАЗі під сумну музику – це дуже страшно. Ми коли дивились – страшнувато дуже.

Роман Григорів: Але у нас авіаційна тематика, тому у центрі завжди залишався літак, і він виконував функцію основного важеля, основної декорації, основного музичного інструменту, який ми фактично не підсилювали і він впливав не тільки музично, а й психофізіологічно. Дуже великі вібрації були від тих його параметрів звукових. Ну, і візуально це виглядало круто – перед вами літак, який от-от злетить, ну, слава богу, він не злетів.

– Чому акомпанементом обрали саме літак, як з’явилася така ідея?

Роман Григорів: Літак – це взагалі явище. Літак – це щось невідоме, літак – це щось таке, пов’язане з небом, пов’язане зі свободою, пов’язане з якимось футуризмом, з якоюсь технологією. І коли ми були в крутих аеропортах Гонконгу, Пекіна, бачили там величезні літаки з величезними турбінами, і ці турбіни крутилися як у фільмі «Заповіт» Кустуріци і нас заворожували. І нам хотілось створити саме для турбін, але турбіна без літака, як риба без води. Тобто, це неможливо було технологічно, тому ми вирішили погодитися на літак. І він зіграв фундаментальну роль, його наявність була очевидно необхідна... Це надихає.

Nova Opera

– Як тривала підготовка до концерту, адже ви обрали музичний інструмент, який неможливо налаштувати самотужки?

Роман Григорів: Ми спеціально ходили на завод Антонова, зустрічались там з інженерами, з конструкторами, з фахівцями авіасправи, і вони нас налаштували на АН-2. Ми вирішили погодитись, не дивлячись на те, що в нього така «кукурудзяна» слава, але як виявилось, він дуже гарно справляється з аерофонічними завданнями.

Ілля Разумейко: У нас був підготовчий процес на Коломийському аеродромі, там стояло кілька АН-2, не тих, що у нас були, просто типові АН-2, ми записали на аудіо, зробили аналіз. Перший етап – це дослідження й аналіз, потім – написання музики і синтез. Ми просто подивилися, які там є частоти: 20 герц, тобто від 0 до 20 тисяч. Але всередині періодично з’являються умовні ноти, які можна почути, умовні якісь лінії, гвинтові акорди, ми їх теж вимірювали, вони залежать від обертів гвинта... Є дві-три добре чутні частоти під які можна співати. Потім ми обрали такі композиції, які можуть з ними сполучатися, в яких не змінюється часто гармонія.

– Наскільки мені відомо, у літаку знаходився звичайний пілот, не музикант. Як вдавалося тримати з ним зв’язок та потрапляти у ноти?

Ілля Разумейко: Ми розробили таку дуже просту сигнальну систему для пілота. Це стоп, це умовно кажучи, з різними позиціями годинникової стрілки пов’язана висота обороту, і від цього залежить нота. Плюс ще кілька спеціальних рухів і намалювали для пілота цю схему.

Роман Григорів: Дуже цікаво поєднуються музиканти і авіатори. У них є спільна риса – вони мрійники, тому і ті, і ті гарно поєднуються насправді. Мені дуже шкода, що раніше я не зустрічав таких фанатів своєї справи, як авіатори. Я спілкувався з людьми, які вирізняють будь-який літак, що пролітає над ними, навіть якщо вони на різних районах... Ці люди, авіатори, вони теж аналізують звукові якісь параметри.

– Крім самої музики, що очікує на глядачів, які прийдуть на показ кіноверсії опери?

Руслан Григорів: «Аерофонія» на екрані буде ексклюзивним показом. Ми не плануємо надалі показувати це дійство. По-друге, нам гарно відобразили наш виступ... Насправді, зробили велику роботу. Це була нестандартна для них ситуація, і сценічного плану, і сценографічного плану, і естетичного плану. Відео, звісно, не передасть ту красу, яка була тоді на стадіоні, але в тій чи іншій мірі можна буде побачити і відчути в естетиці вже як кіно, лайфкор це називається.

Композитор Ілля Разумейко

Ілля Разумейко: Після відеофільму нас буде такий «Artist Talk» невеликий – буде зустріч з артистами, там будуть присутні наші музиканти, приїде Юрко Іздрик – це класик української літератури, наш автор слів цієї опери, автор лірики і наш головний герой. Він ще бере в опері участь як такий собі репер-деміург.

Роман Григорів: Взагалі, ми здійснили його мрію. Він мріяв виступати на великій сцені, на стадіоні, як він сам сказав, що вся оця поетика, якою він займається йому ніколи не давала такий великий фідбек.

– Як взагалі доводиться новаторам, експериментаторам, авангардистам в Україні? Які виникають складнощі?

Ілля Разумейко: В Україні стала така академічна спільнота, театральна, музична. І все нове вона не приймає, – є така більшість, – і тому авангардним явищам в Україні дуже важко. Взагалі є така історія, в Україні виникають авангардні явища і потім вони зникають... В нас насправді все виходить більш-менш гладко. Гріх скаржитися. Ми за 3 роки зробили вісім опер, наприклад, і грали в 20 країнах у суперкрутих залах, в нас була така можливість. Але, в принципі, нам щоб зробити виставу, це дуже важко, в порівнянні, наприклад, з державним театром. Державний театр, будь-який, отримує кошти з бюджету на нецікавий, банальний продукт. Якщо нам робити виставу, нам потрібно знайти гроші, починаючи від оренди студії, зали, техніки, нам треба знайти якийсь бюджет, все безкоштовно зробити, заставити наших музикантів або безкоштовно, або за 2 тисячі гривень на місяць репетирувати, щоб створити якийсь продукт і повезти його за кордон.

Роман Григорів: Не дивлячись ні на що, початківцям радимо наполегливо йти до своєї мети, використовувати всі можливі засоби комунікації, які зараз є. Для того, щоб тебе почули, тобі треба щось робити для цього. Якщо ти будеш сидіти і ніц не робити, то ти будеш просто сидіти і ніц не робити.

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED