Білоруська школа: Сенцов, любов і лист 50-річної давності

Дмитро Бартосик,

Білоруська редакція Радіо Свобода

Случчина – загадковий край у центральній Білорусі. У случан немає якоїсь чорно-білої одержимості. Тутешні нащадки слуцьких повстанців, білоруськомовні і європейські, з радістю співають радянських пісень. А радянські колгоспники завжди готові щось сказати білоруською. Тому я зовсім не здивувався, коли дізнався, що в місцевій школі, де так цінують комсомольські традиції, діти написали твори за прозою Олега Сенцова, який зараз перебуває за ґратами в Росії. Причому я знав Сенцова як політв’язня і режисера, але про його прозу дізнався тільки у Весеї.

Влітку цього року російська служба Радіо Свобода організувала мистецьку акцію підтримки. Відомі актори і режисери читали розповіді Сенцова. Вийшло кілька цікавих літературних роликів на Youtube.

Одне з оповідань, «Собака», яке прочитали [російські кіномитці] Андрій Звягінцев, Світлана Каманіна і Лія Ахеджакова, вважає найкращим учитель білоруської мови і літератури В’ячеслав Гущин. Чоловік немолодий, але, судячи з блиску в очах і емоційності, з якою він говорить, свого педагогічного завзяття він не втратив.

В’ячеслав Гущин

– У мене в програмі дві години на розвиток мови і літератури. На роботу з текстом. Я можу просто тупо встати перед класом і щось прочитати. Пишіть. Кому це потрібно? Та й діти будуть тебе ненавидіти після цього. Який же ти творчий учитель, коли ти тупо починаєш щось переказувати? А так розповів дітям про трагічні події на Донбасі. А що таке Російська імперія, діти від Короткевича добре знають (Володимир Короткевич – класик білоруської сучасної літератури, закінчив Київський університет, багато перекладав із української на білоруську – ред.). І починаєш пов’язувати. А для дітей, які більш-менш підготовлені, для них пов’язати це все – неважка справа. А потім починається розмова про творчість Олега Сенцова. І про його оповідання «Собака». Як Ахеджакова це подає! Приголомшливо!

Що література повинна робити? Перше – виховувати. Та й, мабуть, і останнє.

Автора найкращого твору за повістю Олега Сенцова ми зустріли просто на вулиці.

– Я дуже була вражена, як автор змалював усі почуття, всі свої переживання, коли помер його батько. Як і помирав друг головного героя.

Те, що В’ячеслав на своєму місці, це зрозуміло. А чого треба боятися людям, які хочуть стати вчителями?

– Треба боятися низької зарплати. Треба боятися засилля російських імперіалів. Усе російською мовою. Всі сценарії. Всі вечірки.

Лист 50-річної давності

Наприкінці жовтня 2018 року – на соту річницю ВЛКСМ (радянського комсомолу) зі стіни місцевої школи у Весеї урочисто витягли листа, замурованого у цьому місці у 1968 році.

«Добрий день, наші однолітки 2018 року. Сьогодні, 29 жовтня 1968 року, Всесоюзній Ленінській Комуністичній Спілці Молоді виповнюється 50 років. Це багато і мало. Сьогодні дуже хороша погода. Світить сонце, небо чисте і блакитне. Того дня, коли Ви читатимете цього листа, згадайте і подумайте про наше щасливе життя, про наш день», – так починається урочисто розмурований лист комсомольців села Весея своїм нащадкам, комсомольцям 2018 року.

Лист 50-літньої давнини

На урочистості приїхали чиновники зі Слуцька, прийшли комсомольці 1968-го. В урочистій обстановці лист зачитали всім присутнім. Після цього відбувся концерт комсомольських пісень – все пройшло так, наче час зупинився на 1968 році. Зараз цей лист лежить у шкільному музеї. Вчительки дали мені його почитати.

«Нам цього не зрозуміти. Того, що вони писали майбутнім комсомольцям. Такого вже немає. Вони настільки написали патріотично. Дуже добре», – говорить місцева вчителька.

Сьогоднішні вчительки не можуть зрозуміти патріотичного стилю раннього брежнєвизму. Дійсно, зрозуміти сенс послання неможливо. Адже цей текст – простий набір ідеологічних штампів, до того ж, неграмотно розставлених.

І це робить лист епістолярним пам’ятником епохи:

«Батьківщино! Ми кріпимо і множимо твою велич натхненною працею, кипучою енергією молодості створювати майбутнє. Мужністю перших наметів, трудовою звитягою, комсомольською честю ми віддаємо свої сили на славу і могутність нашої Вітчизни. Мовчанкою Хіросіми і сполохом В’єтнаму, ім’ям дружби і солідарності ми невпинно будемо боротися за праву справу трудящих».

Думали, що в 2018-му буде комунізм

Знайти в краєвиді ознаки того, що ми перебуваємо все ж у Білорусі, а не в Радянському Союзі, можна. Перед школою лежить камінь із табличкою на честь сторіччя Весейскої школи. З віршем, присвяченим школі, і написаним білоруською мовою.

Вірш написав за власною ініціативою Леонід Картель, колишній енергетик місцевого господарства, а нині підприємець. Леонід брав участь у вилученні тієї капсули часу.

Леонід Картель

– Це було не сумно. Та дівчинка, яка в 68 році закладала цей лист, вона ж його і зачитувала. Уже жінкою, через 50 років. Звичайно, в тому листі було ідеології багато. Але і розповідали про школу. Хто добре вчиться. Імена називали.

«Наше покоління ніколи не зверне з Ленінського шляху. Кожним ударом серця, кожним прожити днем, усім життям своїм ми будемо стверджувати на землі комунізм. Ви, комсомольці 2018 року, напевно вже будете жити при комунізмі!»

– Тут, звичайно, народ посміявся. Це нормальна реакція. Але написали «напевно». Ідеологія тиснула, але впевненості не було, що буде той комунізм.

Комсомольські грамоти і дипломи у Білорусі

Нове послання – листом і у флешці

А в ту дірку в шкільній стіні заклали нове послання. Вже не до комсомольців і не до членів БРСМ (Білоруський республіканський союз молоді). А просто до учнів, які в 2062 року будуть відзначати 150-річчя школи. Якщо, звичайно, такі учні через півстоліття будуть. Написане воно не білоруською. А головному весейському співакові Леоніду Картелю раптом відкрився сенс старої комсомольської пісні.

Новий лист залишили у цьому місці

– Заклали лист новий і флешку. Потім був концерт, де співали комсомольських пісень. Причому співали від душі. «Я в мир удивительный этот пришёл отваге и правде учиться. Единственный друг, дорогой комсомол, ты можешь на нас положиться» («Я в світ дивовижний цей прийшов відвазі і правді вчитися. Єдиний друже, дорогий комсомоле, ти можеш на нас покластися».

Якщо задуматися, який же тупий текст. Чому ж він єдиний друг? Невже такі дебіли, що вже друзів більше не було? Єдиний друг – це комсомол?

Оригінал публікації – на сайті Білоруської служби Радіо Свобода