Керч, Піттсбург, Кривий Ріг. Чому таке стається і як захищатися від «невмотивованих» убивств?  

Що об’єднує убивства і напади, які зазвичай називають «невмотивованими»? Чи можна від цього захиститися? Яким мають бути превентивні заходи безпеки?

Поліція Києва витягла із озера тіла двох дітей і висунула звинувачення у вбивстві їхній матері.

У Кривому Розі, у дворі приватного будинку, поліція знайшла яму з тілами п’ятьох убитих людей. Є повідомлення, що це захоронення виявив чоловік, який розшукував свого зниклого сина.

В американському місті Піттсбурзі 27 жовтня озброєний чоловік, вигукуючи антисемітські гасла, зайшов у синагогу і убив 11 людей, важко поранивши при цьому ще шістьох, четверо з яких – поліцейські. Прокуратура США вимагає смертної кари для стрільця Роберта Бауерса, який пораненим здався поліції.

У Китаї 26 жовтня жінка напала на вихованців дитячого садка. Вона поранила ножем 14 дітей, які гралися на майданчику під час ранкової прогулянки.

В окупованому Росією Криму 17 жовтня в політехнічному коледжі міста Керч загинула 21 людина. За версією Слідчого комітету Росії, усіх людей убив 18-річний студент Владислав Росляков, який потім «наклав на себе руки». Президент Росії Володимир Путін, під керівництвом якого відбулася окупація Криму, назвав цей інцидент «результатом глобалізації».​

Керченська бійня. Факти, які приховують

Що об’єднує усі ці, на перший погляд не дуже пов’язані між собою, надзвичайні ситуації?

Спільним є антисоціальна поведінка тих, хто насправді скоїв ці злочини, і відчуття незахищеності, що охоплює усіх людей, незалежно від того, де вони живуть.

Що з цим робити?

Олег Чабан, професор, психіатр

Олег Чабан, професор, завідувач кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету імені Богомольця:

– Якщо дуже спрощено, то ще засновник психосоматичної медицини і Чиказької школи психоаналізу Франц Александер у першій половині минулого століття розділив почуття провини і почуття сорому за їхнім емоційним змістом і визначив конфліктні моделі поведінки особистостей, пов’язані з ними.

Так от, якщо людина направляє негатив на самого себе, то це можна визначити як тип поведінки «самурая», що призводить до самознищення. А якщо особистість направляє цю енергію назовні – на інших людей або світ у цілому, – то це призводить до таких нападів, як у Керчі чи Піттсбургу.

А що ми бачимо зараз? Ми бачимо, що кількість агресії у світі просто зашкалює. Римський клуб у своїй 43-й доповіді «Come On!» зазначив: «Світ перебуває в небезпеці, і його порятунок – це зміна світогляду».

Ключовою тезою доповіді є ідея «нового Просвітництва», покликаного сформувати цілісний гуманістичний, «відкритий до розвитку і вільний від антропоцентризму світогляд», що цінує стійкість і піклується про майбутнє.

Сучасні ж люди є «наповненими» технологічно, а «пустими» морально. Зараз настав час, коли стара модель виховання померла, а її замінив віртуальних світ, у якому немає моралі.

«Стрілялки», на яких виросло вже не одне покоління, притлумили відчуття цінності життя як такого. Причому як свого власного, так і життя інших людей.

Олексій Васильєв, психолог-консультант:

– Відповідь міститься у питанні: чому стрілянина у школах буває, а в аптеках – ні? Кажуть, що це питання сформулював уперше американський психолог Беррес Скіннер. А відповідь така, що у школах «вчать», а в аптеках працює модель безумовного прийняття, бо будь-які рецепти там приймають без осуду.

От якщо з’єднати низький рівень соціальних навичок, «вивчену» жорстокість, страх перед майбутнім, образу на тих, хто краще адаптований у соціокультурному середовищі, і відчуття власної винятковості, то це й може стати тим коктейлем, із якого виростають нападники і убивці.

Те, що на вигляд є «невмотивованим», насправді має свої причини і мотиви, от тільки «мстяться» не комусь конкретному, а «усім». Здебільшого це бажання піти, голосно «грюкнувши дверима», помстившись перед цим усьому світові через тих, хто просто у цей час у цьому місці. Напади, які ми сприймаємо як невмотивані, часто є символічною помстою усьому світу за те, що він не такий, яким би я хотів його бачити.

Якщо це визріло, то достатньо найменшого приводу, щоб відбувся «вихід» цих емоцій.

Навіть якщо подивитися на Гітлера, то його план «Барбаросса» був, по суті, розширеним суїцидом. І навіть те, що нападник у Піттсбурзі викрикував антисемітські гасла, врешті-решт – це тільки псевдоідеологічне «забарвлення» того ж самого патерну.

Кирило Недря, викладач, консультант поліції, оборонець ДАПу. Київ, 2017 рік

​Кирило Недря, доцент Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, оборонець Донецького аеропорту:

– Зрозуміло, що технології практично відкрили усім доступ до будь-якої інформації. І все тепер залежить від того, яка людина цю інформацію споживає. Якщо особистість має сформовану мораль і цінності, то вона використовуватиме цю доступність для власного розвитку і самовдосконалення. Така людина уміє фільтрувати інформацію.

Якщо ж усе навпаки: ми маємо справу із підлітком, який тільки формується, або ж із особою без моралі, – то спожита інформація заміщує мораль.

Наведу такий приклад. Пам’ятаєте серіал «Бригада»? Так от, після того, як його подивилися усі на пострадянському просторі, у багато разів виросла кількість організованих угруповань серед неповнолітніх, які чинили правопорушення дуже жорстокими методами. Щодо літніх людей, зокрема.

Тоді це був вплив телебачення. Тепер те саме, тільки із потужнішим ефектом, дає інтернет.

Без моралі та поваги до загальнолюдських цінностей неможливо рухатися далі. Жити не стане безпечніше, поки ми не виховаємо нові покоління у повазі до людського життя.

Сформувалася нульова толерантність за умови відсутності моралі і поваги до життя, та, що не менш важливо, і до смерті. За таких умов народжуються «активні стрільці» (active shooter – так називають це явище на Заході), які вже з нульових років періодично є звичним явищем, якщо не сказати трендом, на Заході.

З анексією Криму та початком війни на Донбасі насилля і смерть стали щоденною реальністю нашого життя і постійною темою інформаційного простору.

І от нещодавно «у наші двері постукали». Я не буду тут говорити про версії, я скажу те, що вже повторюю кілька років: ця небезпека реальна для нас усіх. Але ми не готові. І навіть не готуємося.

Чи можна підготуватися? Можна. Так, це важко. Важко передбачити і виявити, тому що «активний стрілець» – одинак. Він не розповідає, не формує групу, не вступає у взаємодію з кимось. І зброю у нас він може дістати нелегально. Відстежити офіційну купівлю можна, а от нелегальну дуже складно.

Як готуватися? Треба розробити алгоритми – план дій для тих, хто може опинитися у такій ситуації, і запроваджувати скрізь. Як ДСНС вимагає від усіх мати план евакуації і проводити навчання та інструктажі з протипожежної безпеки, так і тут це має стати системою.

Можна вчинити простіше – вже взяти готове. США мають такі плани дій.

Звісно, що для непідготованих людей така подія – зі стрільцем, або вибухом – страшний шок. Людей накриває паніка, вони починають хаотично метатися, або ж, навпаки, впадають у ступор.

Збільшує це чи зменшує кількість імовірних жертв? Збільшує.

Тож найперше, що треба зробити – блокувати паніку. Паніка – це завжди жертви. Про це мають пам’ятати усі.

Якщо ж хтось поруч впадає у паніку, аку людину треба рішуче привести до тями.

По-друге, якщо є можливість, треба заблокувати приміщення, щоб перекрити доступ «стрільця».

У канадських школах, наприклад, двері мають спеціальні засуви, які дозволяють блокувати їх у разі надзвичайної ситуації.

Якщо ж такої можливості немає, то треба швидко шукати укриття.

По-третє, після цього або ж одночасно із цим, треба подзвонити у поліцію і без зайвих слів чітко сказати, що саме і де відбувається.

По-четверте, треба зорієнтуватися у ситуації і шукати шляхи безпечно покинути місце нападу

По-п'яте, треба бути готовим надавати медичну допомогу.

Дуже багато людей гинуть тому, що їм не змогли надати або надали неправильно медичну допомогу. Тож треба, щоб якомога більше людей оволоділи навчиками тактичної медицини, а вихователі, педагоги і викладачі мали б обов'язково проходити спеціальні курси.

І ще одне, якщо ситуація критична, то здатність вчинити фізичний опір може врятувати життя.

Тож, Don’t Panic та Stop Panic, а також навчання…

Принаймні, я намагаюся передавати знання усім. Адже ця небезпека потенційно загрожує усім – малюкам, школярам, студентам, учителям, викладачам, поліцейським… Від цього, на жаль, ніхто не застрахований.

Зменшення людського у людині – це глобальна і багатошарова проблема. Вона потребує широкого обговорення, як на рівні окремих країн, так і на рівні ООН.

Провідні психологи уже зійшлися на думці, що дітей треба навчати найперше людяності й здатності комунікувати один з одним для вирішення конструктивних завдань. Освоєння ж технологій уже відбувається спонтанно. Має бути запущений глобальний превентивний механізм, який постійно звужуватиме коло причин, що призводять до появи індивідів без моралі і цінностей.